Стефа-патріотка (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 22 лист. 2013 р., 11:51 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 груд. 2013 р., 08:46 ]

Пам'яті Стефанії Ткач-Лотоцької, на подвір'ї якої була криївка командувача Воєнної Округи ч. 3 «Лисоня» майора Якубовського («Бондаренка») і друкарки «Дарки».

 

Бездітною жінкою Стефа була

(Роки пригадав я юначі).

Такої любові, такого тепла

До всіх, хто навкруг, я не бачив.

 

Була і сестрою, і матір'ю всіх.

Усім, чим могла, помагала.

Якщо є таке поняття , як «гріх»,

То в неї його не бувало.

 

Хіба що ненависть до всіх ворогів

(Шаліла ж усюди сволота),

На неї скипав у душі її гнів.

Та це вже не гріх, а чеснота.

 

Її чоловік, його звали Мирон,

Не мав ні здоров'я, ні сили,

На фронт не пішов.

Вдома викопав схрон,

Та хтось його видав. Схопили.

 

Схопили й забрали в збаразьку тюрму.

І їй бути там довелося.

Живим не судилося вийти йому –

Чекісти замучили в льосі.

 

Її ж катували не день і не два

(Так тільки уміють садисти).

Коли ж чудом вийшла звідтіль ледь жива,

Побита – ні встати, ні сісти,

 

То рідним сказала: – Не візьмуть мене

Вже більше червоні катюги.

Хай доля подібна усіх обмине,

Не хочу попастись їм вдруге. –

 

На спокій тепер не плекала надій,

Скатована, схудла, безсила.

І з хрестиком поряд на шиї своїй

Гранату – «лимонку» носила.

 

Як жити? Замкнутись, як дехто, в собі,

В шкарлупі домівки своєї?

О ні! Присвятила себе боротьбі,

Жила для святої ідеї.

 

Вона зневажала бездушних нікчем.

В криївці під хатою – друзі.

І дні потягнулись, як птахи, ключем,

У клопотах вічних, напрузі.

 

В щоденнім чеканні наскоків, облав.

Щодня – неспання і неспокій.

Вона до усього готова була,

Служила ж бо цілі високій.

 

О скільки напруги! О скільки тривог

В зимову засніжену пору!

Як важко було, – знають рідні і Бог,

Й черешні стрункі біля двору.

 

І ось в сорок сьомім – трагічний фінал:

Вже пізня вечірня година.

Йордан. Хлопці в хаті. Раптовий провал.

Чекісти в дворі. Стрілянина.

 

В повстанців є досвід – шалений вогонь

(Тисни на курок що є сили)...

Майор Якубовський і хлопці його

Прорвались без втрат. Відступили.

 

А Стефа – в криївку. Там «Дарка» одна.

Машинка. Зотлілі папери.

Настала хвилина до щему сумна –

Там постріл почувсь револьверний.

 

То «Дарка» в пістолі спустила курок

Й навзнак біля люка упала.

І Стефа – в криївку ступила лиш крок –

Й гранату свою підірвала.

 

Їх подвиг жертовний належить вікам,

Їх чин не зганьбити й не стерти...

Вклонімося цим двом хоробрим жінкам –

Вони заслужили безсмертя.