Вислужникам Кремля (автор: Боєслав Марко)

опубліковано 20 трав. 2013 р., 11:18 Степан Гринчишин

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

 

О, якби вам у серце перелляти

Мою снагу, мою любов, мої терпіння,

Я вірю – марево кайдан прокляте

На динаміт стопило б вам сумління!

 

О, якби душу вашу запалити

Моїм огнем, моїм благословенним гнівом,

Не називали б ви мене бандитом,

Не крякали б катам покірним співом!

 

О, якби ви раба нікчемність всю відчули,

Якби ви честь, і славу, й правду полюбили,

Ви не ходили б в ланцюгах німі, мов мули,

Тяжким мечем на ката впала б ваша сила!

7.11.1949 44

 

Чого ж ви мовчите?

Ти під тяжким хрестом своїм падеш,

Стікає кров з Твоїх грудей пробитих,

У ранах мліє тіло молоде,

Бичує гострим терням кат неситий.

 

Чи бачите, сини, Її у крові,

Чи чуєте Її болючий стогін, плач?

Чого ж ви мовчите, раби-немови?

Злякалися терпіння чи невдач?

 

Чи, може, ласка ката вам дорожча,

Як доля матерів, батьків, братів,

Як лицарів святих в зневазі мощі,

Як тисячі знеславлених хрестів.

У ваших прадідних храмах?

 

Мовчіть. Саджайте хрест на рідну матір,

Бичуйте добре плоть Її святу!

Та знайте – підла ласка супостатів

Нас не спасе, як месні руки доростуть

І пекло гнів зневаги заскрегоче!

9.11.1949

 

Відповідь

Ви кажете, що діти ми неумні –

З мотикою сліпі на сонце прем.

Нехай ми діти. Ви ж, батьки розумні,

Не чуєте плачів, тортур з тюрем!

 

Ви, мудрі, ждіть! Рабам ярмо пасує,

А може, кат ще зглянеться на вас.

Ми –діти, та на собі сором чуєм

За пута! Кров борців тече на нас!

На міркування вже не час! Не час!

14.11.1949

 

Своє у мене люте горе кляте,

Душа, розтерзана в гнівних боях,

Кляне той день, коли родила мати.

Чому в колисці не вдушився я?

 

Чому? Чому?.. І Ти розп'ята

Ще більш розтерзана, ніж я,

Стаєш в очах... Ох, люба Мати,

Морями кров тече Твоя.

 

А я? А я нікчемний мав би бути,

Над горем плакати лише своїм,

Коли у Тебе біль Полтави, Крутів

Й сьогодні незакінчених боїв?

 

О ні! Я горе, біль, себе забуду,

В мені ж болить, болить, пече Твій біль.

Замало сліз, замало горя й труду –

Я душу й кров навік даю Тобі.

5.11.1948