«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Згоріли в полум`ї обоє

До хати син підходив обережно,

З далеких повертаючись доріг.

Прийшов віддати матері належне.

Але сексот, підлота, підстеріг.

 

А зранку, щойно почало світати,

Загавкали в селі шалено пси.

Двома рядами оточили хату,

Із матюками вчулись голоси.

 

Матуся боса стала за порогом.

Тривогу приховала. Та дарма.

Мовляв: «Заходьте, тут нема нікого,

У цій бідняцькій хаті я сама».

 

«Гдє син?» «Який? Нема у мене сина».

«Ти не валяй, старуха, дурака!»

І затряслись у матінки коліна:

Невже вони підстерегли синка?

 

Лукаво глянув матері у очі

І приголомшив, мовивши таке:

«Ми знаєм: ночью прібил твой

синочєк,

Сідіт тєпєрь вон там, на чердакє».

 

І мати затряслась, немов у стужу.

«Ти харашо подумай, не дрожи,

Уговорі синочка сдать оружіє,

Срок отсідіт нєдолгій, будєт жів».

 

Була у неї з сином інша мова

В ті вирішальні декілька хвилин:

«Чини як знаєш, я на все готова».

І дав останній бій облавцям син.

 

Боровся до останнього набою.

Та, кулями підкошений, поліг.

Згоріли в полум'ї жорстокому обоє,

Накрила стріхою батьківська хата їх.