«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80.
Її вже закатовану везли. Оголене було дівоче тіло, – Щоб люди всі застрашені були, Щоб все село боялось і тремтіло.
Був дріт колючий на її руках. Замучено було її і вбито. А тіло, все у ранах і синцях, Знівечене, умисно не накрите.
Мовляв, – дивіться, й вас це не мине, Як зважитесь противитись комуні. І до землі звисала із саней Коса отої дівчини-красуні.
Аж тут один чекіст, низький на зріст, З цибулюватою тупою головою, – Мав добрий вишкіл збоченець-садист, – Тут чорну косу приступив ногою.
І в мить одну дівоча голова Суцільною кривавицею стала. Знущавсь катюга, як була жива, Та мук її було йому замало.
Ще й копнув. Та багряний сніг «підвів». Тож сталося не так, як він замислив І на його нікчемній голові Скривавлена коса ота зависла. Галина Кузьменко – «Надя»
|
Рубрики > Поетична сторінка >