Рубрики‎ > ‎Політика‎ > ‎

Якість життя. (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 6 жовт. 2015 р., 09:27 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 жовт. 2015 р., 02:26 ]

 

Усі дотеперішні керівники держави говорили, що з їх приходом до влади зміниться життя на краще. Але це виявилось пустопорожнім звуком. Адже вся державна система була скерована насамперед на особисту наживу. Навіть перший президент, виявляється, теж не без гріха наживи, коли сплинула на поверхню проблема з певною морсько-флотською структурою. Просто йдеться про капітал. Щоправда, за першого президента ще не були сформовані олігархічні структури, котрі вже в часи президентства Л.Кучми фактично стали державними виконавцями програми особистої наживи. Власне, за Л.Кучми остаточно сформувалися олігархічні структури в надрах державного управління, коли контролюються грошові потоки, і олігархія є основним замовником і керівником фінансових «оборудок». Неважко зрозуміти, що весь ВПК знаходиться під контролем олігархів як системи, яка стала суттєвою ознакою державного управління.

 

Коли, нарешті, зайшла мова під час президентства В.Ющенка про зміну керівництва ВПК і правовим усуненням олігархів («Бандитам тюрми!»), то, окрім розмов, нічого по суті не було зроблено. Цей стан засвідчив, що навіть революційна вимога, проголошена на Майдані під час рожевої (трояндної) революції, неможлива для виконання в силу слабкості головного керівника держави, який не спромігся створити бойову команду, та й суспільства, котре ще не осягнуло рівня громадянського суспільства з його можливими реальними впливами на керівництво держави.

 

В результаті цих слабкостей до влади прорвалися кримінальні олігархічні структури, підпорядкувавши собі весь державний апарат. Отже, знову перемогла система.

 

Нарешті, потрібна була друга революція – революція гідності, яка в першу чергу переродила саме суспільство, котре змінилося, фактично ставши громадянським суспільством, якому підконтрольна вся система державного управління. Іншими словами, потрібна була невинно пролита кров, аби суспільний загал нарешті зрозумів, що держава залежить від нього: які «установки» він дасть державі, таке матимемо життя. Тобто вперше є можливість на повен голос заявити про якість життя з категоричною вимогою його докорінної зміни.

 

Нинішній рівень якості життя вкрай не задовольняє все суспільство, за винятком, може, тих найбагатших шарів суспільства, які живуть за найвищими показниками якості життя, на зразок європейських чи світових, тобто країн, економічно найуспішніших. Інша річ, яким способом, якими засадами вони, ті найбагатші, осягають цей рівень.

 

Український досвід говорить, що саме серед них зосереджена та неприйнятна поведінка і спосіб життя, що або рівнозначна криміналу, або водночас нехтує будь-якими моральними нормами і засадами. Щоб побачити власними очима, ніби із середини, спосіб буття і наживи, достатньо подивитися викривальні передачі українського телебачення завдяки діяльності чесних журналістів. Судді різних рангів, міністри і чиновники, що «біля них», – вся так звана чиновницько-державна «братія» втратила людське обличчя, перетворившись на цинічних злодіїв…

 

Середньостатистичний українець дуже добре розуміє, що нині, навіть маючи працю і сповна віддаючи всі свої духовні і фізичні можливості, не здатний, наприклад, придбати житло за європейськими стандартами. Не кажу вже про те, як і де він разом з своєю сім’єю мав би відпочивати… А є ще ряд інших вимог, що формують його життєдіяльність: пенсія, прожитковий мінімум, лікування і т.д.

 

Громадянське суспільство сьогодні нарешті зрозуміло, що так, як досі, жити не можна! Але на усвідомлення цієї думки пройшло майже чверть століття! Краще пізно, як ніколи.

 

Отже, на порядку денному політичного розвитку нашої держави стоїть повернення до правових і моральних засад, записаних то в Конституції, то в КК України, то в Святому Письмі. І тут нічого немає нового – все чітко розписано, лише виконуй!

 

Нарешті, включений «механізм» для змін. В першу чергу люстрація і боротьба з корупцією. Про все це йшла мова і в часи кримінального минулого. Та зрозуміло, що кримінальне державне управляння само себе не могло знищувати. Ситуація кардинально змінилася, але до реальних змін на краще ще дуже довгий шлях....

 

Можливість того, що оновлення може забуксувати, надзвичайно реальна, якщо суспільство не візьме цей процес під свій жорсткий контроль чи навіть під власне керівництво.

 

Ось чому нині ні один громадянин не має бути байдужий до процесу очищення. Він мусить максимально включитися в нього заради свого майбутнього, його родини, внуків і правнуків. Він має змусити, наприклад, мера великого чи меншого міста, коли той розбудовує багатоповерховий котедж-палац і не звітує перед громадою, звідки в нього такі шалені гроші на будівництво. Це загальноприйнята річ – звітувати перед громадою. Так само громадянин України, котрий купує за кордоном фантастичну, з погляду пересічного українця, нерухомість за мільйони євро. Покажи народові, звідкіль у тебе ці мільйони!!

 

Нічого образливо тут немає, тим більше приниження цього багатого громадянина. Тому й добровільно він змушений все, до останнього пфеніга чи цента, показати, яким трудовим доходом він збагачений.

 

Наслідки зрозумілі: не оправдані доходи і нечесно придбана нерухомість переходить у всенародну власність.

 

Щодо крадіїв державного майна, власне, викритих в процесі люстрації, застосовується КК України.

 

Закликаю до мобілізації нації викривати злодіїв, крадіїв природних ресурсів, розкрадачів бюджету, нечесних суддів і прокурорів, п’явок народу, які напилися крові народу вщерть. За це вони мають заплатити свою ціну.

 

Ми, українці, прагнемо докорінних змін, тому:

– Нікому не даємо і не беремо хабарів!

– Викриваємо корупціонерів в системі державної влади – сільської і міської, чиновників усіх адміністративних рівнів, міністерств, в усіх підрозділах Виробничо-промислового комплексу, в торговій мережі, серед депутатів Верховної ради.

 

Український народ зобов’язаний в ім’я Небесної сотні і всіх загиблих в операції АТО героїв України очистити владу і почати нове, відмінне від дотеперішнього, життя вільне, в духовному та матеріальному достатку.

 

Нам Бог допомагає, бо ми за справедливість!