«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

  

  

    Закопали напівживу

Ковтнула «грипс» в облавців на очах,

Як вискочила з-за стодоли зграя.

Хоч знала: катувань пекельний жах

За це її від ворога чекає.

 

Вона підпільниця, не з боязких вона,

До всього вже не перший рік готова.

Нехай катує й з пекла сатана –

Мовчатиме, не зронить ані слова.

 

Пекло болюче тіло, як вогонь.

Втомилась, аж засапалась босота.

«Куда несла? Каму? І от каво?» –

Кати кричали вже, напевно, всоте.

 

Всі вичерпали «засоби» свої.

Вже не могла сама звестись на ноги.

Ні слова не почули з уст її,

А тільки тихий стримуваний стогін.

 

З безсилля ще лютішими були,

Її будь-що хотіли залякати,

І соломіць у ліс заволокли

І яму, п'яні, почали копати.

 

Зі злості пхали в рот її траву,

І ще лютіші сипались удари.

Штовхнули в яму. І... напівживу

Прикрили глини півметровим шаром.

 

...Світало тільки. Пасмами імли

Було довкілля оповите зранку.

А до села повстанського ішли

Святково вбрані люди, в вишиванках.

 

І синьо-жовті прапори в руках.

Порив до волі. Геть із рук окови!

Відлунили по довгих аж роках

Громи із тих буремних сорокових.

 

Народу – море. Незабутні дні

Вкарбуються у пам'ять юній зміні.

Пливли над морем люду у труні

Останки тлінні тої героїні.