Туга за рідним селом (автор: Козій Нестор)

опубліковано 27 трав. 2013 р., 12:30 Степан Гринчишин

Вісник Любачівщини №20, Львів – 2012. – 96 стор.

 

Не зникне з пам'яті село,

Де рідних липи стерегли,

Хатинки білі заплело

Серпанком квіточок весни.

Де грім і стужа не страшні

В затишку хати рідних стін,

Де труд, молитви у всі дні

Складались Господу в поклін.

Де спрагу літнюю гасив

З криниці дужий журавель,

На стрісі бузько загніздивсь

І дбав про родовід осель.

Де спів пташок, худоби рев

Зі сну солодкого будив,

До праці піднімав людей,

Бо нею люд рільничий жив.

Де руки нили, піт стікав

Від вил, коси чи від чепіг,

Неділі хлібороб чекав,

Щоб відпочити трохи зміг.

Де голос дзвонів закликав

Краян до щирих молитов,

А зрідка журбу розсилав

І плакав за покійником.

Де пісня молодечих уст

Летіла дзвінко понад став

До місця тихого в гаю,

Де на кохання час настав.

Де спілі ягідки вишень

Черпали в сонці чар принад,

До яблук моргали день-в-день,

А яблука соромились стократ.

Де очі тішив урожай,

Як лан пшеничний дозрівав:

Запахне пишний коровай,

Дідух засяде до Різдва.

Де восени млів тихий ліс,

Бо не співали вже пташки,

І вітер прохолоду ніс,

Шапками кланялись грибки.