«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис
Не витримала допиту Повстанців вечорами лікувала. Сексотське око це спостерегло. Не витримала допиту, зізналась, Їй соромно за слабкість ту було.
Кати-садисти мордували вміло. Лежала в камері без руху, майже мрець. Синцями вкрилося усеньке тіло. Вона – тендітна жінка, не борець.
Дівчата ті, з якими подружила, В яких вогонь борні горів в серцях, Підлоти б отакої не вчинили, Мовчали б у катівні до кінця.
Вони – борці зі стажем, сильні духом. А їй за власну слабкість соромно. Галичина уся визвольним рухом Охоплена. І бореться давно.
Вона як лікарка приїхала в село це, До цих чудових, добрих цих людей, Їй, одурманеній, отут відкрилось сонце Патріотизму, визвольних ідей.
Неначе враз прокинулась зі сплячки, – Зазнала в юності і голоду, й біди. Вона ж бо не тутешня, а східнячка, З країни темряви приїхала сюди.
І ось не витримала допиту, зізналась. Пекло, крім болю в тілі, каяття... Що їй, слабкій та чесній, зоставалось, Коли не вабило уже й саме життя?
Коли покинула той льох, де кров і ґрати, Вже як «агентка» ніби-то катюг, Зайшла, скрадаючись, до однієї хати, Щоб попередити про зраду ту подруг.
«На білім світі вже мені не бути... Зізналась я, стерпіти не змогла... Втікайте ви, а я... ковтну отруту...» Схвильовано сказала і пішла.
А гицлі матюкались, метушились. «Агентка» підвела. Була... й нема. Всі подруги за лікарку молились І плакали, зворушені, ридма. |
Рубрики > Поетична сторінка >