Перехоронили повстанця (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 14 вер. 2012 р., 04:41 Степан Гринчишин

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Перехоронили повстанця


Тричі лікар приходив рятувати його.

Медсестричка щоночі бувала.

Не гоїлася рана, пекла, як вогонь.

Всі старались. Та не врятували.

Поховали його у садку, без труни

(Нічка темна була й непогожа)

Троє друзів-повстанців.

Бо знали вони,

Що на пагорбі суму - не можна.

Поглумилися з мертвих повстанців торік

Емгебисти-катюги з району.

Не лежати йому у садку поконвік,

Час настане - і перехоронять.

Хлопці вірили в час той, і ось він настав

Для усіх - для села і для міста.

Не було вже тоді ні «рубах», ні облав,

Хоч були кагебе й комуністи.

До кашкетів чіпляли тепер тризуби,

Донедавна такі їм немилі,

Та кличі і пориви нової доби

Їхніх совістей не розбудили.

Ох жахні були їм ті відродження дні.

...На Покрову, осіннього ранку.

Шанобливо, в заквітчаній рястом труні

Несли тлінні повстанця останки.

А мелодія дзвонів далеко текла

Із дзвіниці побіля храму.

З доокружних доріг люди йшли до села

У святковім вбранні, з прапорами.

Дух повстанський у кожного в серці горів,

Вибуховий, ніким не поборний.

І були серед моря отих прапорів

Прапори ще й червоно-чорні.

Тисячі на майдан?. Рідня! сестра,

- Всі прийшли за сердечним зовом.

І співав весь майдан «Не пора, не пора...»,

- Щиру й гнівну пісню Франкову.