По вивозі (автор: Боєслав Марко)

опубліковано 18 трав. 2013 р., 02:54 Степан Гринчишин

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

Лютує вітер між хатами,

В болото кида жмутки стріхи.

Дитя самітне плаче: «Мамо!..»

Ридання скрізь... Куди поїхав

Невинний люд?

 

«Нещасні ви!» — зітхає осінь,

Сумують димарі холодні...

Блукає в полі туга боса.

– Ох, де ви, матері голодні?

 

Лиш помсти гнів летить в простори

Услід за стогоном вагонів:

«Життям заплатите за горе,

Єхидні варвари, дракони!»

2.12.1947

 

Пересторога

Кудою йдеш, облудний людський світе?

Ковзькі твої забріхані стежки.

Ви потоптали мудрі заповіти

Своїх Пророків! Гострий меч тяжкий

 

Над світом висить. Дика, люта гидра

Вже отворила пащу і чека

Моменту. Меч і скиптр із рук всім видре

Кремлівський змій! О горе! Не ріка,

 

А море крови потече широке,

Загине правда, сонце згасне, тьма

І варварські тортури виссуть соки

З людей! Лиш цвинтарі, брехня й тюрма

Світитимуть кривавою зорею!

 

О, не братайтеся з жорстоким гадом,

Спасення не шукайте у крутнях!

Ще час! Беріть мечі! Пусті наради

Покиньте! Боротьба і кров в огнях

Лише врятує світ!

4.11.1949

 

Епізод

Іде. Хіба ж це хід? Волочить ноги...

Аж страх! Людина чи живий кістяк?

За нею – горе, ох, дитя убоге

Повзе на животі до обійстя.

 

Ви звідкіля? Лиш зойк... Немає мови.

За серце шарпнув бунт, мов лютий вовк.

Ми їсти... їсти!... Й заридали знову.

Я біль в собі затис і вмить замовк.

Стояв так довго мовчки. Жаль дивитись,

 

І я з розпуки крикнув у етер:

«До чого вас, брати, довів неситий

Кремлівський гад – лукавий орендер?!»

 

До болю стиснувши в руці пістолю,

Я гриз до крови трепетні уста.

О, діти України, ваша доля –

Завзяте серце і хоробра сталь!

5.12.1948