Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

О, коли так – навік, навік, –

Тобі вже нічого губити!

Ти пісню оберни на крик,

Ти руку простягни – убити!

 

Чуже лахміття гордо скинь

і встань, як степ твій, – чорна й гола,

і, бенкетуючи, загинь

Під грім від вироку: «Ніколи!»

 

Усім вогнем твоєї тьми,

Всім пеклом зради й самозгуби

Ти переможця обійми, –

Вцілуй свою отруту в губи.

 

І м'язи жилаві знесиль

Твого минулого намулом,

І заспівай йому свій біль

Пожежним, переможним гулом.