«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Перехоронили повстанця Тричі лікар приходив рятувати його. Медсестричка щоночі бувала. Не гоїлася рана, пекла, як вогонь. Всі старались. Та не врятували. Поховали його у садку, без труни (Нічка темна була й непогожа) Троє друзів-повстанців. Бо знали вони, Що на пагорбі суму - не можна. Поглумилися з мертвих повстанців торік Емгебисти-катюги з району. Не лежати йому у садку поконвік, Час настане - і перехоронять. Хлопці вірили в час той, і ось він настав Для усіх - для села і для міста. Не було вже тоді ні «рубах», ні облав, Хоч були кагебе й комуністи. До кашкетів чіпляли тепер тризуби, Донедавна такі їм немилі, Та кличі і пориви нової доби Їхніх совістей не розбудили. Ох жахні були їм ті відродження дні. ...На Покрову, осіннього ранку. Шанобливо, в заквітчаній рястом труні Несли тлінні повстанця останки. А мелодія дзвонів далеко текла Із дзвіниці побіля храму. З доокружних доріг люди йшли до села У святковім вбранні, з прапорами. Дух повстанський у кожного в серці горів, Вибуховий, ніким не поборний. І були серед моря отих прапорів Прапори ще й червоно-чорні. Тисячі на майдан?. Рідня! сестра, - Всі прийшли за сердечним зовом. І співав весь майдан «Не пора, не пора...», - Щиру й гнівну пісню Франкову. |
Рубрики > Поетична сторінка >