Три брати (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 19 серп. 2012 р., 12:19 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Три брати

 

Повстанцем бути дуже він хотів

І потайки ридав не раз, бувало.

До лісу прагнув, до своїх братів,

Вони в УПА давно вже воювали.

 

В селі славетним був весь їхній рід.

Дебелі. Їх обходили недуги.

Був головою у «Просвіті» дід,

Із довгим сивим чубом козарлюга.

 

Мав до науки їхній батько хист.

В патріотичних устремлінь полоні

В війну, як доброволець-гімназист,

Боровся у Карпатах й на Лисоні.

 

Розгарбали Вкраїну вороги.

Останній бій – на сході України.

Позбувся там він правої ноги,

Її відтяли по саме коліно.

 

Йшов хлопцеві чотирнадцятий рік.

На господарці – поміч і надія.

Коли вивозили батьків, утік.

Здійснилася таки юнацька мрія.

 

Доручень він багато мав тепер

І з усіма справлявся на «відмінно»:

Розвідник, зв'язковий, поштар-кур'єр.

Брати раділи – підростала зміна.

 

Щупленьке, невисоке хлопченя,

Хоч тато, дід, брати були дебелі.

Вночі йому щастило й серед дня,

Коли, бувало, мандрував по селах.

 

Малий та здібний був не по роках,

Акторський хист напрочуд мав великий.

Заїку міг зіграти, пастушка

Чи бідного сліпого недоріку.

 

Лягли брати в одному із боїв.

Він побував на місці того бою.

Заплакав. Розпач ним заволодів,

Коли зостався круглим сиротою.

 

Бо звістка від станичного дійшла –

Йому вже достеменно передавали –

Зоставсь він без родинного тепла:

Батьки їх у Сибірі повмирали.

 

Ходив щодня, як кажуть, сам не свій.

Розраджували друзі, як уміли.

Просив він автомата, рвався в бій,

І стан його всі добре розуміли.

 

Дали йому, чого він захотів.

Не міг вже, як розвідник, воювати.

Ходив тепер замість обох братів

З «папашкою», новеньким автоматом.

 

Гартовані у боротьбі серця

Зневіритись не зможуть в жоднім разі,

Заприсяглись боротись до кінця

І вірні будуть тій святій присязі.