Екстатична поема

1.

Вкраїнським безконечним шляхом,

безлюдним – весь в кривавих росах –

весь символ нездоланний праху –

проходить Mater Dolorosa.

 

Назустріч Їй з блакитних далей

Небесна Сотня в вічнім марші

до світла в душах із печаллю –

літа юнацькі і найстарші.

 

Назустріч Їй вкраїнські душі,

замучені голодомором,

від куль, немов звірячі туші,

на каторгах в сибір-просторах.

 

Назустріч Їй десятки й сотні

повстанських нездоланних воїв,

щоб не ввійти в ярмо срамотнє,

в своїм краю не стать ізгоєм.

 

Назустріч Їй козацькі лави,

мужі-полковники, гетьмани,

що полягли не ради слави,

а лиш Свободоньки Осанни.

 

Назустріч Їй стосот мільйонів,

що кістьми полягли за волю,

хоча у імперських каньйонах

свобода проклинала долю.

 

Назустріч Їй земні пророки

Зі Словом, як мечем свободи,

караючись десятки років,

не відступалися від роду.

 

Назустріч Їй навік безсмертні,

розстріляні у Сандармосі,

у ляґрах із іменням стертим,

та з душами – як в сонці роси.

 

І всі вони, простягши руки,

промовили свою молитву:

«О Мати Божа, збав від муки

 

народ наш в цій нерівній битві.

 

Ми не загарбники, чужого

не прагнемо, а лише волі.

Ізбав навік від Царства Злого.

Воздай нам щастя-волю-долю!»

 

Побачили й почули голос:

«Нехай благословиться Слово,

сердечне, як пшеничний колос,

в молитві відданости повне.

 

По вашому здійсниться мрія.

Мій Син молитву щиру чує…»

Мільйони душ: «Возрадуйся, Маріє!

Загине зло, що вічно напастує».

 

2.

Вже не безлюдний шлях. У димі.

Палає місто. Цілять кулі

на смерть, живу, печально зриму.

Час сплівсь в майбутнє із минулим.

 

В апокаліпсисі Марія,

простягши руки, мов в повітрі

незримо-зрима – наче мрія.

А куля молитов не зітре.

 

Юнак упав. Кати жорстокі:

звір встав без Бога проти люду,

залізний хід, смертельні кроки

в олжі, у зраді та облуді.

 

Над світом у вогні і крові

Пречиста молиться в скорботі,

щоб люд воскрес у Чині й Слові…

Мов птах, молитва ввись в польоті.

 

Незрима сила, таємниця

в простягнутій руці. Вселенна

молитвою благословиться,

щоб стався Заповіт священний.

 

Незрячі вільний світ побачать,

всі вчують великодні дзвони.

Більш Чорний Ворон не закряче. –

 

Край вийде на веселі гони.

 

3.

Встає Голгофна Україна

з снігів сибірських несходимих,

із нових тюрем, із Руїни,

з вогнів палаючих і диму.

 

Встає в борні, встає в молитві,

у морі сліз за убієнних,

за переможні наші битви

супроти Півночі гієни.

 

Встає одна, як Перст Господній,

з Хрестом й Мечем, як Вільне Слово,

що пекла прокляло безодню

во ім’я Правди і Любові.

 

Встає, щоб в мирі вічно жити,

щоб веселити світ піснями,

пшениченьку збирати й жито,

цвіло братерство щоб між нами.

 

Усе було: Дорога Хресна,

страждання люте і Голгофа,

смерть на Хресті і День Воскресний,

як небуттю ця антистрофа.

 

Збулося: Матері печалі,

що пронизали, як мечами,

скорботну душу, і змовчали

від жаху Учні в чорній драмі.

 

Явилось все земне й небесне

в пророчім  сплетеві тривання –

від зради у саду на весну

аж до ганебного сконання.

 

На всесвіт душ зійшло Розп’яття,

як Істина, яку не стерти.

І  сатанинські всі закляття

безсилі й на порозі смерти.

 

В ім’я Нового Заповіту

все ж мучеництва не злякались

тоді й донині. Зелень світу

 

росте й цвіте, як душ начала.

 

В надії світ встає з новими

законами на переломі

учора в нині, явно зримим

у пограбованому домі.

 

І над вогнем, димами, людом,

злиденним, чорним, голим, босим,

встає благословенним чудом

надія – Mater Dolorosa.

 

Ми молимось Тобі, Маріє,

Страждальнице, о Божа Мати,

Ти наша віра і надія,

всесильна зброя проти ката.

 

Ти вірно вчиш в біді стояти,

не впасти в розпач в горі чорнім,

і в своїй ласці, Божа Мати,

в одну сім’ю мільйони горнеш.

 

І буде так довіку світу,

Благословенна Божа Мати,

Свята, Пречиста, Білий Квіте,

навік з Тобою вірним  дітям

в духовній величі стояти.

Квітень 2014.