Пісня повстанців (автор: Гетьманець Петро)

опубліковано 22 груд. 2012 р., 08:08 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 груд. 2012 р., 12:20 ]

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

Не розбійники ми, хоч живем у лісах

і хоч темная ніч у нас мати, –

до Вітчизни пала в нас любов у серцях

і ненависть клекоче до ката!

 

Не страшіть, вороги,

нас словами погроз –

гордо ми ідемо,

з вами славно б'ємось!

 

Наша правда свята, вона сонцем горить

нам на наших повстанчих знаменах,

лиш для неї клялися до смерти ми жить,

і з шляхів цих ніколи не звернем!

 

Не страшіть, вороги,

нас словами погроз –

гордо ми ідемо,

і вами славно б'ємось!

 

Наші сурми гримлять, мов весняні громи,

по широких вкраїнських просторах,

на їх клич щодень множаться наші ряди

марно, марно лютує наш ворог!

 

Не страшіть, вороги,

нас словами погроз –

гордо ми ідемо,

з вами славно б'ємось!

 

Ще відплатим катам! Ще по рідних степах

із піснями пройдем бойовими,

не розбійники ж ми, хоч живем у лісах,

ми повстанці – сини України!

 

Не страшіть, вороги,

нас словами погроз –

гордо ми ідемо,

з вами славно б'ємось!

 

Пісня – марш «месників»

Лав наших залізних нічим не здолати,

нас крик не лякає ворожих атак:

У нас попереду син дальних Карпатів,

наш друг – командир Залізняк.

 

В нім воля сталева,

він наш командир!

Із ним ми, як леви,

як бурі, як вир!

 

Не нам вже носити покірно окови,

терпіти знущання жахливих катів, –

до рідного краю моря в нас любови,

завзяття й відвага орлів!

 

Не нас на руїнах

п'янитимуть сни!

Борці України,

ми волі сини!

 

Зійшлись звідусіль ми у дні ці криваві.

Хай довго матуся чи дівчина жде, –

бо нас командир Залізняк з громом слави

побідно усюди веде.

 

В нім воля сталева,

він наш командир!

Із ним ми, як леви,

як бурі, як. вир!

 

Із ним бойових ми знамен не огудим,

і разом з другими походом грізним

Вкраїні державність навіки здобудем.

І славу ми виборем з ним!

 

Не нас на руїнах

п'янитимуть сни!

Борці України,

ми волі сини!

 

*    *     *

І знову вітер прудко лине,

гугнявить голосно кругом!

Чогось сніжна ця хуртовина

степовим пахне споришом.

 

Піднятий комір... Схилі плечі,

В руках російський карабін.

Позаду – згаслий бурний вечір,

позаду – слід і тиха тінь.

 

Перед очима – синь безмежна,

ясного вітру дикий тан...

Іду, як долі вперта стежа,

іду й вклоняюся степам!