Завдання (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 4 вер. 2012 р., 11:37 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Завдання

 

Вагон загальний. Тиснява страшенна:

Торби, куферки всюди і мішки.

Зодягнена вона була буденно

Так, як вдягаються усі сільські жінки.

 

Несла, як всі, важкий «товар» у клунку

Здавалось, невеликий, а тягар.

Не знала, що заховано в пакунку,

Бо зверху був твердий, як бринза, сир.

 

Загорнений в папір непромокальний,

Блискучий трохи і м'який на згин.

Його десь роздобули спеціально,

Напевно, ще потрібен буде він.

 

Вокзальний гамір у вагон долинув.

Нарешті місто, повне небезпек.

Обмацала тепер свою торбину,

Переконалась не розбився глек.

 

Ніколи не була у тому місті,

Їі у місті тім не знав ніхто.

Спитала, де базар, зайняла місце.

Хтось мав «купити» той «товар» гуртом.

 

Прийшов «купець» – бабуся сива-сива.

Назвала, як належилось, пароль.

Вона й бабуся та були щасливі –

Зіграли добре відповідну роль.

 

Вертаючи назад, відчула втому.

Хоч у вагоні був і шум, і гам

(Напруга дня була причина тому),

Заснула навіть у вагоні там.

 

Прокинулась і аж здригнулась... Тадек

Дивився в очі злякані її.

Гестапівський донощик, юда-зрадник.

Тепер нові у нього хазяї.

 

Та звідки взявся той негідник-юда,

Засуджений на смерть ще в ті роки?

Напевно, їздить по окрузі всюди

І відробляє підло срібляки.

 

А франт який – блискучі чорні мешти.

Оточений, напевно, вже перон.

Уже їй не уникнути арешту,

Коли покине «общій» цей вагон.

 

Таке воно життя, життя підпільне.

Арешт, катівня і в'язничний жах.

Ніхто не змушував, ступила добровільно

Вона на боротьби святої шлях.