Розстріляли сина (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 17 черв. 2012 р., 14:05 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 черв. 2012 р., 04:48 ]

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

 

Розстріляли сина


В тюрмі не годували зовсім їх.

«Сосітє лапу!» – часто насміхались.

Харчі рідня приносила, хто міг,

Вони від голоду нещасних рятували.

 

Та в камери той харчовий запас,

Що спромоглись нещасним передати,

Щодня не весь доходив. Кожен раз

«Лягаві» брали з нього свій «податок».

 

Прийшла й вона з далекого села –

Старенька мама – у тюрму до сина.

Харчі смачненькі в торбі принесла:

Свіженький житній хліб і солонину.

 

...Від допитів вже сива й борода.

Страшну біду передчувала мама, –

Свою сорочку син їй передав.

Була вона уся в кривавих плямах.

 

Наплакалася ненечка стара, –

Лягла на серце невимовна туга,

І віднесла сорочку до Петра –

Станичного і синового друга.

 

Петро ретельно напису шукав

(Бо ж передача, знав, не випадкова).

І там, де лівий брижився рукав,

Знайшов - КІНЕЦЬ - убивче слово.

 

І охопив Петра за неї страх,

Бо, як в тюрму придибала удруге,

Сказали їй: «Ваш син вже в таборах».

Петро ж був певний – розстріляли друга.

 

Листів чекала мама. Та дарма.

Не знала, бідна, про найбільше горе.

В Петра світлина друга є німа.

Вона в майбутнім вільно «заговорить».