«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Не витримала допиту

Повстанців вечорами лікувала.

Сексотське око це спостерегло.

Не витримала допиту, зізналась,

Їй соромно за слабкість ту було.

 

Кати-садисти мордували вміло.

Лежала в камері без руху, майже мрець.

Синцями вкрилося усеньке тіло.

Вона – тендітна жінка, не борець.

 

Дівчата ті, з якими подружила,

В яких вогонь борні горів в серцях,

Підлоти б отакої не вчинили,

Мовчали б у катівні до кінця.

 

Вони – борці зі стажем, сильні духом.

А їй за власну слабкість соромно.

Галичина уся визвольним рухом

Охоплена. І бореться давно.

 

Вона як лікарка приїхала в село це,

До цих чудових, добрих цих людей,

Їй, одурманеній, отут відкрилось сонце

Патріотизму, визвольних ідей.

 

Неначе враз прокинулась зі сплячки, –

Зазнала в юності і голоду, й біди.

Вона ж бо не тутешня, а східнячка,

З країни темряви приїхала сюди.

 

І ось не витримала допиту, зізналась.

Пекло, крім болю в тілі, каяття...

Що їй, слабкій та чесній, зоставалось,

Коли не вабило уже й саме життя?

 

Коли покинула той льох, де кров і ґрати,

Вже як «агентка» ніби-то катюг,

Зайшла, скрадаючись, до однієї хати,

Щоб попередити про зраду ту подруг.

 

«На білім світі вже мені не бути...

Зізналась я, стерпіти не змогла...

Втікайте ви, а я... ковтну отруту...»

Схвильовано сказала і пішла.

 

А гицлі матюкались, метушились.

«Агентка» підвела. Була... й нема.

Всі подруги за лікарку молились

І плакали, зворушені, ридма.