Потрапила удруге у полон (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 31 серп. 2012 р., 04:02 Степан Гринчишин

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Потрапила удруге у полон

 

Її арештували через брата,

Що був в підпіллі чільним діячем.

Майнула думка: хутко утікати.

Була нагода – сіяло дощем.

 

І конвоїри, скупчившись, шептались,

Усміхнені та збуджені були.

Прислухалась пильніше й здогадалась:

Про «випівон» балачку повели.

 

Втекла тоді від катувань, наруги

У сорок п'ятім, в травні, на зорі.

А в сорок восьмім, восени, удруге

Потрапила в чекістські пазури.

 

То були зовсім інші конвоїри.

Від цих їй, зрозуміла, не втекти:

Безвусі «парні», комсомольці-звірі,

Начинені ненавистю кати.

 

Брат діяв ще, зловити не вдавалось.

Була на нього схожа із лиця.

Стиснула губи й кулаки, мовчала.

«Гдє брат?» – питали й били без кінця.

 

Як били «парні», мали насолоду.

Лежала вже скатована як мрець.

Не вибивши зізнання, мов колоду,

Жбурнули на машину накінець.

 

Вважали: у районі заговорить.

Там «інструменти» й «специ» кращі є.

Що їй робити? Ця безвихідь – чорна...

Не порятує вже життя своє.

 

Безжальними були кати червоні,

Вже вправні, хоч самі ще шмаркачі.

Коли ж до льоху привезуть в районі,

До смерті закатують уночі.

 

У Божім світі їй уже не бути,

Не віддавати Богові хвали.

Зашита в лівім рукаві отрута...

В район вже захололу довезли.