Визволив доню татуньо (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 6 черв. 2012 р., 06:11 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 черв. 2012 р., 10:43 ]

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Визволив доню татуньо


Максимкові ішов десятий рік.

Його сестрі Іринці тільки сьомий.

Побачив емведистів і утік,

Коли вони підкралися до дому.

 

Ще не світало він вже прокидався

Біля вікна сідав щоразу вранці.

Його татуньо (ним завжди пишався)

Був командиром в лісі у повстанців.

 

А раз татуньо в лісі командир

І в емведе про це в районі знали,

То їх чекає вивіз у Сибір,

А він втече чи з дому, чи з вокзалу.

 

Таки вдалося утекти йому,

Хоч був то дуже ризиковий вчинок,

А маму посадили у тюрму,

Сестричку ж віддали у дитбудинок.

 

...Іринка думала, що їй приснився сон,

Коли почула лагідне: «Іруню!».

Та світло падало в кімнату із вікон.

Протерла очі, глянула татуньо.

 

Вона давно чекала того дня,

Щоб з інтернатом клятим розпрощатись.

Тепер її бандерівським щеням

Ніхто вже не посміє називати.

 

Пройшли біля погаслих ліхтарів

І, як за містом сходили в долину,

То біля дитбудинку, на горі,

Почули автоматну стрілянину.

 

Іринка притулилась до щоки,

Лякалась пострілів, боялася погоні.

Були із татом два помічники

«Совєтські офіцери» у погонах.