Весільні гості. (Автор: Кахнич Іван)

опубліковано 25 лист. 2018 р., 06:44 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 лист. 2018 р., 06:44 ]

Одного чудового недільного дня додому до Миколки й Івасика завітали молода з дружками. Дівчата були в традиційному старовинному одязі. Сорочки були з дуже красивими вишитими українськими орнаментами. Поверх сорочок – старовинні жіночі корсети та шалянові квітчасті спідниці. На голові кожна дівчина мала красивий білосніжний віночок. Такі весільні атрибути додавали молодим надзвичайної краси.  

 

Привітавшись, молода тричі поклонилася господарям і сказала:

- Просили вас тато, і мама, і я вас прошу прийти наступної суботи до нас на весілля!

 

Потім такі традиційні слова сказали дружки. Не обминула молода Миколку та Івасика. За таким же ритуалом отримали запрошення і братчики.

 

Коли молоді пішли, діти почали просити батьків, щоб їм дозволили піти на весілля, бо теж офіційно запрошені… Батьки зрозуміли, що малеча від них не відчепиться, поки не почує дозволу. Була довга пауза, але батько таки підтвердив, що Миколка з Івасиком теж підуть на весілля. Малюки цілий тиждень готувалися…

 

Того святкового дня батько вдягнув новий костюм, в якому красувався  тільки на Паску. Мати, як це прийнято, купила новенький одяг. Малеча зі своїм гардеробом теж не пасла задніх.

 

Музиканти заграли їм козацький марш. Головний серед них наголосив, що вони цим маршем вітають новоприбулих гостей та їхніх синів Миколку та Івасика. З гордості за таке пошанування Миколка так задер голову до гори, що й не помітив сходинку та спіткнувся. Добре, що біля нього був вірний брат Івасик, який Миколку підтримав, щоб не впав. Міг костюм забруднити або навіть порвати.

 

Батько на це різко зреагував:

- Дивись уважно під ноги, а не лови гав!

Миколка тільки голову опустив.

 

Далі була традиційна піша хода до церкви, де відбувся молитовний обряд вінчання. Коли церемонія закінчилася, молода пара сфотографувалася та вийшла з церкви. Миколка та Івасик знали, що молода буде роздавати цукерки. Тоді гав ловити не можна.

 

Миколка на вухо шепнув Івасику, щоби став праворуч, а сам опинився ліворуч.

- Дивись добре, де будуть падати шоколадні цукерки. Я знаю цих хитрунів молодят, – промовив він, – наберуть багато карамельок, а дорогих шоколадних – мало.

 

Молода на сходах зупинилася, її рука потягнулася до сумочки з цукерками. Одним махом руки висипала під церквою на гостей різносортні цукерки. Усі присутні, а насамперед діти, почали їх збирати. Миколка з Івасиком швидко збирали шоколадні цукерки, а коли їх не стало, не гребували і карамельками. Братчики так спритно збирали цукерки, що ледь лобами не зіткнулися. Кишені в костюмах були повні, навіть віддали трохи цукерок у батькову кишеню.

 

На подвір’я молодої, де гуляли весілля, Миколка сказав:

- Аж тепер почнеться святкова забава. 

 

Усівшись за столи з наїдками й напоями, гості почали пригощатися. Було чути дзюрчання горілки з пляшок, різні тости, дзеленчання келихів, шкрябання вилок по тарілках та всяке інше. Дитячий стіл накрили поодаль. На ньому були цукерки, різноманітні солодкі ласощі, лимонад, навіть морозиво. Наївшись та напившись досхочу, староста весілля завів свою улюблену пісню «Несе Галя воду». Присутні підхопили. Заспівавши ще декілька пісень, староста в мікрофон оголосив:

- А тепер – танці!

 

Дружки швидко вибігли на танцювальний майданчик. Із квітів сформували велике серце. Музики заграли, і молода пара на виду у всіх розпочала свій танець. За цим Миколка та Івасик теж спостерігали. Спочатку мовчали, милуючись танцем молодої пари.

 

- Яка красива молода! Яке гарне білосніжне плаття, прикрашене квіточками! Вона – немов королева на балу, усміхнено дивиться тільки на свого нареченого. Для неї цей день – найщасливіший у її житті, – сказав Миколка.

- Я з тобою згідний, – відреагував на цю похвалу Івасик. – Але я дивлюся на молодого… Він чомусь дуже сумний та похмурий, ще й одягнений чомусь у чорний костюм… Чорний галстук висить, як поводок на шиї. Біла на ньому тільки сорочка. Я здогадуюсь чому. Бо цей день у його житті сумний. Сьогодні він прощається зі своїм юнацтвом.

 

Після гарного танцю молодих на майданчик запросили всіх. Молоді дівчата з хлопцями кружляли під музику вальсу. Старшим добре вдавався танець стовпчика. Багато чоловіків збиралися в гурти за інтересом, де плели всякі небилиці про пригоди на полюванні, рибальстві, навіть на роботі. Деякі пригадували свою молодість, кавалєрку.

 

І ось староста запрошує гостей за стіл. А там тітка Маруся затягнула коломийки – «Де той вуйко Йосип, що горілку носить, хай він ся не тисне, бо вона му скисне...»

 

Миколка із цікавістю подивися на стіл, за яким сиділа співачка. Побачив, що біля неї є графин із самогоном, закоркований кукурудзяним качаном.

- Чому вона так горланить? – запитав Івасика. – Мабуть, хоче, щоб той вуйко Йосип особисто їй наливав, чи вже така п’яна, що не бачить, де є горілка?  

 

Час у такій весільній суматосі швидко спливав. Миколку та Івасика потягнуло на сон. Батьки взяли малечу за руки і повели додому.