«Повстанська ліра» - Львів: Меморіал, 1992. – 160 стор. 

 

Народився 1922 року на Хмельниччині в селянській сім'ї. У 1930 році висланий із батьками в Архангельську область. Вибравшись із заслання, пережив голод 1933 року і скитання по «необъятной стране». Війна застала його студентом Новочеркаського політехнічного інституту. У 1941-42-х роках на фронті, де був поранений. У 1942 році, попавши в полон, втікає і замешкує в місті Єйську на Кубані, де пов'язує свою долю з підпіллям ОУН. У 1946 році, за дорученням ОУН, виїжджає на Західну Україну, де ставши студентом Чернівецького університету, виконує доручення підпілля. У 1948-55-х роках відбуває два терміни по 25 років (Інта, Колима). Автор низки публікацій про пережите. Живе в місті Дрогобичі на Львівщині.

 

Я не поет, я – українець тільки,

Довіку скрізь сповнятиму наказ

Моєї рідної ОУНівської спілки:

Змагати ворога всіляко – раз у раз...

 

І може, я – народу порошина

Загину ген – в неволі чи в бою, –

Мені дарма, бодай хоч домовина,

Чи стане дякою за відданість мою...

 

Коли ж бо десь лежатиму в могилі

Безвісним трупом, згаданий – ніким...

Вже Самостійна, Вільна і Соборна

Постане в світі Велетнем новим!

 

Буковина. Постій, 2.03.48

 

2 березня 1948 р. в околиці Чернівець на Горєчі обласний провідник ОУН на Буковині Сталь разом з боївкою мав зустрічі зі мною – Вірним і Яремою (Матійчук Дмитро Онуфрійович). Тоді я подарував Провідникові «Моє кредо», отримавши схвалення.

Літом 1960 р. у селі Нижніві над Дністром Ярема з пам'яті нагадав мені цей вірш. Дмитро помер у 1974 р. на рак, а його дружина Марія живе досі в Нижнім. Ярема уникнув арешту завдяки мені й діяв «тишком-нишком» в Станіславщині до 1958 року.

 

Я з ним запізнався ще в 1942 р. на Кубані в Єйську, де він створював мережу ОУН, прикриваючись прізвищем фольксдойча Гаєра Еміля з «Віршафтскомандо-1». Підпільне псевдо тоді він мав Гомін. Родом зі села Серафенець біля Городенки.

 

О, мрії мої, мрії...*

(Собі на день народження)

 

Якби слово створити єдине,

Щоб містило тільки ув однім:

До Москви всю ненависть народу,

Його муки, страждання і гнів...

 

Я б те слово із болю і лиха

Перелив би на крицю міцну,

З неї б меч відкував для народу –

Для скарання, на помсту святу...

 

Меч покари в руці Україна

Затиснула б мільйонами сил...

 

О, Боже милостивий, Боже,

Дай діждатися хвилі чи дня,

Як коситиме меч України

П'ятикуття криваві Кремля!...

Чернівці, 21.11.47

 

Цей вірш під назвою «Діждемось, браття, бачити і чути» друкувався мною разом з іншими підпільними листівками в Чернівцях для розповсюдження на Покуті та Східній Україні.

 

Цікаво, що із сотень листівок, розісланих по Україні зимою 1947-1348 рр. лише одну-єдину в січні у Києві якийсь негідник Федорук І. М. заніс до МГБ. Після мого арешту в липні 1948 р., в Чернівецькому УМГБ її долучили до інших моїх «злочинів супроти Родіни».