Облава (автор: Красівський Зеновій)

опубліковано 7 січ. 2013 р., 12:56 Степан Гринчишин   [ оновлено 10 січ. 2013 р., 04:47 ]

Повстанська ліра. Львів. Меморіал. 1992. – 160 стор.

 

Зеновій Красівський народився 1929 р. на Івано-Франківщині. Після закінчення середньої школи перебував на нелегальному положенні. У 1949 р. заарештований вперше. У 1957-62 рр. навчався у Львівському університеті. У 1967 р. другий арешт за участь в Українському Національному Фронті. У 1980 р. третій арешт і сибірське заслання. Повернувшись в Україну в 1987 р. поринає у вир політичного життя. На 62-му році (1991) раптово обірвалося його життя. Автор збірки поезій «Невольницькі плачі», що побачила світ за кордоном.

 

Дивлюся, й від жаху холоне чоло:

В пожежах кипить, загибає село.

А небо, неначе обмите у крові.

Відбилося пеклом в очах людоловів.

 

Лютіші від звірів! Чорніші від тьми,

Напали й повисли вони над людьми.

Худоба реве, захлинаються діти,

Пов'язані жертви прощаються з світом.

 

Вмирають надії від горя і сліз,

Навіжено мчиться земля під укіс.

І тільки розпука ридає над краєм –

Народ загибає!... Народ загибає!..

І в крикові тому, у горі, в вогні

Довіку прийдеться горіти мені.

1968-1991

 

Повстанець упав

 

Останній набій і обірване: сла-а-ва-а!

Карпати здригнулися, ліс застогнав.

Ридали смереки в вечірніх загравах:

Упав молоденький повстанець, упав!

 

Зліталися хмари обмити герою

Оббризкане кров'ю святою чоло.

Ярило коня зупинив за горою

І низько схилив на прощання шолом.

 

Збігались на тризну Стрибогові вої

І несли свої завивання-плачі.

Зійшов помолитись над юним героєм

З небесної висі молодик вночі.

 

А ніч, як годиться, склепила повіки.

З плечей її плащ на героя упав.

Перун прогримів йому славу навіки:

Повстанець життя за Вітчизну віддав

 

Усе сумувало, лиш мутні потоки

З Карпат понесли до району намул.

І ллється той бруд на ворожі лотоки,

І множить порожній озлоблений гул.

Владимирський Централ, 1968-1971

 

Сіроманець

 

За вікном шумить негода.

Тьма, хоч пальцем в око ткни.

Не знайду на річці броду

На той бік до тишини.

 

А попереду в засаді

Ворог тілом в землю вріс.

Постривай! Діждешся, гаде!

Є в руках у мене кріс.

 

І бреду в обійми ночі,

Від утоми – мов без ніг.

У пітьми шукають очі

Певне місце на нічліг.

 

День за днем і рік за роком –

Сто облав і сто засад.

Тихше! Чуєш?! Линуть кроки...

Йде за нами нишком гад.

1968-1971

 

Спадок

 

На узліссі край потока

Спить повстанець вічним сном.

Йде життя бездушним кроком.

Забуття росте кругом.

 

Білі кості почорніли,

Проросла крізь них трава.

Розклювали круки тіло,

Лиш рушниця, як нова.

 

– Хто ти, брате? Звідки родом? –

І клякаю конець ніг.

– Я покликаний народом,

В боротьбі за волю ліг.

 

Не судилось перемогу

Нам додому принести,

А тепер забутий Богом,

Відцуралися брати.

 

Ні могил, ні супокою.

Не діждуся того дня,

Хто би дужою рукою

Осідлав мого коня.

 

Хто би взяв священну крицю,

Замість мене в лаві став...

– Годі, брате! Дай рушницю!

Мій сьогодні час настав.

1968-1971