Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.
О, коли так – навік, навік, – Тобі вже нічого губити! Ти пісню оберни на крик, Ти руку простягни – убити!
Чуже лахміття гордо скинь і встань, як степ твій, – чорна й гола, і, бенкетуючи, загинь Під грім від вироку: «Ніколи!»
Усім вогнем твоєї тьми, Всім пеклом зради й самозгуби Ти переможця обійми, – Вцілуй свою отруту в губи.
І м'язи жилаві знесиль Твого минулого намулом, І заспівай йому свій біль Пожежним, переможним гулом. |
Рубрики > Поетична сторінка >