Я не історик. Я поет. І можу тільки розповісти щиро Про героїчний, гордий в небо злет, Про трьох братів-героїв з Жизномира.
І про сестру їх Олю-зв'язкову, Що кожен день ішла тоді на ризик, Коли стрічала в селах наяву Червоні чи коричневі мармизи.
У сороковім Володимир впав, Коли кривавий смерч котивсь над краєм. Де його тлінні кості? Слід пропав, Але душа у небі спочиває.
Був у Денисові, як вищий Провідник, Брат Юліян. Топтав стежки ногами. Ішов тоді сорок четвертий рік, Була якраз перерва між боями.
Четвертий рік ішла страшна війна, І край перетворився на руїну. Здіймалася до бою і вона, Нескорена і горда Україна
Організатор добрий Юліян, Оргреферент у галицькім всім краї, Мав друзів між міщан і між селян. Його ще й досі люди пам'ятають.
В конвульсіях конав фашистський звір. Смертельно ранений, ще й сам наносив рани. Заціпенів в жалобі Жизномир – Провідника не стало, Юліяна.
Неждано обірвалося життя. Округа вся в жалобі і тривозі. І умлівала із малим дитям Соратниця й дружина вірна Дозя.
Розпочинала смерть свої жнива. Така важка, така болюча втрата. А тут нагрянула біда нова – Прийшлося і синочка поховати.
Як витерпіло серце лютий біль? І як від болю там не розірвалось? Все витримала. Бо світила Ціль, І друзі Юліяна зоставались.
Їх згуртувала височінь Мети В історії новій на переломі. Вона продовжить з ними змаг святий, Загине по-геройськи в сорок сьомім.
Йорданська ніч якраз тоді була, І відступ хлопцям зорі осявали. Вона із ними теж іти могла, Та хто ж тоді архів округи спалить?
Болючою була утрата ця, Округа довго відчувала втрату. У тім же році біля Коропця Скосила куля ще й Івана – брата.
Брати злетіли в небо, усі три. Злетіли гордо, мужньо і без страху. А їх сестричку Олю злі вітри Закинули аж на непевний Захід.
Далася чужина та їй взнаки – Напівсліпа, бо виплакала очі. Щоб пам'ять про братів жила віки, А більш вона нічого вже не хоче.
|
Рубрики > Поетична сторінка >