Володимиру Сосюрі – Відповідь на «Посланіе обдуреним» (автор: Гетьманець Петро)

опубліковано 20 груд. 2012 р., 05:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 груд. 2012 р., 07:50 ]

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

О наймите сліпий і підлий,

кого вернутись кличеш ти?

Нащо знамена свої рідні

кричиш прилюдно розп'ясти?

 

Хіба не сам ти, бувши юним

душею, палко їм моливсь,

під ними йшов проти комуни,

за волю краю свого бивсь?!

 

Хіба не ти в полках Петлюри

пройшов Вітчизну з краю в край,

як ураган, як помсти буря,

в душі ховаючи відчай?

 

А потім! Потім ти, як Юда,

покинув, зрадивши, утік

і в каяттях себе бив в груди,

щоб кат «невільні юні блуди»

і все простив тобі навік.

 

За гріш продався ти, за слово

нужденне ката проміняв

свої пісні, такі чудові,

серця якими хвилював.

 

Вдавав сліпого на руїнах,

мовчав глухим, немов не чув:

стогнала тяжко Україна

в своїй глибокій домовині,

в кайданах, кат в які закув!

 

Ти ввесь втонув в п'янкім тумані

гучних бенкетів і розпуст,

на святах рильських і бажанів,

де ще раз вимовив: «клянусь!»

 

Байстрюче підлий України,

лакею «красної» Москви,

попавши в зрадну зграю, нині

святині рідні ганьбиш ти!

 

Ти сам обдурений словами

катів своїх, безтямний сам!

Ми ж горді власними шляхами,

для нас вершини, слава нам!

 

Ніхто, нічим нас не одурить,

ми не підкупні у боях,

бо все Вітчизни біль бандурить

у наших праведних серцях!

 

Ти, хлібопрохачу, каліко

душі, і совісти, й ума!

Невже ж до скону так, довіку

тебе манити буде тьма?

 

Нащо продажними піснями

ти нині хвалиш страшний час?

Навіщо Сталіна рабами

зробити хочете ви нас?

 

Та хай! Ми вам не покорились,

і не повірили вам ми,

і хоч над нами ви глумились –

ми все знесли, б'ємось, як бились,

із сказом вашої чуми.

 

Порив в серцях в нас до свободи

пала, як вогнище, ввесь час.

Тяжкі страждання нам народу,

його вели ми в дні негоди,

його ніхто не зрадить з нас!

 

Знамена ті, які ти кинув,

ми вдруге гордо піднесли

і скрізь: по горах і долинах,

в степах квітучих Батьківщини

за волю змаг ми почали!

 

Б'ємо усіх, хто тільки хоче

в свої кайдани нас скувать,

хто нам несе холодні ночі

і в них нас хоче розіп'ять!

 

Вагання ми уже не знаєм

не блудим ми серед доріг,

громади поступ наш лунає,

і не страшні нам бурі й сніг.

 

Затям собі, ти, Юдо клятий,

і так скажи за нас усім,

що всіх, хто кинув рідну Матір,

страшний на попіл спалить грім!

 

Той грім близький! Він незабаром

схитне планети і світи –

і від його тяжкої кари

ніяк, нікуди не втекти!

 

Тоді й тебе із бажанами

візьмуть на той правдивий суд:

презирством, полум'ям догани

уста народні обплюють!

 

Отож, не вчіть, не звіть, не кличте,

вернутись нас із каяттям,

бо нам байдужі смерті стрічі,

бо ми клястись не вмієм двічі,

за вільне, сонячне життя!

 

Не нам, не нам назад вернутись,–

наш День встає, наш День гряде!

Нарід пригноблений, закутий,

його в палкім благанні жде!

 

І тільки ми в той День врятуєм

Вітчизну зоряну свою,

і приведем Її святую

на свято волі, що в бою

своєю кров'ю ми купуєм!