Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Архиважливе рішення. (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 30 жовт. 2018 р., 09:06 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 жовт. 2018 р., 09:07 ]

 

Ухвала Вселенського Патріарха Православної Церкви Варфоломія про надання Українській Православній Церкві КП автокефалії має подвійне значення — духовне і політичне.

 

Цим актом розірвано законсервована понад триста років залежність УПЦ КП від РПЦ МП, а на Філарета накладена анафема, яку автоматично нівелюють у зв’язку з вищеприйнятим рішенням. Політичне значення в тому, що Україна остаточно відривається від насильного об’єднання церков з Московським патріархатом. Це значить, що відтепер Москва втрачає диктат над усіма православними церквами в Україні, а т.зв. УПЦ МП повинна перейменуватися в РПЦ МП. Відтепер, після Собору, що відбудеться ще в цьому році, УПЦ КП стає Єдиною Помісною УП Церквою в Україні, об’єднавши  під свій скіпетр ряд православних церковних громад, які знаходилися під МП.

 

Слід відзначити, що це обєднання відбудеться абсолютно добровільно — так, як захоче парохіяльна громада. Як що не погодиться священик, який до того часу служив у цій церкві і прагне залишитись у МП, то громада має повне право запросити іншого священика, який поділяє волю громади. Таким чином зберігаються засади демократичного обєднання церков КП. Це надзвичайно важливий принцип, який виключає будь-які інсинуації щодо “насильного” переходу. І тим самим вибивається ґрунт з-під ніг тих, хто намагатиметься вибудовувати на цьому насамперед антиукраїнські домисли щодо українського православ’я.

 

Йде мова про вже виявлені за той час певні антиукраїнські тенденції, очевидно, спровоковані російською стороною. Так, наприклад, з’явився бігборг з зображенням Кіріла і написом українською мовою “Ти наша надія”. Зрозумілий політичний, саме політичний сенс цього плакату. “Русскій мір”, апологетом і творцем якого є Кіріл, у ситуації проголошення української автокефалії стає безпредметним агітаційним квачем, аби замазати українську сутність православних церков в Україні. Ні, надія України не “русскій мір”, а наша, українська перспектива, чітко окреслена Президентом: армія, мова і віра.

 

Зрозуміла річ: армія потрібна сильна для оборони України від зловорожих намірів її розшарпати і анексувати, як це зробила Росія, загарбавши Крим і частину нашої території на сході, де ведеться запекла боротьба проти агресора. 

 

Другий складник нашої незалежності і цілості території — мова, бо мова є духовним єднанням усіх українців. Мова об’єднує людей від колиски до домовини, є глибинними виразом національної ідентичності. Не випадково ще в часи другого відродження - час Маркіяна Шашкевича, коли будитель національної свідомості в геніально простій і дохідливій мові писав:

 

... руська мати нас родила...

 

А слово “руська” походить від Русі, назви України. Ревнителі “русского міра” нехай не надіються на їхню спекуляцію: “руський” - то ніби значить “російський”. Ажніяк”!. На цю тему в минулому написано гори статей і досліджень, а що їх свідомо обминають і не прагнуть знати сучасні “обрусителі” і “єдинонедєлімщики”, то нічого дивного, бо вони не хочуть почути правди.

 

А правда одна: мене народила українська мати і я українець, бо з молоком матері я ввібрав у свою сутність її  мову, як національне Я, невіддільне від усього, що роблю, думаю, творю і мрію...

 

Національна ідентичність визначається насамперед мовою. А окрім того, спільною територією, на якій проживає споконвік національна спільнота, історією свого буття від найдавніших часів, які закріпилися в пам’яті спільноти, створивши навіть свій міт, національними традиціями, звичаєвим правом, яке вкоренилось у ментальності, відмінної від інших національних спільнот.

 

Всі ці ознаки немаловажні. Однак історична пам’ять, яка фіксується древніми документами, є незаперечним аргументом національної ідентичності. Наші північно-східні сусіди з приводу історичних дат і подій вдаються до цинічних спекуляцій. Тимчасом вони не мають абсолютного відношення до Хрещення Руси-України, бо в той час взагалі не існувало “білокамяної”, а було болото (мос-аква), де квакали жаби. Тож творець “русского міра” мав би натиснути на гальма щодо називання своїми і Києва і інших міст і місцевостей Руси-України в час Хрещення і пізніше. А за ним і пан Путін повторює безглуздя, називаючи “своїми” князів руських, що прийняли християнство і будували знамениті церкви на славу Бога та України.

 

Звичайно, російські окупанти ретельно руйнували ці пам’ятки. Документи ж, що говорять про ці знаменні події, ніяк не є російськими... Але “обрусителі” навіть не хочуть слухати про ці речі.

 

Утворення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, напевно, покладе край усім цим інсинуаціям і загарбанням нашої історії та історичних пам’яток.

 

Автокефалія — рішучий крок в бік політичної незалежності, опертої на засадах віри з глибинною історичною традицією. Отже, за своєю сутністю, це повернення до правди, до торжества справедливості і законності. Отриманий томос, після проголошення Єдиної Помісної Церкви (ЄПЦ), встановлює Закон, згідно з яким УПЦ є єдиною в Україні.

 

Проте Ухвала Вселенського Патріарха має певні аспекти, згідно яких право ЄПЦ в Україні поширюється на певні території Росії, Польщі і Білорусі, де знаходяться УПЦ, які мають право стати під Київський Патріархат.    

 

Московська Патріархія моментально зреагувала, не прийнявши рішення Вселенської Патріархії і тим самим вдалася до розколу. Скликаний Собор у Білорусії лише усугубив розкол. Забракло усім цим діячам тверезого розуму. Очевидно, імперські амбіції насамперед Кіріла взяли верх над здоровим глуздом. Можна припускати, що ця ситуація на досить довгий час не зміниться. Але, як видно з позиції найвищих чинів РПЦ, примирення не наступить, бо, справді, порушені імперські амбіції РПЦ, що звикла диктувати і грати виключно першу роль у всіх справах православної церкви на величезній території колишнього СРСР як імперії зла. Високі чини МП не можуть погодитися з тим, що настають нові часи, зміни прямують в напрямку утвердження правди і права - поняття, які для МП втратили первісне значення і змінилися докорінно: правда ідентифікується тут з упокоренням верховним чинам МП, а закон - покірному виконанню ухвал і рішень, які нічого спільного не мають з добровільним вибором і демократичним існуванням, що на їхній мові означає рабське підпорядкування. Вершина ж дивини у тому, що все це освячується іменем Бога і Хреста. Іншими словами, політика тут невід’ємна складова поняття Віри.

 

Для ширшого загалу парохіяльних громад в Україні, що досі перебувають у складі МП, можливо, не виникало питання, чому ж вони, українські громадяни, перебувають у церкві, яка хоч має назву Української, але знаходиться в МП, фактично підтримують Росію? Адже навіть усі пожертвування від цих громадян, повертаються в казну Росії. Саме тієї Росії, яка сьогодні, як агресор, воює з Україною. Якщо досі не задумувалися, то принаймні вже настала пора подумати.

 

“Недєлімщики” шукають аргументи: мовляв, єдиний Бог, і до якої церкви ходить мирянин, не має значення. Ніби й так. Лише виникає питання: якщо це не має значення, то так само й перехід до іншої церкви не є чимось, що перечить Богові. Тоді чому ж ви, прихильники “русского міра”, виклинаєте всіх, хто не хоче (це його право!) далі перебувати в МП? Чи навіть більше, де вже наявне фарисейство: мовляв, один Бог...

 

Звісно, в якій церкві перебуває середньостатистичний громадянин України, хоче він чи не хоче, свідчить про його національну свідомість. А звідси ще й інше: якою мовою він молиться? Чи тією, яку ввібрав з молоком матері, чи іншою, набутою, яка стала... його “язиком”... Адже в нинішніх т.зв. УПЦ МП в переважній більшості відправа відбувається російською мовою. Це потужний засіб русифікації. Не наводжу статистичних даних, але відомо, що порівняно з КП церкви МП чисельно переважають. Свідчення не тільки про національну свідомість громадян, але й про те, що МП чинила і чинить тиск на церкву КП і, де тільки можливо, прагне її витіснити. Про це, до речі, недавно свідчила одна з учасниць дискусії про автокефалію на передачі ТБ.

 

На передачах ТБ з приводу автокефалії можна й почути одіозні твердження. Один із диспутантів, навіть депутат (не записав прізвища) висловлював думку, що не має значення, якою мовою молитись ... Тобто не має значення взагалі твоя національна ідентичність. Ще один крок - і таким чином опиняємось в часах “совєтікума”... А хіба має значення, якою мовою говорити? За логікою (якщо вона є) “homo sovjeticus’а”, важливо служити “дєлу партії” і все! В даному випадку цим “дєлом”, звісно, є лише одна “справжня” церква МП - адже іншої вони не визнають... Як і не визнали ухвали Вселенського Патріарха Варфоломія.

 

Щоб завершити тему ТБ, варто почути ще один аспект. Ведучий ТБ хотів почути, як присутні потрактують його припущення, що, можливо, Собор КП не “состоїтса”, і не буде обрано Патріарха... через надмірну амбіційність Патріарха Філарета. Відповіді прозвучали правильні: високий авторитет КП не допустить до того, щоб Собор не завершився обранням Патріарха, на посаду якого заслуговує Архієпископ Філарет. Тобто “носяться в повітрі” думки протилежної сторони чи навіть сподівання, що нічого не вийде.

 

Гадаю, що подібні тенденційні “міркування” взагалі мали б не звучати на нашому ТБ. Настроїти телеглядачів на успішне вирішення актуальної проблеми, незважаючи на її складність чи обумовленість протистояння з боку РПЦ МП, є важливою ділянкою виховної роботи, від якої не позбавлене ТБ. Широкий загал українського громадянства зацікавлений в найуспішнішому вирішенні автокефалії, бо справедливо за нею бачить і політичні перспективи.

 

Нарешті, слід відзначити, що завдяки українській громаді та влади вдалось вирішити дуже важливе питання, що привело до перемоги, бо інакше й годі назвати ухвалу Вселенського Патріарха про надання автокефалії УПЦ КП. П.Порошенко назвав це й політичною перемогою, після чого завершилось понад трьохсотлітнє панування МП в Україні. Це, справді, блискуча перемога, яка незабаром має звершитись томосом Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні.

                                      

       26 жовтня 2018.                                                       Любомир Сеник