«Повстанська ліра» - Львів: Меморіал, 1992. – 160 стор.
Потомились – ніч у марші. На постої до зорі В срібні роси клались спати, Притулились брат до брата.
А над ними сосни віти Тихо стали шелестіти: «О, цей скраю, молодий, Наче сокіл йшов у бій!..
Той із сотнею своєю Польською пройшов землею, І словацькі буйні ниви Про їх подвиг гомоніли...
Третій – тіло самі шрами, Із московськими катами Стільки літ бивсь на Поділлі, Нині далі у підпіллі...
Труд над силу, бурні дні – Зморшки-карби на чолі, І суворі, і уперті: Розірвати присуд смерти!
Чи хоч сниться їм та слава Й пройдені в боях шляхи? Може, сниться у меті Відбудована держава?..»
Притулились брат до брата, Лиш зарядка* обійнята Міцно певними руками. Сосни хиляться гілками... Сосни тихо гомонять. Потомились. Сплять
* Зарядка – автор має на увазі «десятизарядку» - автоматичну гвинтівку. 1949
* * * Пам'яті Мирона Голояда Тихо іду по священній землі, – Хрест тут з берези край поля, І до могили шепочу тобі: «Мироне, Воля!»
Сонце над нами тепер в небесах, Крила розправила доля, Я нахиляюсь, слова на устах: «Мироне, Воля!»
Грабівка мирно спочила внизу, Люди відходять від горя... Тінь твою в Чорному лісі знайду: «Мироне, Воля!»
Гей, мої друзі! По ваших кіcтках, По невідомих могилах, Йшла тота воля до нас у літах, й не доходила.
Йшла через трупи повстанські в яру, Через поганьблені села, Й ноги свої, утомившись, ось тут кров'ю обмила.
Мироне, слухай, вона вже прийшла В рідні знамена убрана, Та, що в смертельних виснилась снах, Воля жадана!
Я навколішках над гробом стою І розмовляю з тобою... Адже і ти поклав душу свою за тую Волю.
1992 |
Рубрики > Поетична сторінка >