Збірник «Західня Україна під большевиками»… (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 10 трав. 2016 р., 11:53 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 черв. 2016 р., 10:50 ]

 

Збірник «Західня Україна під большевиками», упорядкований Міленою Рудницькою, і його фальшива модифікація в спробі перевидання

 

Читаю упорядкований збірник М.Рудницькою «Західня Україна під большевиками», що його видало НТШ в Нью Йорку 1958 року, але не спромоглося перевидати в Україні. Скориставшись ситуацією, редактор, як його іменував, «незалежного культурологічного часопису «Ї» Т.Возняк допустився непорядник речей: дав іншу назву збірникові, не назвав упорядника вміщених тут матеріалів, і таким чином нібито виходить, що саме він є упорядником! Крім того, редактор зняв лапки в більшости заголовків, які в нього зазвучали позитивно, а не, як у збірнику М.Рудницької, негативно; прілюстрував тодішніми совєтськими поштовими марками і графікою без жодних коментарів, а на них «збідовані» галичани обнімають «визволителя» з карабіном і гострим довгим багнетом; тут також всякі інші «прикраси» типу назви міст, де виявляється, що Львів «гебрейський», а ще «багатокультурний» (диво, чому б не використати улюблений окупантом термін «інтернаціональний»), отже, вже ніяк не український. Ну, і серп-молот, і портрет «вождя» Сталіна великим планом на першій сторінці кольорової обкладнинки, а на четвертій, останній, сторінці – відповідно свастика і ще один «вождь» – Гітлер. Портрети «вождів» і вождиків періодично з’являються на сторінках, а ще й графіка, яка славить «героїзм» армії-«визволительки» і відображає «радість» «визволених» галичан.

 

Справді, а чому б нині – саме нині! – не показати всі ці «доблесні» діяння, бо вельми актуальні вони напередодні (ця публікація 2011 року) майже «прогностичного» бачення майбутнього «визволення», що його незабаром почне з Криму нинішній «вождь» всєя Расєї, а після Криму створить на частинах двох областей незалежної України марйонеткові т.зв. «республіки», і почнеться литись кров українських патріотів. Але часопис стає вельми актуальний для цих «збідованих», «стероризованих» «русскіх людєй», які аж ридають, так прагнуть «визволителя Путіна», готові усе стерпіти, аби лише «возсоєдініться» з «братьямі» «вєлікой і нєдєлімой родіни», щоб нарешті побити остаточно «кієвскую хунту».

 

Ніяк не перебільшую заслуг пана редактора часопису «Ї» і не можу стриматись від похвали за його політичну передбачливість, наскільки вдало спрацьовує задум пана редактора в користь терористичних бойовиків на сході, завербованих з кримінального елементу, зрадників з місцевого «насєлєнія» і вишколених солдат та офіцерів ЗС РФ. Бо засади большевизму тамечки живі і безсмертні в діяльності всього цього зброду, що повстав проти України.

 

Унікальна книжка, що її впорядкувала Мілена Рудницька, буквально зникла в т.зв. «перевиданні» згаданого пана редактора. Акценти правди, які на кожній сторінці волають про суд над злочинами комунізму, в інтерпретації пана редактора виявилися приглушені згаданою насильною навалою ілюстрацій: звісно, читач у першу чергу розглядатиме «малюночки», не співзвучні з самим текстом. Цей констраст, справді, глушить тексти, що їх організовувала Мілена Рудницька, знаходила людей, які розповідали про «щастя від визволення» і наводять численні злочини, арешти, криваві допити, розстріли, звірячий садизм над в’язнями, в т.ч. й над жінками, етапи в північні несходимі простори імперії… Кров стигне в жилах від цих вражаючих розповідей.

 

Справді, чому б не «кинути» свої редакторські та організаторські здібности на графічне відтворення цього большевицького апокаліпсису, який вчинили «визволителі»? Тоді направду читач був би вельми вдячний за такий, вкрай потрібний, спосіб оприявлення нашої історії, залитої кров’ю, сльозами матерів за втратою своїх синів і дочок, сповненої розпачем мільйонів людей, загнаних «визволителями» у справжнє пекло.

 

Ще одна характерність збірника М.Рудницької – охоплення представників, по суті, усіх прошарків суспільства – селян та інтелігенції, робітників і військових, юристів і журналістів, священиків, монахів та монахинь, професорів і українських партійних та громадських діячів періоду міжвоєнного двадцятиріччя, чоловіків і жінок, що потрапили під тортури «визволителів»-садистів і чудом врятувалися, вийшовши з цього чорторию червоних окупантів.

 

У збірнику «Західня Україна під большевиками» упорядник Мілена Рудницька представила матеріали, які торкаються ряду проблем – права людини, освіти, судочинства, праці, виборчого права, житла і т.д. і представили дивовижну специфіку їх, спотворену докраю і позначену наперед заданою доцільністю на користь окупаційних властей. Саме все це не вкладається в будь-які норми цивільного і міжнародного права і засвідчує абсолютну залежність людини від системи окупаційних властей. Всесилля беззаконня і повна безправність людини в цих умовах – так можна охарактеризувати стан людей під большевиками.

 

У цих умовах людина втратила довір’я, часто навіть до найближчих; донощицтво (нове слово для галичан «сексотство», як і ще один новотвір «ворог народу!), страх за себе і за свою родину, параліч будь-якої особистої ініціативи, повна, абсолютна залежність від «сильних світу цього», відсутність майбутнього, найбільш імовірне – вивезення, тюрма, жорстокість допитів і вимисли щодо арештованих як учасників «контрреволюції», змови проти «народної влади», свавілля судів за ухиляння від колгоспів, що розцінювалося як зрада «соціалізму». За все це наступали жорстокі покарання і навіть розстріли.

 

Досі невідоме число убитих, розстріляних, загублених жертв комунізму за роки перебування Західної України під большевиками… Автори висловлюють припущення, що точного числа так і не буде встановлено. Але можемо сьогодні однозначно ствердити: злочини, яким немає терміну давности, вимагають міжнародного суду. Не може такого бути, щоб за штучний голодомор-геноцид в 1932-33 (а такі голодомори були ще в 1920-21, в 1947 роках) відійшов у трагічну нашу історію без покарання організаторів і натхненників злочину! Те саме слід сказати про безперервний терор впродовж існування імперії.

 

Не так давно, буквально кілька місяців тому, ЗМІ оприлюднили повідомлення, що кілька країн ЄС висловили готовність взяти участь у Міжнародному суді в Гаазі при ООН за злочини комунізму. Це повідомлення вселяє надію, що, нарешті, Україна, попри всі сьогоднішні проблеми, зв’язані війною з Росією, знайде сили, щоб представити своїх юристів та політологів міжнародників, архівістів, істориків, що мали б влитись у групу таких же спеціалістів західних держав і почати розслідування на підставі численних видань та свідчень людей, які зазнали репресій з боку комуністичної влади в Україні та в інших країнах світу. Досі зібрано масу свідчень, спогадів, оприлюднених документів про злочини большевиків, і серед них поважне місце займає названий збірник М.Рудницької. І зрозуміло, що часопис «Ї», де вміщено передрук збірника без вказівки упорядника, не може бути представлений серед викриваючих документів, бо концепція редактора фактично заперечила його розвінчальну спрямованість вміщеними тут ілюстраціями т.зв. «визволення» Західної України у вересні 1939 року.

 

Нарешті, слід підкреслити, що не покараний злочин рано чи пізно повториться в будь-якому місці планети. З найновішої історії саме ці факти відомі. Наприклад, комуністичний режим Китаю знищив 65 мільйонів людей! Цю інформацію нагадують, зокрема, автори «Чорної книги комунізму», до речі, в минулому члени конуністичної партії Франції. Названа книга перекладена різними мовами, в Україні вона з’явилася друком 2008 року у перекладі Яреми Кравця і з цікавою передмовою нині св.п. Олега Романіва.

 

Іншими словами – пам’ятаймо про наші жертви і зробімо все можливе і неможливе, аби подібний апокаліпсис (з іншим чи тим же кольором) не повторився на наших або чужих землях планети.

 

Збірник «Західня Україна під большевиками», упорядкований Міленою Рудницькою, залишиться назавжди в пам’яті українців і своєю унікальністю, як попіл Клааса, нагадувтиме нам про досі не покараного запеклого ворога, який сьогодні продовжує свій кривавий розгул на тимчасово захоплених територіях України.

 

11 квітня 2016.                                          Любомир Сеник