Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Антиукраїнська влада в Україні – парадокс чи історична закономірність? (автор: Нємий Степан)

опубліковано 9 вер. 2013 р., 09:53 Степан Гринчишин   [ оновлено 16 вер. 2013 р., 12:02 ]

Скоро людство відзначить чергову річницю перемоги над німецьким фашизмом. 8 травня 1945 року Німеччина перестала існувати як держава. Величезні людські втрати, зруйновані міста і села, знищена промисловість. Вціліле промислове обладнання демонтовано та вивезено країнами-переможницями. Перестали функціонувати фінансова система, суспільні інституції, наукові та культурні установи. Здавалося, що прийшов кінець державному існуванню німців. Однак, у 1949 році створюється Федеративна Республіка Німеччини і в країні дуже швидко відроджуються всі сфери суспільно-політичної і економічної діяльності. Буквально через 20 років ФРН виходить на третє місце, після США і Великобританії, за обсягом промислового виробництва.

 

Основною причиною швидкого відродження німецької держави стало те, що суспільство швидко дало об'єктивну оцінку своєму недавньому минулому. Була засуджена і заборонена людиноненависницька фашистська ідеологія, покарані її творці та послідовники. Заборонені і усунуті із суспільно-політичної арени партії і організації, породжені фашистським режимом. У 1956 році заборонена і комуністична партія. Консолідоване на цивілізованих, гуманних засадах суспільство позбулося негативних чинників і її громадяни, об'єднані патріотизмом, приступили до відродження своєї держави.

 

Нинішнього року і Україна буде відзначати 20-річчя своєї незалежності. Незалежності, отриманої не внаслідок кровопролитної, спустошливої війни, а, слава Богу, мирного розпаду різновиду Російської імперії XX століття – Совєтского Союзу. Однак на суспільному, державному рівні належної об'єктивної оцінки нашого історичного минулого до нинішнього дня не зроблено. Головною причиною цього є те, що в українському суспільстві махровим цвітом продовжують буяти політичні сили антиукраїнського спрямування, очолювані нащадками та політичними послідовниками катів, які в минулому вершили голодомори і політичні репресії проти української нації. Виконуючи волю своїх московських хазяїв, ці політичні сили роблять все можливе, щоб гальмувати розвиток української державності, відкрито декларують свою політичну мету – позбавлення України незалежності шляхом втягування її у новітні союзні об'єднання з Росією.

 

В основному через це, сьогоднішнє становище у всіх сферах суспільно-політичної і економічної діяльності в Україні є, на жаль, невтішним. Дуже повільно справджуються надії народу на ті позитивні зміни, які пов'язувалися із здобуттям незалежності. Чвари у вищих державних структурах влади, негативний вплив політичних партій, які відверто відстоюють інтереси іноземних держав, намагання керівників олігархічних партій (кланів) ще більше збагатитися за рахунок остаточного пограбування народу призвели до застійних та негативних явищ в українському суспільстві. Розвал багатьох базових промислових підприємств, руйнація організованої господарської інфраструктури у багатьох селах, безробіття, масовий виїзд працездатного населення в пошуках праці за кордон. За рівнем життя Україна займає одне з останніх місць у Європі – це чи не основне "досягнення" олігархічної влади за всі роки незалежності, що підтверджує її антинародну, у першу чергу антиукраїнську, суть.

 

Обманними маніпуляціями, названими у свій час приватизацією, народ позбавлено власності, яку зосередили у себе купка можновладців. При цьому серед них практично немає етнічних українців: в основному представники єврейського та кавказького етносу, росіяни. З кожним роком деградує сільськогосподарське виробництво, яке залишене владою напризволяще і мало того, нищиться нею шляхом запровадження різних корупційних "квот" на збут сільськогосподарської продукції та створення недобросовісної конкуренції через законодавче сприяння ввозу в Україну недоброякісної, а через це і дешевшої сільськогосподарської продукції.

 

Всередині суспільства посилюються відверті антиукраїнські прояви. Телебачення і преса у більшості ефірного часу, номенклатури та тиражу – російськомовні. Деякі передачі відверто антиукраїнського спрямування. Характерним прикладом є відома програма Савіка Шустера. На вказаній передачі, тонкою режисурою ведучих часто відбувається пошук політичних розбіжностей, які характерні для населення різних регіонів України. Розбіжності ці цілеспрямовано викристалізовуються, "аналізуються" з залученням українофобів, "вчених" та політиків на кшталт табачників, толочків, бузин, шуфричів, левченків, колісниченків. Мета зрозуміла: довести і утвердити в свідомості українців злочинну політичну брехню про нібито історично і ментально обумовлені вічні і неминучі розбіжності населення Сходу і Заходу держави, а там – поділяй і владарюй.

 

Активно протидіють розвитку і зміцненню української державності партія регіонів та комуністичні сили, у першу чергу, так звана, прогресивна соціалістична, комуністична та соціалістична партії. Вершину злочинної антинародної діяльності комуністичної партії увінчав, як відомо, неодноразово організовуваний нею в минулому геноцид українського народу шляхом голодоморів. Цим злочинам комуністів і до нині не дано належної політичної і юридичної оцінки.

 

Відкрито створюються і активно діють антиукраїнські політичні формування і рухи на кшталт "Родіна", "Севастополь-Крим-Росія", "Антифа", "Прорив", "Русскій блок". Вказані організації, при фактичному потуранні влади на півдні і сході України, чинять політичну і силову протидію національно свідомому населенню. Здійснюються напади на українські культурні і освітні осередки, руйнуються пам'ятники патріотам. Є факти насильства над українськими активістами. Останнім часом дійшло навіть до політичного вбивства. 17 квітня 2009 року Україна здригнулася від вбивства одеськими українофобами з "Антифа" Максима Чайки – члена молодіжної української націоналістичної організації "Слава і честь" (СІЧ).

 

Політики з антиукраїнським світоглядом – табачники, толочки, бузини, шуфричі, колісниченки, левченки та їм подібні – у засобах масової інформації цинічно знущаються над пам'яттю українських патріотів, борців за незалежність України, безпідставно називаючи їх зрадниками.

 

Деяких українських політиків бісить навіть саме поняття українського патріотизму. Наприклад, дійшло навіть до того, що коли на передачі Савіка Шустера "Шустер live", 24 квітня 2009 року, на запитання: "Україна для українців – це..." переважна більшість присутніх відповіла "Україна для українців – це патріотизм", то деякі "державні діячі" (серед яких – І. Марков, Є. Червоненко, Н. Шуфрич) з неприхованим роздратуванням і люттю очорнювали суть українського патріотизму, ототожнюючи його з нацизмом. Виявляється, в незалежній Україні святе поняття українського патріотизму може безкарно обпльовувати кожен українофоб.

 

Нарешті дещо із нинішніх, свіжих, реалій, пов'язаних із приходом до влади Партії регіонів. Влада мовчки, немов біблійний Пилат, спостерігає над політичним шабашем знавіснілих комуністів та "іже з ними" проросійських політичних сил, які повіривши у свою безкарність ставлять пам'ятники кату українського народу Сталіну. Дійшло навіть до того, що нахабно пропонують спорудити йому пам'ятник у центрі Києва?! То ж за кого тоді вони вважають українців? Очевидно, що за "електорат", над яким, для досягнення своїх проросійських політичних цілей, можна постійно і безкарно глумитися, систематично винищувати його патріотів, культурну, наукову та духовну еліту.

 

У цей же час правоохоронні органи, що ніби "спали" у попередні роки на фоні активної діяльності антиукраїнських сил, тепер намагаються засудити до позбавлення волі патріотів, які не змирилися із цією політичною наругою над українцями і зруйнували пам'ятник Сталіну у Запоріжжі. Мало того, в Донбасі лунають, на перший погляд, нелогічні за своєю ціллю вибухи, що нібито змушують правоохоронні органи розгорнути активну боротьбу із тероризмом в Україні а фактично це стало формальним приводом для переслідування членів патріотичних організацій, вишукуючи серед них "терористів". Напрошується поставити запитання – а хто ж насправді організував ці вибухи?

 

Далі. Під надуманим приводом оптимізації влада планує закрити ряд сільських лікарень, що фактично робить недоступним медичне обслуговування більшості сільського населення, особливо інвалідів та осіб пенсійного віку. Практично це означає: чим більше вимре непрацездатного населення інвалідів, пенсіонерів тим краще для Пенсійного фонду – чим не ефективна оптимізація його витрат? Майже за німецькими нацистами, які практично таким способом здійснювали расову, національну "оптимізацію", плануючи винищити певні народи, згідно нацистської расової концепції третього рейху. Тож чи не є все це яскравим свідченням боротьби влади з українцями?

 

Окремо хочеться звернути увагу на дуже загрозливу для українців тенденцію, яку намагається реалізувати влада під керівництвом В. Януковича. Тенденція ця, цілком очевидно, породжена московськими політтехнологами і її успішна реалізація повинна привести до зникнення української нації, як національної спільноти із своїми характерними етнічними ознаками Найголовнішою, вирішальною із цих ознак є мова. Саме проти української мови, звуження сфери її вживання у побуті, вимиванні із всіх суспільних сфер, державного управління, науки, культури, мистецтва і, навіть із церковної обрядовості спрямована нині активна діяльність української влади.

 

Московські імперіалісти після багатьох століть нищення української нації, врешті-решт після реалізованого ними у 30-х роках Голодомору, остаточно збагнули, що українську націю фізично знищити практично неможливо Тож у наш час задумано тихе, "безболісне" знищення української нації як такої. Цього вони планують досягнути знищенням української мови шляхом нав’язування всім українцям російської. Вирішальна роль тут, крім друкованої продукції, відведена телебаченню. В результаті приходу до влади В. Януковича Національну телерадіокомпанію України очолили "українці" Е. Бенкендорф та В. Арфуш, які відмінивши, навіть практично умовно діючі, квоти на передачі українською мовою, фактично віддали телепростір України на окупацію російською мовою.

 

На українські телеекрани потужним брудним потоком линув російський шоубізнес та телесеріали. Майже на всіх телеканалах побільшало різноманітних, здебільшого бездуховного та аморального змісту, передач та телешоу де ведучі, члени журі (у більшості – не українці) розмовляють виключно російською мовою. Бідному населенню України телебачення регулярно демонструє світські вечірки та різноманітні кастинги, де російськомовна українська "еліта" хизується своїми статками, дорогою одежею, прикрасами. Нахабно не гребують при цьому інформацією щодо їх лікування у зарубіжних клініках та навчанні своїх "чад" у зарубіжних елітних навчальних закладах. Часто, немов доблесні (варті наслідування) здобутки, в інтерв'ю демонструють моральні устої цієї "еліти", не оминаючи буквально наступного: "він в неї п'ятий, вона в нього – третя"...

 

Ці передачі особливо сприймаються, западають у свідомість та дієво впливають на підлітків та молодь, яким таким чином постійно, "переконливо" твердять, що російська мова це насамперед "сучасність, шарм, крутизна, кар'єра, перспектива" тощо. Молодому поколінню постійно нав'язують домінанту, що нація це другорядне, українська мова непотрібна, духовність та мораль це минуле. Успіх, кар'єра, багатство у наш час "гарантуються" дружбою і "теплими" стосунками із багатими і впливовими людьми, особливо для дівчат де "ліжко", як аксіома, вважається стартовим майданчиком для успішної кар'єри...

 

Будь-яким чином нав'язати бездуховність та аморальність, які потім обов'язково спричинять денаціоналізацію українців. Розрахунок до геніального простий і, при певному негативному для нас збігу історичних обставин, ефективний: пройде кілька десятків років, національно свідоме населення України вимре і на зміну йому прийде нинішня зденаціоналізована молодь без духовних засад і моральних принципів, яка, нарешті послуговуючись російською, витіснить мову своїх предків в царину етнографії, фальшованої історії та сценічної шароварщини. І знову демонстрація безкарності українофобів: на сході і півдні України "оптимізують" чисельність шкіл, передбачаючи закриття, у переважній більшості, шкіл з українською мовою навчання. З цією ж глобальною метою: немає мови – немає нації.

 

Паралельно, з початку президентства В. Януковича спостерігаємо і активну духовну експансію Російської православної церкви, яка у всі часи була вірною слугою та адептом російського імперіалізму, духовно підтримуючи його загарбницькі війни. Мета ця ж – знищити українську мову і в царині духовності: Господу Богу українці повинні молитися російською.

 

Із суті перебігу, особливо в останні роки, суспільно-політичних процесів в Україні випливають певні висновки, які характеризують бездарність та, в принципі, злочинну антиукраїнську суть олігархічної влади за всі роки незалежності.

 

Проблема українського національного відродження полягає, в першу чергу, у встановленні історичної правди про минуле нашого народу і доведення її до громадян всієї України. За всі роки незалежності влада в цьому аспекті практично не зробила нічого суттєвого.

 

Коли нарешті українофоби, які нахабно обпльовують пам'ять українських патріотів, борців за незалежність України будуть нести за це кримінальну відповідальність?

 

Як свідчать політичні процеси часів незалежності і прояви деяких світоглядних ідеологій, активно висловлювані останнім часом у засобах масової інформації, в Україні активно, при фактичному потуранні олігархічної влади, діють громадські і політичні структури, які дійсно намагаються побудувати незалежну Україну, незалежну ...від українців.

 

Далі. Переслідування свідомих українців і систематична наруга над національними історичними пам'ятками українців, наприклад, хрестами увічнення пам'яті жертв Голодомору, вбивство у 2009 році в Одесі українського патріота М. Чайки дають підстави вважати, що в нашій державі антиукраїнські, проросійські сили практично вже сформували терористичні угрупування, які налаштовані навіть на збройну боротьбу з українськими патріотами. Наруга над національно свідомими українцями на їхній же землі буде тривати і в подальшому до тих пір, поки їх вороги будуть впевнені у своїй безкарності.

 

Із наведеного матеріалу є очевидним, що до такого стану справ призвело те, що впродовж всіх років незалежності Україною правили державні діячі та політичні партії, яким є чужою і навіть ворожою українська національна ідея. Через це в нашій державі і склалися такі негативні політичні та економічні обставини. Зрозуміло, що подальше безроздільне політичне і економічне владарювання цих політиків і партій несе загрозу національній безпеці України.

 

Підсумовуючи зазначене вище, хочеться задати декілька запитань і тут же спробувати відповісти на них: За що? Чому? Доки?

 

За що? За те, що українська еліта, починаючи із XVII століття, піддалася підкупу московських правителів, зрадила національні інтереси, у результаті чого Україна втратила свою державність. У подальші роки українців спіткала доля бездержавної нації, розділеної сусідами-загарбниками. З тих часів, вся реальна історія взаємин України і Росії характеризується активною діяльністю останньої по знищенню української незалежності і державності, в яких би реальних формах вони не проявлялися. Це постійно на протязі століть робилося з жорстокою брутальністю, починаючи від фізичного винищення політичних лідерів української нації, національно свідомих верств населення, заборони української мови, репресій проти інтелігенції, діячів літератури, культури, духовенства та церкви. Особливим цинізмом на фоні таких реалій була облудлива ідеологічна доктрина про братерську єдність українського і російського народів. Таке "братерство" спричинилося до глобальної національної трагедії. Українська нація, втративши, в першу чергу, через загарбницьку Росію, свою державність, у XX столітті, будучи розділеною Росією і західними сусідами, у обох світових війнах приречена була воювати буквально сама з собою.

 

У Першій світовій війні були змушені вбивати один одного українці, які служили в ворогуючих арміях Австрії та Росії. В період з 1918 до1922 року російські загарбники розв'язали в Україні громадянську війну, метою якої було її російсько-більшовицьке поневолення.

 

У 1932-33 роках українці: комуністи, працівники каральних органів, військові, під тиском московських опричників, змушені були брати діяльну участь в геноциді власного народу – організації і здійсненні голодомору, метою якого було масове винищення національно свідомої верстви українського народу – селянства.

 

У Другій світовій війні українці з УПА боролися з українцями з каральних підрозділів НКВД, причому останні, з примусу російських загарбників, змушені були здійснювати криваві провокації і репресії ще й проти мирного українського населення. На цьому фоні, на перший погляд парадоксальним, а насправді закономірним явищем було постійне "освоєння" українцями Сибіру, Заполяр'я, Далекого Сходу для розвитку економічного потенціалу свого головного поневолювача-ката.

 

Не маючи своєї національної держави Ти є ніхто, раб для своїх поневолювачів, при цьому Тебе доведуть до такого стану, що будеш вмирати з голоду і при цьому називатимеш своїх катів "старшими братами". Так завжди буде, якщо не скинеш ярма поневолювача і не виженеш його із своєї землі!

 

Чому? Тому що в перші роки незалежності в Україні не була проведена люстрація. В кінці 1980-х років, передрікаючи неминучий розвал Совєцкого Союза, національно-визвольний процес в Україні цілеспрямовано очолила креатура КГБ. З перших же днів незалежності Україною продовжували правити, так звані нині, колишні комуністи, якими постійно керували і дотепер керують з Москви. Коли політична активність і популярність Народного Руху України, досягла загрозливого рівня для компартійного, за своїм походженням і політичною суттю, керівництва України очільники Руху блискавично розвалили це справді потужне на той час національно-патріотичне об'єднання. У подальшому національний політикум було зведено до більш як сотні об'єднань і партійок із кволим політичним потенціалом, що дозволило нині у політиці, практично безроздільно, панувати проросійським антиукраїнським силам, які практично зупинили політичний і економічний поступ України.

 

Доки? До тих пір, поки народ України не збагне, не усвідомить уроків своєї справжньої історії, не викине із своєї свідомості цієї історичної і політичної облуди, цинічно нав'язуваній йому ще з совєцких часів різними табачниками, єфремовими, бузинами, толочками, колісниченками та іншими слугами російського і американського імперіалізму. До тих пір, поки лідери тих чисельних, через що нажаль і кволих, партій, що нібито представляють справді національний політикум, не об'єднають їх у потужну національну українську партію, яка здатна буде побороти антиукраїнські політичні і економічні чинники.

 

Крім цього, народ України повинен збагнути, нарешті, що віддавати свої голоси на виборах за представників антиукраїнських партій тільки за те, що обіцяють покращання життя вже сьогодні більше вже неможна. Вони вичерпали всі кредити народної довіри і довели, що здатні працювати тільки для свого особистого збагачення навіть ціною державної зради реалізуючи геополітичні цілі своїх зарубіжних покровителів. При цьому їх особисте збагачення відбувається за рахунок подальшого зубожіння народу України Характерною ілюстрацією сказаного є так звана Харківська угода з Росією уряду В. Януковича: Севастополь віддали ще на 25 років, однак ні дешевого газу для населення, ні тим більше покращання життя народу не сталося Нажаль сталося навпаки – і до того бідне населення стало ще біднішим і безправнішим.

 

Отже антиукраїнська влада в Україні не є якимось непорозумінням чи політичним парадоксом, а закономірним наслідком, породженим низкою негативних чинників, в основному:

 

1. Через відсутність політичної люстрації, реальну владу в Україні у всі роки незалежності практично мали колишні радянські керівники і члени комуністичної партії, які фактично були представниками російської колоніальної адміністрації, а також нащадки і політичні послідовники тих, які в минулому вершили голодомори і політичні репресії проти української нації. З іншої сторони, саме ці державники і не дали провести політичну люстрацію.

 

2. Фактична бездіяльність перших трьох президентів щодо всебічного висвітлення об'єктивної історії України (прояв малоросійського синдрому) та масового доведення її до народу, вироблення та реалізації української національної ідеї призвела до консолідації та ефективної політичної активізації антиукраїнської "п'ятої колони" в Україні.

 

3. Через історичну необізнаність, що у свою чергу породила політичну незрілість і примітивну економічну меркантильність переважної частини населення Півдня і Сходу України, у результаті виборів до влади постійно приходили антиукраїнські політичні сили

 

... Незважаючи на існування формально незалежної України, боротьба за її справжню національну незалежність триває. Тож будьмо пильні і послідовні у цій боротьбі. І тут доречно згадати слова одного із чільних керівників українського національно-визвольного руху полковника Є. Коновальця сказані ним ще у далекому 1929 році: "Ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії". Цим сказано все!

 

Степан Нємий, кандидат технічних наук, доцент Національного університету "Львівська політехніка".