Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

А жил ли ты Леня?

опубліковано 29 серп. 2014 р., 23:36 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 жовт. 2014 р., 09:35 ]

Трагическое сообщение о гибели старшего сержанта 76-ой Псковской дивизии ВДВ 29 – летнего Леонида Кичаткина появилось 22 августа, в соцсети "ВКонтакте", на странице его жены Оксаны: "Дорогие друзья!!!!!!!!! Леня погиб похороны в понедельник в 10 часов утра отпевание в Выбутах. Кто хочет с ним попрощаться приезжайте". Для связи указывался номер мобильного телефона жены. 23 августа страница Леонида Кичаткина "ВКонтакте" была удалена (скриншот страницы имеется в редакции – Н.П.).

 

24 августа корреспонденты "Новой" позвонили Оксане (есть аудиозапись разговора – Н.П.):

- Вы жена Лени Кичаткина?

- Да. А в чем проблема?

- Есть информация, что Леня погиб.

- Нет! Мой муж рядом со мной стоит. Ему дать трубку?

- А что за информация такая? Откуда?

- Непонятно. Мой муж рядом со мной стоит. Дай Бог, ему здоровья и всего остального. И побольше, и получше. Я по-моему непохожа на вдову плачущую.

- Эта информация есть в Интернете…

- Ну, во-первых, у нас взломали страницу "ВКонтакте". Оттуда пошла информация. Мы удалили страницу. Она не наша. Опровержение писать я не собираюсь. Чушь она и в Африке – чушь собачья. А Леня – рядом со мной. Слава Богу, жив и здоров!

- Можно его услышать?

- Да, без проблем.

 

Трубку взял мужчина:

- Але, здравствуйте.

- Здравствуйте. Вы никуда не уезжали? Ничего страшного с вами не случилось?

- Нет. Я вот с вами разговариваю – живой, здоровый. Как я могу куда-то уехать, когда у меня здесь жена беременная плюс еще трое детей. Как я могу уехать? Вот я с вами стою, разговариваю, живой, всё в порядке. Пусть мою страницу взламывают и что хотят пишут. А я вот с вами разговариваю. Я Вам могу еще песню какую-нибудь спеть и станцевать могу на видеокамеру…

 

Выслушав эти заверения "семьи Кичаткиных", в понедельник, 25 августа, мы приехали в деревню Выбуты (17 км от Пскова) на погост церкви Илии Пророка. Прошли всё кладбище и на самой окраине заметили военную машину, крытую тентом. Метрах в десяти от нее стоял майор в полевой форме (о звании судим по погонам – Н.П.) и боец в форме ВДВ. Еще двое закапывали могилу. Больше – ни души. Мы направились к могиле.

- Куда Вы? – окликнул майор.

- Прощаться…

 

На табличке прочли: "Кичаткин Леонид Юрьевич 30.09.1984 – 19.08.2014". На фотографии в траурной рамке – Леонид (множество фотографий десантника на странице его жены Оксаны Кичаткиной "ВКонтакте" позволяют это установить – Н.П.). Подошли к майору. Он, наверное, должен нас прогнать или хотя бы выяснить: кто мы? Но ему откровенно не до этого. Взгляд нетрезвый и тяжелый. Спросили:

- Давно закопали Леню?

- Минут 15 как… Сегодня Леню, а вчера Саню…

 

На цю дику дійсність на сайті «Української правди» був розміщений допис.

 

Ты же фейк, Ваня (Леня, Леша)! Тебя никогда не существовало. Жена подтвердила, что муж жив. По твоему телефону отвечает мужской голос. Сначала это, конечно, понарошку. А дальше... Пойми жену, одной тяжело. Дети забудут быстро. Правда старшая в садике на 23 февраля вспомнит что-то большое, теплое, щекотное. И спросит... Но жена быстро закроет рот ладошкой "Ты что, не хочешь платье и куклу?! Я тебя предупреждала". И старшая привыкнет. Мать возьмет медальку и деньги. Приехавшим журналистам скажет, что тебя никогда не было. А соседкам по подъезду будет долго и с удовольствием рассказывать, как её уважил своим приездом "САМ" из военной части. Учителя, друзья скажут, что никогда о тебе не слышали. Двоюродный брат из Тамбова всем будет говорить про американский заговор. Школьные журналы потеряются, фото исчезнут. Ты фейк, Ваня. У тебя, скорее всего, даже могилы не будет. Любимый щенок, шашлыки, девушка – НИЧЕГО НЕ БЫЛО. Тебя никогда не было.

 

Молоду жінку лякає перспектива одній-однісінькій ставити дітей на ноги. Вона не має опори на цьому безжальному світі. А тут приходять і діють методом залякування і обіцянок.

 

Їм, дійсно, легко залякати молоду жінку з маленькими дітками. Можна наобіцяти їй грошову винагороду за зречення свого чоловіка, а якщо не згодиться – позбавити житла, пенсії, соціальних виплат для вдів військових.

 

Вона загнана в кут. Вона зреклася його в день. Але прийде ніч і він, Леня, прийде до неї. Що вона йому скаже?

 

Їй прийдеться жити і жити з цим тягарем на душі. Вона звичайна смертна жінка. Господи, прости їй цю слабкість.

 

Місцеві ФСБешників перестали допускати відвідувачів на цвинтар у Вибутах, де покоїться прах Леоніда. З його могили зняли табличку. Залишається зафіксувати – Леонід , Ви були гарматним м'ясом для путінського угрупування. Їм плювати на Вас.

 

«Ганьба ця не стільки в Путіні, скільки в нас».

Георгій Сатаров, російський громадський діяч, аналітик, публіцист

«Убиті, поранені, зниклі безвісти наші хлопці, послані цією зграєю до України, абсолютно безправні. Абсолютно безправні їхні родичі, що втратили синів, братів, чоловіків. Незабаром вони почнуть пред'являти судові позови цій владі, але програватимуть, бо немає офіційно військових дій, як «немає» в Україні наших військових. Всі кривляння Путіна, Шойгу, Лаврова та інших, абсолютно недолугі й наскрізь шиті білими нитками, спрямовані лише на одне – зробити безправними вбитих та покалічених хлопців. Звідси й повсюдні приклади вбогого легендування їх присутності на території України як «добровольців» й інша інформаційна нісенітниця. Вся ця байда у них проканає (пробачте, читачі, не можу писати про цю банду нормальною мовою), поки вони у влади. Проте все це відразу впаде, варто їм лише втратити її. Вони це знають, і тому чіплятимуться за свої крісла всіма способами. Страшно ще й те, що вони вже перетнули криваву межу. Ось що треба пам'ятати, думаючи про те, як вони чіплятимуться. Однак судити їх все одно будуть. Судитимуть навіть пам'ять про них. Я не вірю в це. Я це знаю.

 

І ось що: ще одного смутного часу (як після Івана IV) Росія не витримає. Боюся, що ми переживаємо останню сторінку нашої спільної історії. Найганебнішу. І ганьба ця не стільки в Путіні, скільки в нас».

Підготував Величко Лев