«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Її вже закатовану везли.

Оголене було дівоче тіло, –

Щоб люди всі застрашені були,

Щоб все село боялось і тремтіло.

 

Був дріт колючий на її руках.

Замучено було її і вбито.

А тіло, все у ранах і синцях,

Знівечене, умисно не накрите.

 

Мовляв, – дивіться, й вас це не мине,

Як зважитесь противитись комуні.

І до землі звисала із саней

Коса отої дівчини-красуні.

 

Аж тут один чекіст, низький на зріст,

З цибулюватою тупою головою, –

Мав добрий вишкіл збоченець-садист, –

Тут чорну косу приступив ногою.

 

І в мить одну дівоча голова

Суцільною кривавицею стала.

Знущавсь катюга, як була жива,

Та мук її було йому замало.

 

Ще й копнув. Та багряний сніг «підвів».

Тож сталося не так, як він замислив

І на його нікчемній голові

Скривавлена коса ота зависла.