Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.
О, якби вам у серце перелляти Мою снагу, мою любов, мої терпіння, Я вірю – марево кайдан прокляте На динаміт стопило б вам сумління!
О, якби душу вашу запалити Моїм огнем, моїм благословенним гнівом, Не називали б ви мене бандитом, Не крякали б катам покірним співом!
О, якби ви раба нікчемність всю відчули, Якби ви честь, і славу, й правду полюбили, Ви не ходили б в ланцюгах німі, мов мули, Тяжким мечем на ката впала б ваша сила! 7.11.1949 44
Чого ж ви мовчите? Ти під тяжким хрестом своїм падеш, Стікає кров з Твоїх грудей пробитих, У ранах мліє тіло молоде, Бичує гострим терням кат неситий.
Чи бачите, сини, Її у крові, Чи чуєте Її болючий стогін, плач? Чого ж ви мовчите, раби-немови? Злякалися терпіння чи невдач?
Чи, може, ласка ката вам дорожча, Як доля матерів, батьків, братів, Як лицарів святих в зневазі мощі, Як тисячі знеславлених хрестів. У ваших прадідних храмах?
Мовчіть. Саджайте хрест на рідну матір, Бичуйте добре плоть Її святу! Та знайте – підла ласка супостатів Нас не спасе, як месні руки доростуть І пекло гнів зневаги заскрегоче! 9.11.1949
Відповідь Ви кажете, що діти ми неумні – З мотикою сліпі на сонце прем. Нехай ми діти. Ви ж, батьки розумні, Не чуєте плачів, тортур з тюрем!
Ви, мудрі, ждіть! Рабам ярмо пасує, А може, кат ще зглянеться на вас. Ми –діти, та на собі сором чуєм За пута! Кров борців тече на нас! На міркування вже не час! Не час! 14.11.1949
Своє у мене люте горе кляте, Душа, розтерзана в гнівних боях, Кляне той день, коли родила мати. Чому в колисці не вдушився я?
Чому? Чому?.. І Ти розп'ята Ще більш розтерзана, ніж я, Стаєш в очах... Ох, люба Мати, Морями кров тече Твоя.
А я? А я нікчемний мав би бути, Над горем плакати лише своїм, Коли у Тебе біль Полтави, Крутів Й сьогодні незакінчених боїв?
О ні! Я горе, біль, себе забуду, В мені ж болить, болить, пече Твій біль. Замало сліз, замало горя й труду – Я душу й кров навік даю Тобі. 5.11.1948
|
Рубрики > Поетична сторінка >