Летить сніжок. Усюди біло.

Шукає лютий кат слідів.

Несе полями вітер смілий

Повстанські мрії молоді.

 

Ну що ж? Ходімо в нашу хату.

Зайшли. Од холоду трясе...

Широкий світ – нема де стати! –

Низенькі нари – от і все.

 

Та й тут, в землі, нема спокою –

Кремлівський кнур всю землю зрив.

О весно, швидше клич до бою –

З нас бризка бойовий порив.

3.12.1948

 

Щоб знали ви

Колись судити будуть нас, ми знаєм,

Один – за нами, інші – проти нас.

Хтось, може, скаже за старим звичаєм –

На боротьбу був непригожий час.

 

Це правда – час грізний, жорстокий

Під ноги кида тисячі колод,

Та знайте – нам не жаль кривавих соків,

Бо ними вічно житиме народ!

31.01.1949

 

Із закордонного видання (збірник «Надбужанщина», 1989, 11 том, стор. 87) і стало відоме справжнє прізвище Марка Боєслава – Михайло Дяченко. Крім того, є свідчення, що поет Марко Боєслав і окружний провідник ОУН на Станиславівщині Гомін – одна і та ж особа.

 

Народився Михайло Дяченко 1911 року в селі Боднарів на Станиславівщині (тепер Івано-Франківська область). Сирота. Закінчив у 1929 р. Станиславівську гімназію і у 1936 році сільськогосподарську школу. Перша збірка віршів вийшла у Празі 1941 року. (Львівський поет Володимир Лучук і стверджує, що до 1939 року вийшло три збірки.) Член ОУН з 1930 року. Працював у відділі інформації уряду Ярослава Стецька. В УПА з 1942 року. Редагував повстанський журнал «Чорний ліс». Загинув смертю героя в 1952 році на Станиславівщині (село Дзвиняч Богородчанського району).