Вижила (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 25 черв. 2012 р., 11:39 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 черв. 2012 р., 11:44 ]

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

 

Вижила
 
Село було оточене ще зранку,
До штабу підозрілих відвели.
Забрали і її, міську панянку,
Яку в селянську одіж одягли.
 
Усіх їх по-садистськи катували.
Долівку глиняну забагрянила кров.
Водою непритомних відливали.
Ішли на перекур. І били знов.
 
Несамовитів кат і щохвилини,
Засапаний, стирав нервово піт.
Була з патріотичної родини.
І у підпіллі – з гімназійних літ.
 
Вже заглядав у вікна літній вечір.
Вже з сили вибився катюга-самодур
І зважилась на відчайдушну втечу,
Коли «робив» (вже вкотре) перекур.
 
Не думав, що звестись вона ще зможе.
А їй, скатованій, було вже все одно.
І, з вірою у допомогу Божу,
Втекла через відчинене вікно.
 
Як сніп у кропиву густу звалилась.
Підпільниця ж рішучою була.
І, де могла котитись, там котилась,
Де не могла котитись, там повзла.
 
Її, скривавлену, знеможену, побиту,
Вже на межі життєвих людських сил,
Сховав поміж полукіпками жита
Якийсь дідусь, що збіжжя молотив.