Рік у буфеті (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 7 серп. 2012 р., 12:17 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

 

Рік у буфеті


Буфет конспіративним пунктом був

У місці людному біля вокзалу,

І славу найчеснішого здобув:

Відвідувачів там не обдирали.

 

«Конвалія» не радо йшла туди.

Але – наказ, порядок, дисципліна.

Сказали їй, що це не назавжди.

Рік пропрацює і тоді – заміна.

 

Були вино й горілка «на розлив».

Усюди так. І в неї мало бути.

У неї ж батько у житті не пив,

Казав: «Горілка – то душі отрута».

 

А їй дивитись випало таки,

Як дехто напивається «до дурі».

Щодня «добірні» чула матюки –

Ознаки більшовицької «культури».

 

Було до болю в серці важко їй,

Від втоми вдома мало не вмлівала.

Коли заходив до буфету «свій»,

Горілку «особливу» наливала.

 

Звичайну воду той скривившись пив,

Коли в буфеті був найбільший гамір.

А вже як за напій «п'янкий» платив,

Ховав ретельно «грипс» поміж рублями.

 

Як був для сотні з ліками пакет

(То дуже ризиковано і рідко).

Приходили до неї у буфет

Вже старші – або «мама», або «тітка».

 

Тоді, аби уникнути біди,

Бо ж сексотня усюди пантрувала,

Приносили домашнє щось завжди:

Сметану, сир, часник, цибулю, сало.

Коли вже добігав тій праці рік,

«Чи й далі мучитись отак?» – журилась.

Дотримав свого слова провідник, –

Заміна їй таки не забарилась.