«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80.
Рік у буфеті Буфет конспіративним пунктом був У місці людному біля вокзалу, І славу найчеснішого здобув: Відвідувачів там не обдирали.
«Конвалія» не радо йшла туди. Але – наказ, порядок, дисципліна. Сказали їй, що це не назавжди. Рік пропрацює і тоді – заміна.
Були вино й горілка «на розлив». Усюди так. І в неї мало бути. У неї ж батько у житті не пив, Казав: «Горілка – то душі отрута».
А їй дивитись випало таки, Як дехто напивається «до дурі». Щодня «добірні» чула матюки – Ознаки більшовицької «культури».
Було до болю в серці важко їй, Від втоми вдома мало не вмлівала. Коли заходив до буфету «свій», Горілку «особливу» наливала.
Звичайну воду той скривившись пив, Коли в буфеті був найбільший гамір. А вже як за напій «п'янкий» платив, Ховав ретельно «грипс» поміж рублями.
Як був для сотні з ліками пакет (То дуже ризиковано і рідко). Приходили до неї у буфет Вже старші – або «мама», або «тітка».
Тоді, аби уникнути біди, Бо ж сексотня усюди пантрувала, Приносили домашнє щось завжди: Сметану, сир, часник, цибулю, сало. Коли вже добігав тій праці рік, «Чи й далі мучитись отак?» – журилась. Дотримав свого слова провідник, – Заміна їй таки не забарилась. |
Рубрики > Поетична сторінка >