«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80. Закопали напівживу Ковтнула «грипс» в облавців на очах, Як вискочила з-за стодоли зграя. Хоч знала: катувань пекельний жах За це її від ворога чекає.
Вона підпільниця, не з боязких вона, До всього вже не перший рік готова. Нехай катує й з пекла сатана – Мовчатиме, не зронить ані слова.
Пекло болюче тіло, як вогонь. Втомилась, аж засапалась босота. «Куда несла? Каму? І от каво?» – Кати кричали вже, напевно, всоте.
Всі вичерпали «засоби» свої. Вже не могла сама звестись на ноги. Ні слова не почули з уст її, А тільки тихий стримуваний стогін.
З безсилля ще лютішими були, Її будь-що хотіли залякати, І соломіць у ліс заволокли І яму, п'яні, почали копати.
Зі злості пхали в рот її траву, І ще лютіші сипались удари. Штовхнули в яму. І... напівживу Прикрили глини півметровим шаром.
...Світало тільки. Пасмами імли Було довкілля оповите зранку. А до села повстанського ішли Святково вбрані люди, в вишиванках.
І синьо-жовті прапори в руках. Порив до волі. Геть із рук окови! Відлунили по довгих аж роках Громи із тих буремних сорокових.
Народу – море. Незабутні дні Вкарбуються у пам'ять юній зміні. Пливли над морем люду у труні Останки тлінні тої героїні. |
Рубрики > Поетична сторінка >