Рубрики‎ > ‎

Політика


Об’єднатися в різноманітності, або Ще раз про українську національну ідею. (Автор: Вовканич Степан)

опубліковано 1 жовт. 2018 р., 09:15 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 жовт. 2018 р., 09:15 ]

 

Дзеркало тижня. Випуск №35. 22 вересня - 28 вересня 2018 року

 

Сучасними пріоритетами патріотичних стратегем української національної ідеї ми приречені вимостити цю дорогу.

 

Попереду "русского мира" йдуть не "зелені чоловічки" і танки, а шовіністична російська ідея з імперсько-демагогічними, традиційно накресленими самодержцями приписами "как обустроить Россию". 

 

Звісно, за рахунок "всего мира", але України — насамперед!

 

Гібридну війну, нав'язану Путіним Україні, підживлюють несумлінні журналісти, недобросовісні письменники, одержавлені церковники, продажні соціологи і пропагандистcько-брехливі ЗМІ тоталітарних режимів. Адже війна йде в пошитій ними — інженерами людських душ (за кривопророцтвом вождя світового пролетаріату) — інформаційній одежі неправди. 

 

Від дезінформаційних джерел гібридизації, глобалізованих вічно тоталітарною Росією, "стіною Яценюка" не захиститися. Будь-яка інформація, по-перше, подібно до квантових частинок, за теорією квантової механіки, вривається крізь зачинені двері, одночасно досягаючи соціуму на клітинному рівні.

 

По-друге, Росія в Донбасі воює не за Донбас: "Вся Вселенная должна быть русской".

 

Не обов'язково всім розумітися на квантовій механіці чи світовій політиці — універсальності старовинного рецепта "клин клином вибивають" гібридна війна не зменшує. Допоки імперсько-загарбницький мотив править нашим північним сусідом, а його етнічні межі не зменшаться до етнічних земель московитів, доти його державна ідея антагоністична українській національній. Але світ про це не знатиме, бо українці мріятимуть "запанувати в своїй сторонці", а Росія віками лиходіятиме в  їхній

 

Нині ширяться різні способи звільнення Криму, Донбасу, однак тут не обійтися без української ідеї, яка б у сучасних реаліях надихала народ почуттям правоти, патріотизму й соборності, консолідувала його на захист суверенності, збереження національної ідентичності та історичної пам'яті, рідної мови, культури, вільного інформаційного простору, творення єдиної Помісної Церкви; зміцнювала імунітет до денаціоналізації, опірність інформаційним фейкам Кремля, помагала протистояти новим внутрішнім і зовнішнім викликам та небезпекам. 

 

На жаль, своєї національної ідеї Україна так і не виробила. Стратегії розбудови держави за лекалами української національної ідеї, що акумулює людино-націоцентричність, синергійність і соціогуманістичність державотворення, яке ґрунтувалося б на інтересах корінної нації, ми не маємо. І досі сперечаємося про те, яку Україну будувати. Без спільної ідеї і праці, нема й синергії. 

 

Коли постійний член Ради Безпеки ООН, користуючись правом вето на її рішення, безбоязно-цинічно нападає на іншого учасника ООН, то річ не лише в сусідських відносинах, а й в ефективності системи світового порядку, зокрема у відповідальності однієї нації (країни) перед іншою, в агресивності їхніх національних ідей. Україна має зміцнювати нацбезпеку паралельно з розбудовою власних збройних сил, вступом до міжнародних альянсів колективного захисту, не забуваючи про те, хто нас ділив, нищив етно-лінгво-інтелектоцидами, голодоморами упродовж віків, і нині продовжує це робити. 

 

Отже, розглядаймо українську національну ідею комплексно, як феномен національного і духовного відродження, концепт складної соціально-економічної, культурно-мовної, релігійної, екологічної генези і водночас як багатофакторну програму розвитку України, стратегію (план дій) її уряду на майбутнє, де складники української національної ідеї стануть пріоритетними стратегемами державотворення, підвищать його суб'єктність, субсидіарність, конкурентоспроможність та інші якості сучасного управління розвитком.

 

Національна ідея — це стратегічна канва, спроектована національною елітою не задля піару самовисунення в президенти, а як орієнтир поступу спільноти, що через інтегральні складники залучає до державотворення всіх патріотів України і поза нею сущих, провладних і опозиційних політиків, інтелектуальні сили, ініціативи громадськості, моральних авторитетів, інших активних громадян та інституції. 

 

У такому контексті українська національна ідея для українства є не тільки програмою дій на завтра, а й засвоєнням і збереженням набутків минулого, його історичних, традиційних інституцій. Водночас — це науково обґрунтовані, інноваційно-інтеграційні спрямування сучасників у світоглядному, мотиваційно-ціннісному та інших духовно-інформаційних, просторово-часових вимірах. Це — матриця для об'єднання народу, його ідеологічна основа, семантично вагоме і лаконічно висловлене гасло; рівно ж — стратегічна лоція, за допомогою якої маємо привести український корабель у гавань державності європейського рівня. Тобто складники ідеї мають націлювати націю на виконання триєдиних функцій: консолідацію, ідентифікацію та євроінтеграцію з вектором на світовий цивілізований розвиток. Захід давно це зробив, забув і нас не розуміє чи не хоче (не може) зрозуміти. 

 

Власне, українцям насамперед треба бути націоцентричними, керуватися єдиними  соборними інтересами, розвивати колективне мислення нації та емерджентно  вдосконалювати складники ідеї українського державотворення як його якісно нові структурно-функціональні стратегеми: Україна — соборна, українська і гідна цивілізованого людства (СУГ).

 

Така формула виразно проектує візію і місію сучасної національної ідеї, а її складники трансформуються в своєрідні СУГестії,за допомогою яких нація може вплинути на якість опрацювання стратегії розвитку держави, її модернізацію і захист. Тобто вдосконалювати як суспільну систему, де, з одного боку, людина, нація і цивілізований світ — триєдино необхідне підґрунтя суспільного розвитку; з другого — складники СУГ як основоположні маркери й орієнтири руху. Це вимагає не лише планування і прогнозування розвитку нації, а й його конкретного стратегізування в рамках української національної ідеї, відповідно до інтегративних індикаторів розбудови структур національної держави, вносячи необхідні доповнення до Конституції України, законів тощо. 

 

Отже, на базі національної ідеї маємо розбудовувати національну державу, яка корінному українському народові допоможе втілити в життя своє природне, мовно-культурне, релігійне та історичне право на самовизначення і самовираження. Ця ідея не заохочує "обустраиваться" за рахунок загарбань чужих земель, не активізує імперські прагнення керувати світом, не стимулює гегемонію політичної "багатополярності" під російським, американським, китайським чи будь-яким іншим прапором — вона налаштовує на розвиток культурного розмаїття, де голоси сильних світу цього не роблять безголосими упосліджені ними ж нації. Тільки трансформувавши складники української національної ідеї в стратегеми розбудови, кожен українець і всі разом зможуть відповісти на запитання "Хто я?" і "Що зробив для Української держави?".

 

Стратегеми — це ті генеральні напрямні державотворення, за дорожньою картою яких мають рухатися й самовіддано працювати і людина і нація, аби не канути в небуття. Тоді нації не занепадають, а, навпаки, трансформувавши екстрактивні (визискні) інститути в інклюзивні, досягають свободи й добробуту, незалежно від багатства їхньої країни. 

 

Вчені довели: економічні фактори, природні ресурси не компенсують зла корупції, державної клептоманії та нетрудового збагачення від створених офшорів, екстрактивних інститутів, що ошукують власний народ, роз'єднують націю, продукують бідність і соціальну байдужість. 

 

Ми не лише не були готові до війни у військовому аспекті. Насамперед ми не були єдині ідеологічно-інформаційно як спільнота. І не тільки тому, що українці, заколисувані віками російсько-імперськими брехливими міфами, не могли уявити, що "старший брат", який насправді завжди був Каїном, може несподівано завдати удару ножем у спину. Це аксіома для нащадків. Як і те, що ми досі не об'єднані національною ідеєю. В українців не було постійної захисної плівки з просвітних знань, системи ідеологічно-інформаційного забезпечення, не було державної системи контролю "дез" і "фейків" Росії. Це віками гальмувало духовно-інформаційну мобільність українців і нині заважає їх національному самовизначенню та інтеграції в цивілізований світ, вступу в колективні форми захисту, вибору відповідного лідера нації. 

 

Отже, виникає нагальна потреба сформувати новий рівень громадянської свідомості з високим статусом згуртованості нації, культури її колективного мислення, креативу творення нових знань і сталого передавання їх наступним поколінням для підвищення щільності захисної плівки, опірності денаціоналізації, прориву в світ і донесення до нього правди. 

 

Йдеться про темпи розвитку інтелектуального капіталу задля тяглості розвитку нації, підвищення освіченості, креативності, високої духовності та моралі, зрештою, пізнання світу й себе. Ідеться про слово, де думка, ідея, мова виступають знаннєво-інтелектуальним (духовно-інформаційним) обручем об'єднання людей, інтелектуальним ресурсом буття і духовним щитом захисту від дезінформаційного імперського опіуму одержавленої церкви, її метропольних міфів і анафем, що підживлюють відцентрове кочубейство, "старшобратство" і провінційне малоросійство, починаючи з привласнення чужих земель, імен, історії, ідей аж до придумування ідеологем новоросійства, формування нового "советского человека", "русского мира" тощо.

 

За таких ворожих дій не можна жити лише гаслами національної ідеї довоєнних часів. Гібридна війна вимагає нових форм кіберзахисту. Українська національна ідея закликає зосередитися на інформаційно-інтелектуальному аспекті, що передбачає не лише територіально-просторову, а й духовно-інтелектуальну соборність українців як їхню єдність та спроможність разом, толокою, синергійно творити власну державу на нових ідеологічно-цивілізаційних засадах, консолідуючись, об'єднуючись історично, ментально й національно.

 

Ми втратили частину території, але не зменшилось почуття соборного патріотизму нації. Це доказ, що ці почуття формує не проста, а комплексно інтегрована єдність, що має триєдине підґрунтя: визнання спільної історії минулого, консолідація бажання територіальних громад працювати заради омріяної держави майбутнього (політична воля впроваджувати соціально-економічні реформи, темпи євроінтеграції, україномовний простір, єдина національна Церква тощо). 

 

Ідеологічна доктрина СУГ девальвує ура-патріотичні популістсько-метафоричні характеристики майбутнього України як сильної, багатої, квітучої тощо і водночас ставить її поступ на чітку канву світових індикаторів (рівень людського розвитку, згуртованості нації, інноваційно-інвестиційні впровадження, уклад економіки тощо). Рівно ж — акцентує увагу на моделі соборності в духовно-інтелектуальному, мовно-культурному, ідейно-політичному, світоглядному вимірах, що на соціогуманістичних засадах формує, склеює і кристалізує із сірої маси населення націю як національно свідому спільноту з притаманними їй духовно-якісними характеристиками (усвідомлення національної ідентичності, збереження традицій, виховання патріотизму й згуртованості нації, бажання стати продуцентом нового продукту, передових новацій для дальшого поступу, прориву на світові простори і ринки). 

 

Отже, в широкому плані йдеться про поступ шляхом реалізації пакета видимих і невидимих активів, які уможливлюють зберегти національну ідентичність у системі аксіологічних (ціннісних) аспектів цивілізованості, що емерджентно забезпечується якісними процесами інтелектуалізації, гуманізації, елітаризації та екологізації. Зрештою, створюється спільнота, де магістральною цінністю стають рівні економічні та політичні права кожного. Україна починається з кожного свідомого її ідеї. Лише здолавши скалу перешкод, набувши якостей, притаманних розвиненим націям, можемо прокласти "хоч синам, як не собі" дорогу у вільний світ. 

 

Сучасними пріоритетами патріотичних стратегем української національної ідеї ми приречені вимостити цю дорогу. Де соборність — це не лише інтеграція економік регіонів, не тільки участь у євроатлантичних заходах колективної безпеки, у безвізі й культурно-показових ін'єкціях, а й консолідація на рівні духовних, морально-психологічних характеристик, внутрішньо притаманних людині й нації, їхній свідомості й ментальності, які мобілізують, надають їм когнітивно-філософської і світоглядно-об'єднавчої спрямованості. Цьому має сприяти здатність лідера об'єднати національною ідеєю народ на побудову і захист власної держави — української України. Ця якість не означає зловмисної спекуляції гаслом "Україна лише для українців". Його затаврував іще Михайло Грушевський, позиціювавши демократичну думку: якщо ти живеш в Україні і працюєш задля її добра, ти — українець.

 

Українськість не визначається тільки етнічністю, а почасти презентує політичну націю, почасти — громадянську, яка будує державу титульного народу. Де націоналіст — це передусім патріот, який любить свою Батьківщину, як поляк любить Польщу, і не більше. Проте є українець польського чи іншого походження. 

 

Отже, українськість — це ексклюзивний здобуток нації, який треба не лише зберегти, а й розвивати як національну барву українського народу в різнокольоровому світовому суцвітті. Щодо цього надзвичайно недалекими видаються озвучені у ВР піарні заклики вічного кандидата в президенти України Ю.Тимошенко укласти на період виборів міжпартійний меморандум про тимчасове припинення міжлідерської критики. Фактично ще раз — єднатися треба, але навколо мене. Замість того, аби по-державному, стратегічно консолідувати патріотичні сили народу навколо національної ідеї, далі плодимо свої партійки, потрясаємо їхніми прапорцями і думаємо, що усіх перехитрили. 

 

Нині світоглядно-стратегічне значення формули СУГ у тому, що вона свідчить: не ми перші в цивілізованому світі вимощуємо свій національний шлях розвитку. Тому будьмо гідними розбудови своєї модерної національної держави як багатоаспектного завдання в сенсі вибору найкращих цінностей людства з низки його багатогранних якостей. Гітлерівська Німеччина, колишній Союз чи нинішня Північна Корея нібито були і є консолідованими спільнотами. Але це не та консолідація, не ті лідери, цінності й суспільні норми поведінки. Зрештою, не ті стратегічні пріоритети державотворення, не той інклюзив.

 

Саме запозичення досягнень прогресивного людства з позицій стратегем української національної ідеї не дасть Україні забути, що нині вона на межі щоденного вибору між грубою гібридною силою тоталітаризму і синергією креативу розумного колективного захисту цивілізованого світу, його цінностей та доброчинства. Аби на "межі" православ'я і католицизму зберегтися як соборна нація, маємо об'єднатися в Єдину Помісну Церкву. Ці дискурси мають гармонізуватися, відстоятися і соціалізуватись. А донесення її сенсів до світу припинить спекуляції щодо переслідування українцями "всех русскоязычных" чи геноциду щодо поляків, буцімто вчиненого ними на землі української Волині.

 

Справжні ж геноциди в Україні — це Великий Голодомор, штучно створений комуністами в 1932—1933 роках, та депортація ними кримськотатарського народу 1944 року, як і проведена поляками 1947-го операція "Вісла", внаслідок якої трагедія спіткала лемків. 

 

Втілення моделі української національної ідеї комплексно імплементує соціогуманістичні засади з їхнім вектором на паритетний захист життя і людини і нації, заодно спираючись на світову культурологічну основу. Зокрема, сповна уможливлює скористатися мудрими органічно-простими настановами Махатми Ганді своєму народові в постколоніальний час його національного і духовного відродження: я повинен залишати всі вікна і двері відчиненими; я за те, аби звідусіль усі культури світу припливали до мого порога, але нічого не може бути таким, що збиватиме мене з ніг і повінь заливатиме мій дім.

 

Пам'ятаючи це, ми в пострадянський період повинні умислитися в українську ідею як консолідуючий націю інтегральний чинник, надавши їй соціогуманістичниого імперативу як ідеї "сім'ї" у міжнародних відносинах (за якою до найслабших ставляться з найбільшою любов'ю, а голоси тих, що уявили себе сильними світу, не мають морального права робити безголосими постколоніально-радянські народи).

 

Ідею відповідальності націй перед нацією Папа Іван Павло ІІ переніс у третє тисячоліття, в національну і соціальну площину народів і народностей, які прагнуть стати або вже стали на шлях повернення до своїх духовних джерел. Світ над цією ініціативою Папи на сесії ООН, проведеній з нагоди п'ятдесятиріччя організації, не застановився. Ця рефлексія притаманна сузір'ю інших великих соціогуманістів минулого — Масарику, Гавелу. Її пропагує відомий американський історик Т.Снайдер, розглядаючи історичну відповідальність-шкода — лише Німеччини перед Україною. Адже не лише вона одна з країн ЄС і США, не згадує обіцянки Україні, беззахисній і без'ядерній з їхньої вини. Інші тим часом загарбують її території, русифікують корінні народи, далі розстрілюючи національні ідеї, лідерів, збивають цивільні літаки з дітьми, фальшуючи: "нас там нет". 

 

Узагальнивши соціогуманістичні погляди, препарувавши їх до українських реалій, можна зазначити, як це зробив Понтифік під час пастирського візиту до Києва, згадуючи Володимира Мономаха: не дайте сильним світу цього запропастити людину. Та стає страшно: занепадають нації, їхні мови, традиції, молодь. Лише оберігаючи і людину і націю, збережемо світ. Не буде вільною людина, допоки підневільна її нація, допоки на її землю ненаситно позирає загарбник.

 

Не буде вільної Польщі без вільної України, навіть під парасолькою НАТО. Дипломати, вчені-гуманітарії повинні ширше адаптувати рефлексії Ґедройця, Куреня, Бжезінського щодо польсько-українських відносин. Ми спроможні усвідомити заклик Папи Івана Павла ІІ і опертися в наших сусідських взаєминах на мудрість каяття — "прощаємо, і просимо вибачення" — як державно-непорушного, щиро-співчутливого і морально-соціогуманістичного, замість відкривати "другий фронт" гібридної війни на радість реаніматологів імперії зла. 

 

Чи не розумніше накльованим нині в президенти скористатися історією Великого Князівства Литовського, аби націлити ЄС на активізацію дій сектору сучасної східноєвропейської політики; на синергію зміцнення національної безпеки України, Польщі, Литви, Білорусі та інших країн Балто-Чорноморської гряди; на повернення автокефалії Київській Помісній Церкві, яка в майбутньому може стати медіатором об'єднання християн римо-католицького і візантійсько-православного обрядів, активізуючи у світі екуменічний (і не тільки) рух.

 

В умовах глобалізації гібридної війни за новий переділ світу та "обустройство" старої "империи зла" українська національна ідея світоглядно стверджує цивілізаційну раціональність соціогуманістичного вибору вектора перспективно потужної синергійності в сучасному розділеному світі. 

 

Коли чую щоденні зведення про воєнні дії в Донбасі, особливо про нові кровопролиття серед захисників української національної ідеї, самі вириваються слова-молитва: Боже, бережи Україну в змаганнях об'єднати світ в його різноманітності! 

Quo vadis, domine? (2) (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 19 вер. 2018 р., 09:31 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 вер. 2018 р., 09:31 ]

Стаття друга

 Пару днів тому перед сном переглянув на комп’ютері вісті. Треба адресувати пану Ґройсману такі ось показники: 40 відсотків економіки в тіні; останнім часом нас стало на 40,2 тисячі менше; прогнозують опущення гривні до 30,5 за доляр; ціни на продукти першої необхідности вперто піднімаються вгору... Пане Прем’єр-міністре, що далі чекає громадянина незалежної України? Підвищення тарифів за комунальні послуги, продовження безробіття, насильна під тиском економічних умов еміграція громадян, загальне пониження соціального статусу, непевність про завтрашній день, фінансові обмеження освіти, скорочення наукового персоналу вузів, зменшення оплати науки, катастрофічне зменшення видань українською мовою, ліквідація обласних радіо і захоплення приміщень (як у Львові) для комерційного продажу, посилення русифікації, безконтрольність у військових верхах і нажива на війні, посилення криміналітету по всій державі... Quo vadis, domine? 

 

Не сумніваюсь, що будете претендувати на роботу у Верховній Раді після чергових виборів, коли виборець насмілиться вас обирати.... Чи не варто до цього часу хоча б щось доброго зробити?

 

На наступний рік обіцяв пан Ґройсман підняти найнижчу заробітну плату до 4 тис. і сто з чимось грн. А я насмілююся спитати, чи можна за ці гроші вижити та й ще заплатити комунальні послуги? Спробуйте, пане Ґройсман, цей експеримент на власній особі. Заздалегідь знаю, що з того вийде. Пшик! Це неможливо, але Верховна Рада навіть оком не моргне, приймаючи подібні закони! Отож у цій ситуації щось потрібно змінювати.... Чи не пора змінити цих панів, які розсілися у ВР і аж стогнуть від непомірного навантаження, яке відбилося очевидячки на їхньому фізичному стані та вигляді... Які вони нещасні, запрацьовані... Тому й належиться їм дорогенький відпочинок за кордоном у “злачних” місцях... Та й ще слід їм виплачувати немалі суми на відпочинок, на т.зв. оздоровлення і т. ін.

 

І не варто нібито вважати, що пан Ґройсман не причетний до цього (як би про те сказати?) неподобства, коли на думку приходить відпочинок середньо статистичного громадянина. Звичайно, це непорівняльні речі!

 

Шановний пане Ґройсман! Між “рядовим” депутатом чи міністром і “простим” громадянином України лежить глибоченна прірва, як два полюси, котрі ніколи не стануть разом... Але щоб змінити цю прірву, насамперед залежить від вас, від тих же таки панів у ВР. Але я не переконаний, чи вони хотіли б її зменшити... Дотеперішня поведінка кожного зокрема у ВР свідчить, що фактично нічогісінько вони не зробили для цього... Така реальність... Принаймні ми, “прості” громадяни, відчули б. Піднесення пенсій усіх категорій погрузло в швидко зростаючих цінах на базарі та змінах комунальних тарифів, ніби й не відбулося підвищення... Отакі невтішні справи. Quo vadis, domine?

 

Нам, виборцям, “простим” громадянам бракує категоричности, щоб назавжди покінчити з обманом, до якого вдаються верховні сили. Обіцянки – прекрасна річ для легковірних, наївних, довірливих. Але за більше, як чверть століття, вже можна б було навчитися діяти адекватно до реальної ситуації в державі. Категоричність, непримиренність Майдану Гідности засвідчила нову, досі невідому силу громадянства, здатного на рішучі кроки.

 

Кривава розправа над Небесною сотнею, над протестуючим Майданом засвідчує, що тоді – підкреслюю – саме тоді, в час правління злодійської влади на чолі з Януковичем, не було ні найменшого сумніву в правильности дій Майдану.

 

Ситуація змінилася, але не докорінно. Прийшли до влади люди, які декларували “правильні постулати”, але пізніше виявилось, що з тих “правильних” поступово вивітрювалися зерна правди. І в багатьох випадках влада ставала глухою до законних вимог незворотніх змін.

 

Нині громадяни України знову опинилися перед неминучою зміною “правил гри”: не гарні слова і обіцянки, а дія, чин вказують на реальні зміни, які потрібні всім громадянам.

 

А панам, що у ВР, потрібні зміни? Хто відповість однозначно: так або ні?

 

Як виявляється, це питання торкається, по-перше, всю державно-політичну верхівку, яка досі встановила вигідні умови свого існування.

 

По-друге, торкається воно всього населення країни, яке  не “при владі” – селяни, робітники, інженери різних профілів, інтелігенцію різних рівнів і спеціальностей... Це та трудова маса людей, які дуже залежні від власної зарплати і від своїх посад. Безсумнівно, насамперед саме вони прагнуть змін, покращання фінансової ситуації, справедливого розподілу соціальних “благ”.

 

Нарешті, ще одна сутність – відповідальність за стан справ. Зрозуміло, відповідальність лежить на всьому, сумарно кажучи, політикумі держави, на всьому апаратові державного будівництва, на державному керівництву від першої особи до всіх службовців у керівництві державою, на судовій системі. Відповідальність не є просто гарним символом сумлінного служіння державі, а реальний показник цього служіння.

 

Як свідчить історія, зміни відбувалися в результаті різкого зудару двох сил – влади і загалу. Таким був Майдан Гідности.

 

Мабуть, не потрібні пояснення з приводу того, що наше суспільство знову постало перед необхідністю змін. Близьке майбутнє покаже, як і чому відбулися (чи не відбулися) ці зміни. Але зважаючи на активність людей, що прагнуть змін, варто пам’ятати одне застереження: не повторити помилок, що мали місце в минулому, не стати на той самий ґрунт, який повів нас знову по колу... Цього не повинно статися!

 

Ймовірно, що й пан Ґройсман поділятиме мою думку і побажання. Адже кращого не придумаєш, як виправляти свої помилки і – самому змінюватись...

 

Враховуючи вищесказане, на підставі того, що відбулося, одверто звертаємось із сподіваннями змін: Quo vadis. Domine?

13 вересня 2018.                     Любомир Сеник  

Щодо нападу на ромів у Львові. (Автор: Йванків Василь)

опубліковано 25 черв. 2018 р., 10:28 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 черв. 2018 р., 10:29 ]

 

Повідомленнями про напад на ромів у Львові заповнені ЗМІ. Уже не перший напад за останній час. Напад з трагічними наслідками.

 

Чому рядові українці, які відзначаються надзвичайною толерантністю до інших народів, я б сказав аж хворобливою толерантністю, нападають на ромів?

 

Що роми дуже часто займаються крадіжками, обманом, шахрайством, вициганюванням грошей та іншого добра у місцевих громадян, є відомою істиною.

 

Отаборюючись в парках та інших місцях, які призначені для відпочинку, роми часто наносять шкоду місцевості.

 

Роми - кочовий народ. Чи узгоджені маршрути кочування з владою так, щоб ці кочування не приносили незручності місцевим громадянам? Ні! Владу це не цікавить, бо не приносить їм жодних дивідендів. Тому місцеві громадяни України змушені самі вирішувати проблеми, які виникають у зв'язку з кочуваннями ромів.

 

Зауважу ще раз – бездіяльність влади та її усунення від своїх прямих обов'язків.

 

Події у Львові - напад на ромський табір - є наслідок бездіяльності влади. Карати треба у першу чергу ті владні структури, які відповідають за громадський порядок.

 

І ще одне - коли траплялися випадки грабунку місцевих громадян ромами, крадіжок - жоден пес не гавкнув, ні з місцевої влади, ні з Європейського союзу. Місцеві громадяни виявились абсолютно беззахисними. І Денисова ніжно мовчала про порушення прав місцевих громадян. А зараз, коли бездіяльність пані Денисової і владних структур привела до трагічних наслідків - всі заворушилися. Навіть Євросоюз заворушився. Порушується право людини! Ніби українці - не люди, їхні права можна порушувати.

 

"Немає народів Каїнів,

Та й немає народів Авелів..."

писав колись Іван Драч.

 

І ще

"Бо ж на дружбу простягнуті руки

Можуть тобі і викрутити?"

 

"Не маю зла до жодного народу" скажемо вслід за Іваном Драчем.

 

Однак мусимо всіх громадян України захищати і влада зобов’язана гарантувати забезпечення прав ВСІХ громадян і порядку на території України.

 

Зараз за трагедію, яка сталася, треба у першу чергу питати у МВС, президента, місцевої влади, які не забезпечили конституційних прав місцевих громадян на громадський порядок і захист від насильств, крадіжок, обманів. Це їхня бездіяльність спровокувала трагедію. Їх і треба судити.

 

Я нагадаю випадки у судах, коли люди самі мусили карати злочинців, бо судова влада цього не робила. На жаль, владу в Україні це нічого не навчило. На жаль... 

Quo vadis, Domine? (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 19 черв. 2018 р., 11:32 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 черв. 2018 р., 11:35 ]

 

Це знамените питання з часів початку християнства закріпилося на тисячоліття, відповідь на яке повертає в розв’язання найскладніших актуальних проблем, оскільки ґрунтується на вимозі безумовної позитивної діяльности.

 

Застосуємо його до сучасної української ситуації, яка навіть без “згущення фарб”  має досить таки критичний сенс: війна на сході України, з перебігу якої майже неможливо передбачити її завершення і, звичайно, з перемогою нашої держави, проти якої веде війну Росія.

 

Окрім того, значна частина населення перебуває на грані бідности, рятуючись заробітками за кордоном, що однозначно вказує на відсутність добре оплачуваних робочих місць у країні. Нарешті, ряд аспектів культурно-духовного життя народу викликає стурбованість і тривогу в кожного громадянина, якому не байдужі і стан освіти та науки, її фінансування і перспективи належно оплачуваної праці спеціялістів різних профілів виробництва, науки та освіти, інтелектуальної діяльности в цілому.

 

Для заспокоєння стурбованих неодноразово можна почути з різних джерел – від державно-управлінських осіб до відповідної преси і сайтів державних мужів про те, що в нас триває війна, яка вимагає великих коштів і зусиль...

 

Справді, війна поглинає великі кошти і найжахливіше – життя патріотично настроєних людей, молодь, в яких Україна ввійшла у серце, як рідна мати...Але попри цю трагічну обставину скільки ми чуємо і читаємо повідомлень про найрозмаїтніші спекуляції, просто кажучи – наживи на цій воєнній авантюрі, яку почала Російська Федерація, хоча її головний верховник у живі очі бреше, що Росія не причетна до цього, незважаючи на те, що і Україна, і західноєвропейські політики та дипломати мають більш, ніж достатню кількість доказів причетности Росії до цієї війни – не було б її ініціятора агресії і продовжувача її – не сталася б окупація Криму і кривава бійня на сході України!

 

Нарешті, просто дивовижно виглядають ці т.зв. Мінські зустрічі чи переговори, які ще жодного разу не припинили нахабних ударів терористів т.зв. самоназваних “республік” забороненими видами зброї по українських селах і містечках, які несуть убивства невинних людей, дітей, школярів. Це злочин, який вимагає вже сьогодні Міжнародного суду в Гаазі, як і багато інших злочинів, які чинила і чинить Росія щодо українців та інших народів, які мали нещастя перебувати в імперії зла...

 

Вже за одні штучні голодомори-геноциди, організовані верхівкою імперії зі знаком п’ятикутної зірки чи двоголового хижацького орла, належиться! – давно належиться відповідати перед Міжнародним трибуналом! Існує єдина правда і закон ­ не покараний злочин рано чи пізно може повторитися в будь-якій частині планети...

 

Невже нинішнє керівництво Росії гадає, що за злочини ніхто не відповідатиме?

 

Невже настільки низький, опущений до нуля внутрішній, духовний стан цих політиків і дипломатів, людей з набитими кишенями, але з порожніми душами, ніколи не виникає питання, що після певного, але нестримного часу вони все залишать і опиняться там, звідкіль вороття немає?

 

Відповідь на це питання принесе час, який, справді, біжить нестримно і ні на мить не зупиняється...

 

Поставлене в назві цієї статті питання адресоване й керівництву сучасної України. Тут навіть важко сказати, що найбільше “пече” свідомого громадянина нашої держави.

 

Як на мене, я не можу втриматись від здивування, що керівництво так легковажно приймає певні закони і з повною безвідповідальністю навіть не згадує про них, як про явний злочин. Тобто приймаються злочинні ухвали і закони.

 

Ось один з них. Утверджено правило (чи закон) Українським національним банком відносно кредитів усіх банків України, в т.ч. й закордонних: кредит видається клієнту під 20-25 відсотків. Таку річ інакше не назвеш, як грабунок громадянина України. Як відомо, на Заході відсоток становить не більше, як 2. Якщо банк переступає цю межу, держава проти нього починає кримінальну справу. Хто так щедро постарався грабувати наш народ? Була одна пані, поставлена паном Президентом, яка нині нібито вже відійшла від цих справ... Є зараз інші банківські чиновники різних рангів. Але, як відомо, в цій справі абсолютно нічого не змінилось! Справді, а чому б не пограбувати наївних гоїв!?

 

Ще одна дивина. Днями на одному з каналів ТБ йшла мова про продаж чиновникам із керівництва адміністрації міста Дніпра дуже прибуткового заводу з виробництва флору. За два роки нові господарі отримали від продажі продукції заводу понад 200 млн. євро! Проте не забуваймо, що це був державний завод і проданий, мовляв, вимушено, бо держава не мала вже далі можливости фінансово його утримувати! Яка гарна казка, що мала б закінчитись кримінальною справою над тими всіма особами, які продали завод приватним людям, хоч нині, тим більше, вони в адміністрації області... Чи не відбулася тут банальна річ під назвою “рука руку миє”?

 

Подібним чи іншим справам кінця немає. Хто все це чинить, питань немає. Але є питання: чому ті злочинці не притягнуті до відповідальности?

 

Гадаю, читачі знайдуть сотні подібних прикладів, але навряд чи знайдуть інформацію про покарання винних осіб. Це той парадокс з нашими судовими органами, з якими чомусь ніхто в державі не може дати ради. Щось воно тут не так. Але як? Мали б показати ті люди, які безпосередньо займаються судочинством і його організацією, щоб воно діяло справно і ефективно. Наразі є те, що є... А як довго все те триватиме?

 

Ще одна тема (із багатьох інших), але надзвичайно важлива, оскільки торкається найважливішого: що собою являє сучасна Українська незалежна соборна держава? Мимоходом, мабуть, варто згадати, що не так дуже давно, але це не забувається, Володимир Путін публічно, в присутності відповідальної пані прем’єр-міністра, піворінічно, півпогрозливо і, розуміється, брехливо ставив питання, що таке якась держава Україна, складена, мовляв, з клаптиків, які нібито дала Росія, але тут же твердо заявив, що “відберемо!”. Це був абсолютно (слід називати своїми словами!) хамський виступ президента сусідньої держави, та й про президента свого сусіда він теж говорив у такому ж зневажливому дусі, а пані прем’єр-міністр буквально хіхікала. Ця скандальна передача мені врізалася в пам’ять на всі часи. Розуміння політика і дипломата, що в моєму мисленні утвердилося, вщент було в цей момент перекреслене, бо це були не ті люди і не та їхня свідомість, гідна політиків і дипломатів.

 

Справді, хто та Україна, що в серцях мільйонів, які готові віддати за неї своє життя?

 

Чому в цій Україні (незалежно від усіляких пояснень) немає національного телебачення, під яким я розумію передачі виключно державною мовою, а той, хто її не знає або “принципово” не хоче нею говорити, має бути переклад – і не інакше! Ще в часи большевицької окупації я вперше поїхав за кордон, до Польщі та був по-справжньому вражений: польське ТБ, усі канали звучали тільки польською мовою!

 

Може, нашим журналістам і законодавцям варто поїхати хоча б у Польщу і повчитися, як “то робиться”? Або, може, сам на сам сісти в затишку і взяти до рук книжку творів Маркіяна Шашкевича і прочитати вірш “Руська мати нас родила...” Але позбутися раз назавжди того, що стоїть на перешкоді без будь-яких обмежень, часто вигаданих законотворцями, державної мови і її використання в усіх без винятку державних установах. А коли міста (зокрема на сході) повністю заговорять українською, тоді, мабуть, скажемо, що є незалежна соборна Україна.

 

Щодо соборности, нинішня ситуація, не тільки воєнна, а й політична, коли навіть висока посадова особа часами не наважується говорити про в різний спосіб і з різних причин втрачені етнічні українські землі. Не насмілююсь говорити, що вони втрачені назавжди, бо історичний досвід минулого не тільки нашої держави, а й інших етнічних – національних одиниць корінні землі поверталися... Не вірю в остаточну втрату, бо нічого в цьому світі немає остаточного, оскільки життя продовжується...

 

Відчуття національної єдности, як правило, породжує прагнення якнайповнішого розвитку всіх без винятку ділянок чи сфер культурно-духовної діяльности.

 

І коли в якійсь із цих сфер проявляються, все ж таки, неприйнятні явища чи дії, мимоволі виникає внутрішній опір. Саме таке відчуття опору викликає, наприклад, зміст інформації про скорочення, наприклад, викладачів вишів у зв’язку із зменшенням фінансування. Отож, поза всяким сумнівом, цей захід міністерства освіти і науки спрямований на обмеження освіти у вищій школі. А це, в свою чергу, говорить про непотрібність спеціалістів високої кваліфікації... У цих діях слід бачити злочин, а хто безпосередньо є його автором, в кримінальній справі слідчі покликані виявити і засудити.

 

В середині країни, що має статус незалежної, створена дивна ситуація. Найближчі південно-західні сусіди кинули дуже багатообіцяючий клич до шкільної молоді поступати у їхні виші, де їх забезпечать усім необхідним: дешевим житлом, стипендією, вільним пересуванням цими країнами і за їхніми межами та працею...

 

Вчитися за кордоном – давня традиція. Але про масовість цього навчання – це явно тенденційна пропозиція, розрахована на поступове скорочення або й закриття українських вишів, як непотрібних. Відповідні офіційні чинники, якщо не помиляюсь, ніяк не зреагували на таке “запрошення”. За молоддю залишається вільний вибір. Проте хто дасть гарантію, що молода людина, отримавши чужий  диплом, повернеться в Україну? Відомо, що з часів незалежности з України виїхали тисячі спеціалістів високої кваліфікації, вони там працюють донині і, певна річ, навряд чи повернуться в Україну.

 

Отже, шукаймо винних, хто не забезпечив цих втрачених громадян відповідною роботою в Україні? Хто винен, що складні в розумінні технологій виробництва не потребують припливу нових спеціалістів? Хотів би дуже помилятися, узнати, що це не так. Але ті тисячі інтелектуальних спеціалістів-емігрантів ніби вдаряють у тривожний дзвін: що далі? Куди ми йдемо?

 

Уже незабаром відбудуться вибори президента, відтак ВР. Ця тема надзвичайно актуальна, але найменше має шансів масовий читач прогнозувати майбутнє. І все ж, питання у цій статті вимагає відповіді про напрям і результати нашого руху в майбутнє.

 

Як не дивно, але до останнього часу середньостатистичний громадянин України ще не знає, за кого він мав би без будь-яких сумнівів проголосувати...

 

Невизначення небезпечне в тому сенсі, що дає можливість, як було завжди, знову “піти по колу” і зробити те саме, що робили вже впродовж чверть віку...

 

Хто спроможний поламати цю “традицію”?

 

На мій погляд, потрібна масова консолідація свідомих людей, які знають, що потрібно і що слід зробити.

11 червня 2018

Історія повторюється. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 17 черв. 2018 р., 09:44 Степан Гринчишин   [ оновлено 17 черв. 2018 р., 09:44 ]

Було це тисячі років тому. Напав на Україну зі сходу Змій Горинич. Вогнем дихали його 12 голів, погрожуючи всім та вимагаючи жертв. Кожного дня мусили давні українці віддавати у жертву змію хлопця чи дівчину. Плач стояв по всій Україні.

 

Але підростав Котигорошко. Міцніли його м'язи. Зростала його сила. Викували йому ковалі міцну булаву. Взяв він її і став на бій зі Змієм Гориничем. Вогнем дихали 12 голів змія. Спалювали все навколо. На зміну збитій голові виростала нова. Та ось могутнім ударом Котигорошко збив усі 12 голів чудовища. Впав Змій Горинич на землю і пропав. Радість велика прийшла в Україну. А щоб не завойовували її більше Змії Гориничі, побудували українці на сході Змієві вали, величні захисні споруди від зміїв.

 

Пройшли тисячі років. І от тепер, у 21-ому столітті уже нової ери знову напав на Україну зі сходу московський Змій Горинич. Знову дихають полум'ям його 12 пащек. Знову кожен день забирає він на сході жертвами українських синів і дочок. Знову знущається з українців.

 

Та підростає Котигорошко. Уже кують йому могутню булаву майстри-ковалі. І стане він на бій з московським Змієм Гориничем. І знищить його, одним ударом зіб'є всі 12 вогнедишних голів.

 

І прийде мир і процвітання на землю України.

 

Розбурхані думки. Продовження-2. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 5 черв. 2018 р., 08:57 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 жовт. 2018 р., 06:04 ]

Щодо урочистих походів вулицями міст

Але чому похід вулицею під прапорами та лозунгами – це фашизм? Фашизм – це спосіб організації суспільного життя, який сповідує диктатуру.

 

Марш вулицею з нагоди важливої історичної дати – де тут фашизм? Це вшанування своїх попередників, їхньої жертви заради нас, потомків. Це – високе почуття патріотизму та відданості своєму народові.

 

Чомусь всі сусіди страшно бояться українського патріотизму, бояться української держави.

 

Українці надзвичайно толерантні і доброзичливі люди. Попередня історія це підтверджує.

 

Звичайно, проводилася національно-визвольна боротьба. Всяка боротьба є жорстокою. Але, виявляється, сусідам можна бути жорстокими, а українцям – зась.

 

Коли вбивають і тероризують українців – це добре. А коли українці комусь дадуть по дупі – це зле, це – неприпустимо.

 

Пора сусідам відходити від цієї психології, а вести себе з українцями, як рівноправними. Ніяк не можуть звикнути сусіди до рівноправності з українцями. А нема на то ради. Часи прийшли такі. Але українці повинні себе поважати і шанувати. Нарівні з іншими.

 

Мова як державний фактор

Всі громадяни України повинні бути зацікавлені в сильній державі, здатній їх захистити і забезпечити якісне життя. Така держава має бути унітарною за використання всієї історичної практики інших народів.

 

Єдиність державної мови є важливим фактором громадянської єдності, управлінської ефективності та здешевлення управлінських функцій.

 

Ми, громадяни України, це повинні розуміти і підтримувати. Звичайно, наші вороги не хочуть цього і бояться цього. Вони бояться успішної України.

 

Вам розходиться на цих ворогах? Ви не хочете успішної, ефективної держави? То ви ворог самому собі. Або іноземний диверсант.

 

Трагедія воїнів АТО

Тисяча учасників АТО закінчили життя самогубством.

 

А ви б не повісилися, коли після жертовної війни, коли ваше життя на волоску. коли ви готові пожертвувати своє життя за Батьківщину, за свій народ, вас шмонають на кожному кроці лобуряки, які не нюхали пороху, переслідували чиновники, вимагаючи від вас хабаря, шоферюги виганяли з автобуса, лікарі відмовлялися лікувати, всякі виродки від влади та суспільства насміювалися з вас: "Бовдури, за кого воюєте?" Ви б не повісилися?

 

Для воїнів АТО, особливо добровольців, треба створювати доброзичливу атмосферу, яка б їх підтримувала і лікувала від потрясінь війни.

 

А керівництво країни та суспільство доводять їх до самогубства. До речі, доведення до самогубства – кримінальний злочин. Чи засудять оцих лобурів, які далеко від війни знущаються з бійців, доводячи їх до самогубства? Чи їх послали це робити такі ж лобури, жадібні, боягузливі, готові в критичний момент зрадити Батьківщину і народ.

 

На українське телебачення проситься мовно-етична цензура. (Автор: Шпіцер Василь)

опубліковано 5 черв. 2018 р., 08:53 Степан Гринчишин   [ оновлено 5 черв. 2018 р., 08:53 ]

 

Хоч-не-хоч, але вмикаєш телевізор, щоб послухати новини. Дивлюся і слухаю тільки "5-й" та "Еспресо", бо інші канали новин вважаю необ'єктивними, якщо не антиукраїнськими. Зазвичай з екрана можна почути багато цікавого, корисного, але маю й безмір зауважень та претензій щодо чистоти мови та етичності передач.

 

Мова.

Мова на телебаченні повинна бути бездоганною, бо телевізор дивляться і слухають мільйони українців, які ще з радянських часів переконані, що все сказане в засобах масової інформації є святою правдою і цим слід керуватися в житті. Тому кожна мовна помилка з екрана телевізора осідає в чиїйсь голові і він її повторює та поширює на своє оточення. Подам деякі приклади таких ляпів, не вказуючи прізвищ ведучих цих поважних каналів.

 

Показують засідання голів постійних комісій ВРУ. Один із депутатів душевно висловився на московський манер "Дякую ВАС!", на що, правда, Голова ВРУ Андрій Парубій ввічливо сказав: "Дякую ВАМ(!) за ваш виступ".  Ведучим телепрограм треба брати приклад з пана Андрія і делікатно поправляти своїх гостей, які нерідко вживають такий русизм. Адже російська і русизми – це мова ворога України, агресора, що захопив наші території і вбиває наших воїнів.

 

У тій же передачі уже сама ведуча виголошує: "храм Петра і ПÁвла". Теж заносить москвою, бо українською слід говорити ПавлÁ. Нерідко звучать підмоскальські наголоси в словах і прізвищах, наприклад: "...чимÁлий внесок...", "...слухайте нас нÁживо...", "...дві тисячі чотЍрнадцятий рік...", ГлÁдкий, НесмÁчний, КÓваль, викликає запитання і наголос у СопкÓ.

 

За часи Незалежності в нашій мові стало правилом говорити "в Україні, в Україну". Але на початку агресії проти нашої держави Лілі-путін заявив, що правильно говорити "на Україну", а не "в Україну". Одразу ж, як за наказом вищої сили, і гості, і ведучі вже розмовляють "за путіним" і вживають "на Україну". Кажете: "Ми – не раби"? А як це називається? Тут хочеться відзначити добрим словом пана Романа Чайку, котрий інакше, як "на росію" ніколи не висловлюється і, звичайно ж, "в Україну". Дякую, земляче!

 

Утвердилося з початком москальської агресії і "ДАкання" на телебаченні. Частим гостем тут буває український політтехнолог, що закінчив Львівський Університет ім. Ів. Франка, який безперервно, через декілька слів запитально-виклично вживає "да": "Є витрати. Да? Є проблеми. Да? Не вивозять сміття. Да?" Та попросіть його, коли не хоче вживати українсько-білорусько-польсько-сербсько-словацько-чесько-хорватського-львівського слова "так", то нехай хоча б говорить почергово "єс", "яя", "яволь", "о'кей", а не паразитує на слові ворога-окупанта. Натомість декотрі ведучі часто самі "підДАкують". Невже вони не відчувають, що то є чуже слово – слово азіата-агресора, що то є слово жорстокого ворога, який сотні літ нищив наш народ і нашу мову та продовжує робити цю мерзенну справу з їхньою допомогою й сьогодні?

 

Ігри київського "Динамо" зазвичай показує канал "2+2". Це єдиний канал, на якому футбольні репортажі з єдиною столичною командою ведуть по-штепсель-тарапуньківськи: коментатор говорить українською, а його постійно перебиває "спеціаліст"-недокацапик, який чеше по-московському. Чому? Де наші владоможці, чому вони дозволяють власнику "Динамо" – боягузу й українофобу, який не поїхав у Маріуполь, чим виставив Україну у непривабливому світлі перед УЕФА – влаштовувати таке знущання над державною мовою. Хай поїде в Ізраїль – чи почує він там на ТБ арабську, німецьку чи якусь іншу мову опріч івриту? В жодній цивілізованій країні таке недопустиме. В той час, коли наші хлопці захищають нашу Державу й мову у жорстокій війні з кремлівськими загарбниками, цей "щирий українець" віддано презентує свою любов до агресора, ігноруючи державну українську мову як особисто, так і командою – жоден з його футболістів-українців не дає інтерв'ю рідною мовою.

 

Сюди ж можна додати й що-недільні передачі про футбол на каналах "2+2" і "Футбол-1". Проти одного україномовного фахівця виставлено двох "штепселів", які мовою ворога-окупанта оповідають українцям про футбол.

 

Щодо спортивних репортажів, то часто ріже вухо вираз "нанесли 30 ударів". Курка може "нанести" 30 яєць, чорт може "нанести" когось, річка може "нанести" намулу, а ударів "завдають"! Таке ж "нанесення" ударів чи тілесних ушкоджень чуємо і під час коментарів боксерських поєдинків, які ведуться переважно на мові московита-агресора, або, з чиєїсь ласки, по-штепсель-тарапуньківськи.

 

Нерідко коментатори та й україномовні ведучі ТБ вимовляють імена й прізвища українців згідно з московською фонетикою: Алєксандр, Дєніс, Арсєній, Максім, Олєг, Вася, Маша, Наташа, Лєна, Крістіна, Катюша, Маліновский, Ярмолєнко...

 

Часто можна почути від цих професійних  телебалакунів і такі потворні перли як "цілеНАПРАВЛЕНИЙ" "сÁмий головний", "любЍй чоловік", "гатили по населениМпунктаМ", "одне з тисяч міст і сЕл", "...сміттєва проблема триває БІЛЬШЕ року...", "...ЛАДНО, перейдем до іншої теми...", "...на ПУШЕЧНИЙ вистріл...", "...кожний гідний ставати СИЛЬНІШЕ..." А чим східна "помєхозащіщьонность" милозвучніше від рідного слова "завадостійкість", га?..

 

Ніяк не може і наша політична еліта запам'ятати, що треба говорити "недоторкÁнність", а не "недотÓрканість". Добре, депутати не мали коли вчитися, бо вже змалку кинулися будувати Державу, не мають часу читати книжок і словників, бо мусять писати закони, не слухають когось розумного,бо самі змушені говорити-теревенити і гадають, що вони недотÓркані, хоча для більшості з них це неправда, бо їх і ображали, і били, і кидали в смітники. Але ж недавно на поважному телеканалі ведуча запопадливо повторювала за депутатом-неуком "недотÓрканість". Та ж вона має спеціальну освіту і чистота й правильність мови у неї повинна бути закладена в кожній клітині організму. Проте, як вчили, як вчилася, так і говорить... Прикро, але навіть журналіст за професією, депутат-львів'янин, член Комітету ВРУ з питань культури і духовності у бесіді з українським фермером-французом, який залюбки говорив правильною українською мовою, неодноразово вимовляв "Аренда".

 

Ошелешила мене ведуча телеканалу "Культура". У розмові з семирічною дівчинкою, котра чудовою українською мовою розповідала, як вона любить співати, чому їй подобається весна і багато іншого, ведуча перебила її звертанням "Катюшо!". Звичайно, Аласанію та Макарова звертання "Катюша", мабуть, не вражає, адже вони не є генетичними українцями і не відчувають неукраїнськості на рівні підсвідомості, натомість знають, що "виходила на берег Катюша". Для українця "Катюша" – то є реактивний міномет, який використовують вороги-ординці проти наших воїнів і немало хлопців потерпіли від "Катюші". Не думаю, що й та дівчинка була щасливою від такого звертання. Навіщо "Катюшо!", коли в українській мові вистачає зменшено-пестливих назв до цього імені: Катруся, Катеринка (на відміну від "Катюші" катеринка – це назва музичного інструменту, а не реактивної гармати для знищення українських воїнів), Катря, Катя, Кася?Добре хоч, що ведуча використала кличний відмінок: "Катюшо!". Бо багато хто, навіть народні артистки України, звертаються зі сцени палацу "Україна" у називному відмінку: "Здрастуй, Україна!" – а нате вам по-московськи!

 

До речі, у "Катерині" Тараса Шевченка є Катерина, Катря, Катруся і немає ніякої Катюші.

 

Етика.

Слово "етика" ввів в ужиток Аристотель ще у IV ст. до н.е., назвавши так науку про етичні чесноти, достоїнства характеру людини. Наші сучасники сприймають етику як науку про мораль, норми поведінки та сукупність моральних правил якого-небудь класу, суспільної організації, професії і т. ін. Очевидно, що професія тележурналіста вимагає від нього найвищої етики в роботі, оскільки він має величезний вплив на формування моралі, світогляду, культури, настрою свого глядача. Погляньмо, якою етикою рясніють згадувані канали новин.

 

В основному новини починаються з негативу. Наприклад, 25 квітня нас інформують у такому порядку: помер ще один учасник ДТП у Кривому Розі, вбили бізнесмена в Херсоні, в Колумбії впіймали наркоділка з 5 кг маріхуани, російські найманці обстріляли наші позиції 90 разів. Лише після такої порції грязьких новин нарешті повідомили, що в Страсбурзі розпочалася сесія ПАРЕ.

 

На іншому каналі: "Восьмеро людей загинуло в автокатастрофі у Південній Кореї". А далі декілька хвилин розповідають про нюанси аварії, в якому стані постраждалі і в якій лікарні знаходяться, навіть зйомки з місця події, де працюють корейські поліцейські. Звичайно, у корейців трапилася велика біда, але яке мені діло до цього? Якщо до таких новин долучити ще й інші канали (хоча б НТН і ІСТV), то можна почути про все погане, що діється на земній кулі – від бігунки у пінгвінів до зниження лібідо у білих ведмедів.

 

Сюди ж долучається й дуже шанований мною ведучий, що має півторагодинну програму щовечора, розпочавши передачу з докладної розповіді про те як в Румунії автобус з українськими туристами потрапив у ДТП, злетів у канаву і вперся об шпалу колії. Розмазував це добрих 5 хвилин. Запросив до студії й учасника того ДТП, який вже встиг повернутися в Україну – міцного, стрункого, здорового чоловіка – і той майже дослівно повторив все сказане ведучим. Це також тривало і тривало. З'ясувалося, що внаслідок ДТП ніхто не загинув, румунська поліція й швидка допомога прибули миттєво, відправили туристів іншим автобусом, а 6 чоловік з легкими травмами і без загрози для життя побажали залишитися в румунській лікарні. Лише після такої "екстра сенсаційної" інформації було повідомлено "менш поважну" новину – Президент України Петро Порошенко відбуває до Німеччини на переговори з Ангелою Меркель і Емануелем Макроном.

 

Або перед міжнародними новинами поважний спеціаліст-міжнародник найперше повідомляє, що в Техасі сталася страшна аварія (я завмер!): водій легковика на трасі здавав назад і в нього врізалася вантажівка, яка від удару загорілася. Водій вантажівки встиг вискочити з кабіни, а другий відбувся легкими травмами. Агов! А в чому "страшність" події? Невже згоріла вантажівка для Америки є такою страшною втратою?

 

Шановні, та на українських дорогах у ДТП щодня гине до 10 чоловік і не вистарчить часу та й немає змісту про ті "сенсації" розповідати. А тут нам пудрять мізки буденною дорожньо-транспортною пригодою в Румунії чи згорілою вантажівкою у США.

 

Якось, не знайшовши крупного негативу, один з каналів повідомив, що в Китаї повінь і втонув дев'яностолітній чоловік. Панове ведучі, та Китай має півтора мільярда населення і смерть одного діда напевно навіть самим китайцям малоцікава. То ж навіщо мені про це знати? Коли вважаєте інакше, то нагадуйте глядачеві, що на землі щодоби помирає 1535 тисяч осіб – щоб ми не розслаблялися!

 

А чому ви не говорите, скільки дітей народилося в Україні, в Китаї, у світі або скільки яєць нанесли кури за добу чи скільки льох опоросилося? Бо то вже позитив, а ваша задача очевидно – постійно гнобити психіку народу негативом, вганяючи її в стан смутку, відчаю, безнадії,депресії. Навіть перед безкінечними рекламними паузами ведуча з інтригуючою посмішкою звертається до глядача: "Не перемикайте, попереду вас чекає чергова порція сенсацій,  катаклізмів та скандалів".

 

Розповідається обов'язково все, що поганого про Україну говорять в Московії і лугандонії, що говорять з тих чи інших причин проросійськи налаштовані земани, лепени, деякі конгресмени, орбани, що пишуть за кремлівські гроші зарубіжні газети. І якщо потім ведучий чи експерт навіть пояснить, що сказане було неправдою, в пам'яті все одно здебільшого залишається тільки негатив. Разом з тим, ялозячи всі без винятку брудні плітки про Україну, нічого не повідомляється про сенсації, катаклізми та скандали на московії. Створюється враження, що там, на відміну від Америки, Австралії, Англії, Німеччини, Франції не трапляється пожеж, повеней, стихійних лих, катастроф, аварій, ДТП, поножовщини й перестрілок, немає алкоголізму, гомосексуалізму ані СНІДу – там все о'кей. Навіть про те, що у Сирії розбився російський винищувач і обидва пілоти загинули я чомусь не почув на наших каналах новин, а вичитав у Інтернеті. Ось де земний рай, глядачу, – на московії(!), а ти пнешся в Європу.

 

Чи не тому експерти в усіх галузях – від спорту й екстрасенсорики до медицини й бізнес успішності здебільшого діляться своїми мудростями на російському наріччю? Щоб зайвий раз підтвердити велич тих ворогів-азіатів. Буцімто розумних україномовних експертів катма...

 

Навіщо усім інформаційним каналам наживо транслювати впродовж багатьох годин судові процеси над всякими негідниками: державними зрадниками, вбивцями, терористами, ворожими агентами, колабораціоністами, корупціонерами? Хіба щоб показати українцям, як добре оплачені адвокати знущаються над прокурорами, суддями, свідками, котрі діють в межах європейського законодавства і не можуть відповідати на безтактовну грубість. Та ще, мабуть, щоб показати повільну і на перший погляд неефективну роботу наших судів порівняно з судами, що діють на росії. Не кажу вже про надефективні сталінські суди, що засудили до кари смерті і до Гулагів десятки мільйонів громадян. Тому у багатьох виникає підсвідоме бажання йти шляхом сталіна-путіна, а не європейськими дорогами. А чому б, позловтішавшись над нашими судами, рідному телебаченню не нагадати глядачеві, що після короткочасного відкриття секретних архівів з'ясувалося, що 99,999 % засуджених сталінськими "трійками" були не винуватими і їх довелося посмертно реабілітувати. Що "ефективні" путінські суди ні за що запроторили до в'язниці на 20 років Олега Сенцова та інших невинних громадян України.

 

Дивує спосіб подання повідомлень про події в зоні АТО. Спочатку ведучий детально, протягом кількох хвилин оповідає, що трапилося на фронті за минулу добу: скільки обстрілів відбулося (з демонстрацією карт, на яких намальовані вибухи), з якої зброї стріляли, яке число поранених і загиблих, проте не говорить ані слова про втрати ворога. Затим надають слово речнику з міністерства оборони, який все це майже дослівно повторює, також не повідомляючи про наші дії у відповідь. Виглядає, що наші сидять у окопах і бліндажах, не висовуючи голови і не відстрілюючись – лише благають долю, щоби у них не влучило.

 

Не розумію, для чого ці повтори, можу лише поділитися своїми догадками. Найперше, що приходить в голову – ведуча хоче показати, яка вона розумна, знає про ситуацію на фронті не згірше від представника ЗСУ і хоче нас переконати, що не дурить телепубліку. Таке пояснення не дуже переконливе, тому треба шукати чогось іншого. Більш приземленим і вірогіднішим поясненням може бути просто нестача іншої інформації і ведучі роблять повтори, щоб "вбити" більше часу. Бо й справді, віддавати більшу частину часу, відведеного під новини, на рекламу чудо-ліків для усіх хвороб – від гострої діареї до невиявленої гонореї – негарно та й навіть трохи неетично.

 

Так, про втрати треба говорити і сумувати за полеглими та травмованими, треба захоплюватися героїзмом захисників нашої Батьківщини. Це наш святий обов'язок і кожен українець віддає свою душу і серце нашим дорогим воїнам. Проте, як це не прикро, але можна припустити, що ведучі спеціально мусують і повторюють новини з фронту, щоб нагнати на нас жаль, смуток, відчай, зневіру, які врешті-решт переходять у відчайдушне бажання завершити війну якою завгодно ціною. А таких "цін" є лише дві: або перемогти московського окупанта військовим наступом, що вимагає колосальних жертв і сьогодні є нереально, або, як закликають недобиті регіонали з опоблоку, підписати з московським мерзотником мирний договір. Тобто, підписати договір про капітуляцію, в умовах якої ми прожили понад триста років, зазнавши й кривавих побоїщ, й кріпацької неволі, й голодоморів, й Гулагів, й вивезень у сибіри, й мільйонів загиблих солдат-українців, що воювали за інтереси чужих держав, й знищення традицій, релігії, мови, культури. Хочемо повернення цього – тоді вперед, на коліна!

 

Ведучому з розумом, патріоту, державнику належало б після сказаного про наші втрати подавати також інформацію про втрати ворога, а ще пояснювати, що свободи й незалежності без крові і без жертв не буває. Слід би нагадувати про народи, які ставали на збройний захист рідної держави, незважаючи на мілітарну потугу ворога.

 

Коли на Польщу напали могутня і жорстока нацистська Німеччина і не менш нелюдська більшовицька Московія, всі поляки стали на захист рідного краю. Хоча у цій війні поляки поклали 66 300 осіб вбитими, але через кілька років відновили Незалежність і навіть захопили немалі німецькі й українські території, якими володіють донині.

 

Справжніми героями постали фіни, коли на них напала ненаситна комуно-більшовицька Московія. Бойові дії тривали 105 днів, за цей час фіни втратили загиблими 26 600 осіб, проте зберегли свою Незалежність. За оцінками західних істориків кількість загиблих радянських військовослужбовців становить 150 – 200 тисяч, а ще сотні тисяч поранених і обморожених. За деякими даними поміж загиблих було до 40 тисяч українців. За що, за кого гинули наші хлопці? Хочемо ще? Тоді погоджуймося на капітуляцію.

 

Воювали й гинули тисячами наші діти також у Афганістані від 1979 до 1989 року. Московська агресія спричинила загибель до одного мільйона афганців. Загинув кожен десятий громадянин цієї героїчної нації, але афганці не дали себе підкорити. Варто нагадати глядачеві, що гріх за смерті цих людей лежить і на українцях, які змушені були з волі кремлівських маразматиків воювати і вбивати, часто мирних беззбройних афганців. Хочемо ще? Тоді припиняймо оборонятися, пропонуймо кремлівському окупантові мирний договір-капітуляцію.

 

Навіть низенькі зростом в'єтнамці – небагатий азійський народець – півтора десятка років воювали з велетнями-американцями – найсильнішою армією у світі – і не дали себе завоювати, не здалися, не підписували договорів-капітуляцій. Нехай і втратили вони понад 200 тисяч вбитими, але зберегли Незалежність. Та й американці отримали від них своє – 58 286 загиблих військовослужбовців США.

 

Саме про такі героїчні нації і народи треба говорити, а не безперервно поливати сльозами екрани телевізорів над нашою гіркою долею. Такий, на жаль, світ – жорстокий і цинічний. Тому тільки сильний, сміливий та жертовний спроможний добитися гідної долі і ми маємо залишатися такими завжди!

 

На завершення

Ще Закон УРСР "Про мови в Українській РСР", який з певними змінами діє, мабуть, і донині, приписує відповідальність за використання мови до Кабінету Міністрів, якому підпорядковані і Міністерство культури, і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Отож вони повинні створити окремий "мовно-етичний" відділ, який стежитиме за чистотою мови і щотижня надавати власникам каналів інформацію про помилки. Якщо канали не враховуватимуть зауважень і не виправлять помилок, мовно-етичний відділ повинен мати право штрафувати власників і забороняти таким не чисто мовним ведучим виступати на радіо і телебаченні.

 

Відповідальний за виконання Закону про мову уряд повинен заборонити спотворювати українську мову смердючкам, зеленкам, придуркуватим віталькам та їм подібним куплено-"заслуженим" й "народним" блазням кремлівського барлогу. Чомусь ніхто з них навіть не пробує спотворювати мову свого любимого русскоязичного хазяїна.

 

Уряду слід категорично заборонити штепсель-тарапуньківщину – коли в україномовній передачі гість чи опитуваний на вулиці говорить російською мовою. Треба або запрошувати україномовних співрозмовників, або перекладати сказане ними на українську мову – починаючи від вуличних "спікерів" аж до мово немічних Авакова та Шевченка (Андрєя). Заборонити штепсель-тарапуньківщину й в українському кіно.

 

Зобов'язати інформаційні канали спочатку надавати важливі внутрішні й міжнародні політичні новини, досягнення в економіці, культурі, науці, спорті, медицині та інших галузях, а потім вже хай женуть свою фармацевтичну рекламу та чорнуху.

 

Василь Шпіцер

Львів, червень 2018 р.

Розбурхані думки. Продовження-1. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 28 трав. 2018 р., 09:27 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 жовт. 2018 р., 09:13 ]

Національна культура і розвиток людства

Не плутайте талант поета, письменника, співака з його відношенням то тієї чи іншої культури.

 

Звичайно, ми вчимося у всіх, читаємо, слухаємо, дивимося багатьох митців, захоплюємося ними.

 

Але є своя культура, яку треба розвивати. Це – відповідальність не лише перед своєю культурою, а і перед людством. Бо людство багате різноманітністю, яка і забезпечує розвиток людства. "Монополія – смерть розвитку".

 

Ви вже вийшли з тоталітарної країни. Вийдіть ще і з тоталітарного мислення. Розвиток людства це розвиток всіх його складових, всіх націй, всіх країн. Розвивайте своє це і є розвиток людства.

 

Московський безлад в Україні

Потрібно щось протиставити бардаку, який бачимо – вбивства політиків, захоплення бізнесу, бандитські виступи проти учасників АТО і т.д і т.п. А протидіяти бардаку можуть лише люди високої громадянської свідомості, віддані своєму народові. Зрештою, хто, як не такі люди вбереглт Україну від захоплення (принаймі до Дніпра) Московією? Небайдужі добровольці.

 

Зрештою, всі розуміють, що бардак в Україні сіє Московія через своїх агентів різного типу. Їм можна протиставити тільки добровольчі організації патріотів, оскільки у офіційних силових структурах повно промосковськи налаштованих людей. Це показали події 2014 року у Криму і на Донбасі.

 

Ми мали можливість спостерігати масове зрадництво українських поліціянтів, військових, співробітників СБУ, чиновників.

 

Теперішня влада нікого не покарала. Непокараний злочин стимулює нові злочини.

 

Держава і громадяни

Слабість держави, коли мураєви працюють на чужу державу. Треба посилювати свою державу, яка має відстоювати інтереси корінного населення.

 

Питання про голодомор вирішене. Його антиукраїнська спрямованість, спрямованість на знищення чи хоча б ослаблення цитаделі українства – селянства, всім мислячим людям зрозуміла.

 

Чому людина з поглядами мураєва формує в Україні громадську думку з допомогою телебачення? Чому українці не наб'ють йому морду? А це єдиний спосіб перевиховати мураєва. І це має робити держава. Не хоче робити держава - змушене буде робити суспільство.

 

Вчинок чеченця, який підірвав вбивць свого сина і себе, взявши на себе роль судді, нічого не навчив керівництво держави та працівників державних структур.

 

Бездіяльність державних структур провокує самосуди. І добре, якщо все це виллється в створення громадських судів, а не судів Лінча.

 

Політика сусідів

Польща зараз проводить антиукраїнську політику. Так само вона, як і кілька років тому Московія, українців перед світом виставляє антисемітами, бандитами, вбивцями тощо. Так само, як московити виставляли українців фашистами, нацистами...

 

Політика Польщі і Московії взаємоузгоджені. Ця взаємоузгодженість означає тільки одне – десь в глибинах світової політики, за ініціативою Московії, інтенсивно мусується питання чергового розділу України. Польща підтримує у цьому Московію. Мабуть до цієї антиукраїнської коаліції належить і Угорщина, і Румунія. Як звичайно...

 

Обпльовування українців – це підготовка світової спільноти до такого розділу, а фактично – захоплення і знищення України. Стимулюють таку підготовку керівники української держави, розбудовуючи в Україні феодальний олігархат і тим самим утверджуючи у світової спільноти думку про нездатність українців до побудови демократичної країни.

 

 

Чому виїжджають українці?

В Україні створюють всі умови для того, щоб українці, особливо молоді, покидали країну.

 

Якщо на початку 90-их років виживання молоді і громадян середнього віку із Західної України (шляхом знищення сільськогосподарського і промислового виробництва, позбавлення людей заробляння грошей і прогодування родин) було спричинене московською спецоперацією, спрямованою на руйнування українського П'ємонту, на витіснення з України найбільш проукраїнського електорату.

 

То тепер виглядає – витіснення з України здібних, молодих, знищення генетичних задатків нації стало державною політикою. Причини треба усвідомлювати.

 

Влада і воїни АТО

Що робить теперішня українська влада для поваги до воїнів АТО? Що робить? Використовує добровольців для захисту власних інтересів? Для самозбагачення? І викидає їх на вулицю? Роблячи їх беззахисними перед якимось неповновартісним водієм маршрутки?

 

Висновок один – воїни АТО повинні мати зброю, щоб захищати свої інтереси. Бо НЕМА держави, яка ці інтереси повинна захищати. Нема відповідного керівництва у державі. Зрештою, теперішнє керівництво держави боїться як добровольців, так і інших воїнів, які воювали за Батьківщину на сході. Інакше їхньої поведінки не зрозуміти...

 

Виступи Путіна перед виборами

Більшого бруду, ніж вилляв на себе Путін, не буває. Прихильник Гітлера і Сталіна, їхня пародія, звихнений на амбіціях світового панування неповноцінної глупоти, старається підвищити свій рейтинг перед президентськими виборами черговими хвалькуватими видумками. При цьому грає на найниціших інстинктах свої громадян. І, вслід за Гітлером і Сталіним, старається їх розвинути, зробити масовими і підконтрольними фюреру. Це – антилюдська поведінка. Крім зла нічого вона не несе людям. У першу чергу московитам. Але кінець її буде аналогічний гітлерівському.

 

Пане Єганов!

Пане Єганов, ви не дуже розумієте українську ситуацію. Чи ви не помітили, як різними способами затискають дрібного і середнього виробника? Чи ви не чули про знищення тисяч і тисяч МАФів? А це може і єдина можливість деяким людям заробити на прожиття.

 

Майдани – це національно-буржуазні революції проти феодалізму (олігархії), яку утверджують в Україні, починаючи з Кучми. Влада боїться цих революцій, тому і воює з сучасною буржуазією. А середній клас – основа розвитку країни.

 

Чи пан Єганов нічого не знає про знищення виробництва у Західній Україні ще у 90-і роки? Саме це змусило мільйони українців (найбільш проукраїнський електорат) покинути Західну Україну (цей П'ємонт українства) у пошуках роботи за кордоном, щоб прогодувати власні сім'ї.

 

Зараз в Україні влада продовжує побудову феодалізму (чи б то пак – олігархату). Чи пан Єганов чув коли не-будь про десятки тисяч українських вчених, які покинули Батьківщину, витіснені пажерливою політикою олігархів? А це – великі втрати для України.

 

Підготовка кваліфікованого вченого коштує багато грошей. Наших, можливо не ваших, грошей.

 

Масовий відтік кваліфікованих працівників, обдарованої молоді знесилює націю, вбиває її генетичний код. Все це – наслідок правління олігархів.

 

Майдани – прояв інстинкту самозбереження нації, політичної нації, того, що ми називаємо українським народом. Мали бисьте, пане Єганов, вже це зрозуміти.

 

Розбурхані думки. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 28 трав. 2018 р., 09:13 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 жовт. 2018 р., 09:13 ]

Чи дійсно в Україні треба вводити латинський алфавіт?

Недавно пролунало повідомлення про те, що Казахстан змінює кирилицю на латинку. Це правильно. Це ще один крок від монстра Московії. Кирилиця Казахстану чужа. З нею буде їм легко розлучитися. І хоч і латиниця не рідна, введення її буде сприяти адаптації казахів у світі.

 

Інша справа Україна. Кирилиця – наша, рідна. Це московити запозичили її у нас. Залишаючи кирилицю московитам тепер, ми фактично відходимо (чи відмовляємося) від своєї історії, своїх літописів, історичних пам'яток, віддаючи їх історичним злодіям – московитам, яким сподобалося наше історичне ім'я Русь, русини і вони підленько присвоїли його собі.

 

Навпаки, ми тепер маємо оголосити світові, що це – наші історичні пам'ятки і наша історія, наше ім'я.

 

Наш народ, вийшовши нарешті з московської тюрми народів, має це теж усвідомити і зробити остаточно тільки своїм.

 

Московія "зависає" у просторі невизначеності історії і змушена буде визнати себе як спільноту угро-фінських племен та наложницю Золотої орди. 

 

Йде війна

Йде війна. Жорстка війна. Війна цивілізацій. Війна світосприймання і способів організації життя суспільства, війна відношень до людини, війна різного бачення майбутнього людства. Московія і Європа. Московія і цивілізований світ.

 

Україна фронтова зона цієї війни. Війна зачіпає всі грані нашого життя. І культуру теж. Ми – європейці. І маємо бути твердими у своїй європейській ментальності.

 

Суть українця пробивається часом у несподіваних ситуаціях. Згадайте, коли в Радянському Союзі починалася відлига? Коли до влади приходили люди української крові – Хрущов і Горбачов.

 

Демократизм українців – генетичний. Так само як деспотія московитів – теж генетична. Через те вони і ненавидять нас на генетичному рівні.

 

Геть від Москви – єдино правильний лозунг. У всьому геть.

 

Українська дійсність

Ще на початку 90-их років в Україні почалося зрощування криміналу і влади. Зараз воно здійснилося. Наші олігархи, які реально правлять в Україні, виростали, опираючись на 4 китів: бандитизм, злодійство, обман та корупція.

 

Це – їх світ. Вони не вміють інакше жити. Саме тому відійшли з української політики та економіки всі міжнародні волонтери. Залишився один Саакашвілі, якого наші правителі все ще не можуть ніяк вигнати з України з огляду на його міжнародний авторитет (уже вигнали).

 

Ще раніше вбили Чорновола та деяких інших політиків та журналістів.

 

Все це – наслідок зрощення криміналу та влади. Реально Порошенко продовжує побудову олігархічної України, яку почав Кучма. Це – вид феодалізму, абсолютно безперспективна в історичному плані організація державного життя.

 

Але їх і не цікавить держава Україна та народ України. Їх цікавлять тільки їхні справи та багатства. Вони з легкістю продадуть нас з вами за гарантію для свого багатства зі сторони ворога. Така правда життя.

 

Мовне питання в Україні

Нехай свої есе про мову пан Ганапольський напише полякам, або московитам, або французам. Чи хай скаже їм в очі. За наслідки вся відповідальність на пана Ганапольського.

 

Скринька дуже просто відкривається. Московія хотіла би московської України. Утвердження в Україні української мови та культури навіки відриває її від Московії. Через те всі президенти, крім Ющенка, вели промосковську політику. Будували промосковський олігархат. І хочуть все залишити як є.

 

Українці їм явно заважають. Виживають українців з України, як можуть. Всі умови створюють. І олігархат продовжують будувати.

 

Що небезпечно для олігархату? Середній клас. Задушити. Де українськість найбільше збереглася? По селах? Не дати їм можливості навіть молоко продавати. Хай здихають.

 

Торгують через границю з поляками? Заборонити. Чим бідніші будуть, тим легше ними помітати.

 

Різні націоналізми

Поляки безумовно націоналісти.

 

В Московії панує шовінізм та нацизм, який сповідує вищість московитів.

 

Для пригнобленої нації націоналізм прояв інстинкту самозбереження. Українці все ще пригноблена нація. Навіть у державі Україна.

 

Українці зобов'язані розбудувати свою країну, свою культуру, свою науку, промисловість, сільське господарство, бо це їхній вклад у розвиток людства.

 

Як це можна зробити, не люблячи свою Батьківщину і свою націю, свій народ?

 

Кровожерна імперія прагне все підім'яти під себе, все зробити однотипним, гальмує розвиток народів, які входять до імперії. Тобто реально вона гальмує розвиток людства.

Нотатки не стороннього. (Автор: Велесич Андрій)

опубліковано 21 трав. 2018 р., 08:25 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 вер. 2018 р., 08:17 ]

Чому ми такі згідливі?

Чому ми, українці (тобто руси чи русини) і тепер називаємо Московію Росією?

 

Чому ми до сих пір по рабськи своєю поведінкою утверджуємо крадіжку московитами нашого історичного імені Русь та миримося з цим?

 

Ми були рабами Московії і змушені були називати її Росією. Але чому зараз, утворивши свою державу, не повертаємо собі історичне ім'я Русь, а продовжуємо своєю поведінкою утверджувати злодійство, продовжуючи називати Московію Росією?

 

Назвою нашої теперішньої держави мало б бути Україна-Русь. І це маємо впроваджувати ми. Іншим народам байдуже, як нас називати. Нам – не все одно. Бо це – наша історія і наше ім'я. Звичайно, є проблеми: зміна карт, протидія Московії, політичні тертя...

 

Але почнімо це робити вже – у публікаціях, коментарях, виступах вживаймо назву Московія щодо північно-східного сусіда. Утверджуймо цю назву у свідомості людей, починаючи з себе. І процес піде. Ми це зробимо. Бо це – наша історія. І наше майбутнє, корені якого – в глибокому минулому.

 

Наше самоусвідомлення – в основі наших майбутніх успіхів.

 

Народ, який не шанує минулого, не може претендувати на успішне майбутнє.

 

Тенденції розвитку людства. Окремі зауваги.

У наш час прослідковуються дві тенденції у розвитку людства – глобалізація і її противага – диференціація.

 

Прикметами першої є утворення наддержавних структур та відповідних органів, діяльність виробничих, фінансових, бізнесових структур у різних країнах одночасно, обмін студентами, співпраця науковців, вироблення в людей спільних поглядів на процеси в природі, зокрема суспільстві, встановлення мов міжнародного спілкування тощо.

 

Розвитку глобалізації сприяє зростання кількості людей на планеті, вдосконалення та розробка нових засобів комунікації, транспорту.

 

Безумовно, глобалізація згладжує різнорідність людської спільноти на Землі, тим самим зменшуючи перспективи її розвитку та самозбереження. Відомо, що найбільш стійкими є пістряві біогеоцинози, які представлені різними рослинами та утвореннями.

 

Для розвитку системи потрібна її різнорідність. Саме тому на Землі паралельно з глобалізацією проходить процес диференціації, який підтримує різнорідність людської спільноти (фактично це прояв інстинкту самозбереження людства). Цей процес проявляється в розпаді імперій чи просто об'єднань, у федералізації суспільних структур.

 

Яскравим прикладом диференціації є розпад Чехословаччини, Югославії, Радянського Союзу тощо. Саме цей процес проявляється зараз у Іспанії (Каталонія).

 

Прикладами фактично федерального устрою є Німеччина, Канада, США.

 

Особливе місце тут займає нібито федеративна республіка Московія (Росія). Однак політична еліта цієї країни реально продовжує практику уодноріднювання системи, чим знижує перспективи свого розвитку. Для стійкості суспільної структури політики цієї держави змушені створювати штучно доцентрові тенденції. Зараз в якості таких використовують військові конфлікти, на базі яких будують вороже відношення народу до інших народів, що на якийсь час сприяє централізації. Небезпека такого підходу полягає у стимулюванні диференціації при невдалих військових діях. Прикладом є розпади Московії (Росії) після поразок у Першій світовій війні чи розпад Радянського Союзу після поразки у афганській війні. Недоліком такого підходу є також мала увага забезпечення достойного рівня життя населення, невійськовим технологіям і т.п. Занадто багато ресурсів забирає армія.

 

Після розвалу Радянського Союзу і утворення московської держави міжнародна спільнота включила Московію (Росію) у всі наддержавні органи, надала їй шанси стати важливою ланкою розвитку людства. Однак зашореність московської політичної еліти на ворожість до інших, фікцію світового панування (успадковану від Золотої Орди) приводить до все більшої ізоляції Московії (Росії) у світі та створює реальну небезпеку глобального військового конфлікту. Зрештою, Московія була завше такою. Згадаймо хоча б обидві світові війни.

1-10 of 488

Comments