«Повстанська ліра» - Львів: Меморіал, 1992. – 160 стор.
Народився 1922 року на Хмельниччині в селянській сім'ї. У 1930 році висланий із батьками в Архангельську область. Вибравшись із заслання, пережив голод 1933 року і скитання по «необъятной стране». Війна застала його студентом Новочеркаського політехнічного інституту. У 1941-42-х роках на фронті, де був поранений. У 1942 році, попавши в полон, втікає і замешкує в місті Єйську на Кубані, де пов'язує свою долю з підпіллям ОУН. У 1946 році, за дорученням ОУН, виїжджає на Західну Україну, де ставши студентом Чернівецького університету, виконує доручення підпілля. У 1948-55-х роках відбуває два терміни по 25 років (Інта, Колима). Автор низки публікацій про пережите. Живе в місті Дрогобичі на Львівщині.
Я не поет, я – українець тільки, Довіку скрізь сповнятиму наказ Моєї рідної ОУНівської спілки: Змагати ворога всіляко – раз у раз...
І може, я – народу порошина Загину ген – в неволі чи в бою, – Мені дарма, бодай хоч домовина, Чи стане дякою за відданість мою...
Коли ж бо десь лежатиму в могилі Безвісним трупом, згаданий – ніким... Вже Самостійна, Вільна і Соборна Постане в світі Велетнем новим!
Буковина. Постій, 2.03.48
2 березня 1948 р. в околиці Чернівець на Горєчі обласний провідник ОУН на Буковині Сталь разом з боївкою мав зустрічі зі мною – Вірним і Яремою (Матійчук Дмитро Онуфрійович). Тоді я подарував Провідникові «Моє кредо», отримавши схвалення. Літом 1960 р. у селі Нижніві над Дністром Ярема з пам'яті нагадав мені цей вірш. Дмитро помер у 1974 р. на рак, а його дружина Марія живе досі в Нижнім. Ярема уникнув арешту завдяки мені й діяв «тишком-нишком» в Станіславщині до 1958 року.
Я з ним запізнався ще в 1942 р. на Кубані в Єйську, де він створював мережу ОУН, прикриваючись прізвищем фольксдойча Гаєра Еміля з «Віршафтскомандо-1». Підпільне псевдо тоді він мав Гомін. Родом зі села Серафенець біля Городенки.
О, мрії мої, мрії...* (Собі на день народження)
Якби слово створити єдине, Щоб містило тільки ув однім: До Москви всю ненависть народу, Його муки, страждання і гнів...
Я б те слово із болю і лиха Перелив би на крицю міцну, З неї б меч відкував для народу – Для скарання, на помсту святу...
Меч покари в руці Україна Затиснула б мільйонами сил...
О, Боже милостивий, Боже, Дай діждатися хвилі чи дня, Як коситиме меч України П'ятикуття криваві Кремля!... Чернівці, 21.11.47
Цей вірш під назвою «Діждемось, браття, бачити і чути» друкувався мною разом з іншими підпільними листівками в Чернівцях для розповсюдження на Покуті та Східній Україні.
Цікаво, що із сотень листівок, розісланих по Україні зимою 1947-1348 рр. лише одну-єдину в січні у Києві якийсь негідник Федорук І. М. заніс до МГБ. Після мого арешту в липні 1948 р., в Чернівецькому УМГБ її долучили до інших моїх «злочинів супроти Родіни». |
Рубрики > Поетична сторінка >