«Німа» Оля (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 31 лип. 2012 р., 13:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 серп. 2012 р., 13:05 ]

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

 

«Німа» Оля


Вручила «грипс» в селі боївкарям.

Лиш їхні псевда їй були відомі.

В станичної й заночувала там,

Ще до зорі верталася додому.

 

Місцеві звали край села Кути.

Її отам і заарештували.

Але зуміла спритно утекти.

Німої роль зіграла дуже вдало.

 

До вечора шукала солдатня,

Та не знайшли – в очеретах сховалась.

Чотири довгих роки з того дня

В глибокому підпіллі працювала.

 

Ходила від села і до села.

Завжди у русі: справи, справи, справи...

До всього здібна, все вона могла:

Зв'язок і розвідка. І навіть бій кривавий.

 

Але в сорок дев'ятім (треба ж так),

Коли вночі зайшла в село із лугу,

На тій же вулиці, у тих самих Кутах

Її арештували знов, удруге.

 

Підступна зрада у фатальну ніч.

Ту зрадницю в машині заховали.

Як підвели на зустріч віч-на-віч,

Сказала: «Вибач... люто катували...».

 

Її ударили, штовхнули за кущі

І там уже продовжували бити.

Вилоги зрізали у Олинім плащі,

Гадали, що отруту в них зашито.

 

Сержант ретельно нишпорив, шукав.

Напевно, здогадавсь. Та був безсилий:

Вона до рота піднесла рукав

І ампулу миттєво розкусила.