«Повстанська ліра» - Львів: Меморіал, 1992. – 160 стор.

 

Потомились – ніч у марші.

На постої до зорі

В срібні роси клались спати,

Притулились брат до брата.

 

А над ними сосни віти

Тихо стали шелестіти:

«О, цей скраю, молодий,

Наче сокіл йшов у бій!..

 

Той із сотнею своєю

Польською пройшов землею,

І словацькі буйні ниви

Про їх подвиг гомоніли...

 

Третій – тіло самі шрами,

Із московськими катами

Стільки літ бивсь на Поділлі,

Нині далі у підпіллі...

 

Труд над силу, бурні дні –

Зморшки-карби на чолі,

І суворі, і уперті:

Розірвати присуд смерти!

 

Чи хоч сниться їм та слава

Й пройдені в боях шляхи?

Може, сниться у меті

Відбудована держава?..»

 

Притулились брат до брата,

Лиш зарядка* обійнята

Міцно певними руками.

Сосни хиляться гілками...

Сосни тихо гомонять.

Потомились. Сплять

 

* Зарядка – автор має на увазі «десятизарядку» - автоматичну гвинтівку.

1949

 

 

*   *   *

Пам'яті Мирона Голояда

Тихо іду по священній землі, –

 Хрест тут з берези край поля,

І до могили шепочу тобі:

«Мироне, Воля!»

 

Сонце над нами тепер в небесах,

Крила розправила доля,

Я нахиляюсь, слова на устах:

«Мироне, Воля!»

 

Грабівка мирно спочила внизу,

Люди відходять від горя...

Тінь твою в Чорному лісі знайду:

«Мироне, Воля!»

 

Гей, мої друзі! По ваших кіcтках,

По невідомих могилах,

Йшла тота воля до нас у літах,

й не доходила.

 

Йшла через трупи повстанські в яру,

Через поганьблені села,

Й ноги свої, утомившись, ось тут

кров'ю обмила.

 

Мироне, слухай, вона вже прийшла

В рідні знамена убрана,

Та, що в смертельних виснилась снах,

Воля жадана!

 

Я навколішках над гробом стою

І розмовляю з тобою...

Адже і ти поклав душу свою

за тую Волю.

 

1992