Попередив. (Автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 27 серп. 2014 р., 11:29 Степан Гринчишин   [ оновлено 21 вер. 2014 р., 08:04 ]

Уже стемніло. Йшов з воєнкомату.

В село із міста тяжко добиравсь.

Почув позаду шум. Розмови з матом.

Вмить здогадався і за кущ сховавсь

 

Мав документи. Фронтовик. Не вірив

Отим, що йшли, отим «рубахам»-псам.

Із розповідей чув, які то звірі.

Суддя і прокурор там кожен сам.

 

«Молчать, рєбята. До утра ні слова».

Напевно й жестом командир дав знак.

Ішли вони туди у Гай Вербовий –

Місцину за селом назвали так.

 

Струмок там тік. І верби коло нього.

Розложисті, старі у два ряди.

 

Проходила там основна дорога

Упорядкована і в'їжджена завжди

 

«Рубахів» – десять. До зубів озброєні –

Два «дехтярі» й «папашки» в решти всіх.

Боліли рани, з фронту незагоєні

Терпів, наскільки ще терпіти міг

 

Протез у нього. І усі хвороби

В село поза городи добиравсь

Радів. Бо невідомо, що би

Було із ним, коли б не заховавсь

 

На засідку ішли оті «рубахи

Не йшов уже – поза городи біг

Бо уявились інваліду жахи,

Коли хтось попаде в тенета їх

 

В селі, можливо, є якась боївка

Щоб не пішла під кулі розбишак

Про все це знає та «морова» дівка –

Сусідку жартома назва отак.

 

...Зустрінули «десятку» на світанні,

Коли в район із засідки ішли.

Була та засідка для тих сволот остання,

Бо кулі хлопців точними були.