Екстатична поема 1. Вкраїнським безконечним шляхом, безлюдним – весь в кривавих росах – весь символ нездоланний праху – проходить Mater Dolorosa.
Назустріч Їй з блакитних далей Небесна Сотня в вічнім марші до світла в душах із печаллю – літа юнацькі і найстарші.
Назустріч Їй вкраїнські душі, замучені голодомором, від куль, немов звірячі туші, на каторгах в сибір-просторах.
Назустріч Їй десятки й сотні повстанських нездоланних воїв, щоб не ввійти в ярмо срамотнє, в своїм краю не стать ізгоєм.
Назустріч Їй козацькі лави, мужі-полковники, гетьмани, що полягли не ради слави, а лиш Свободоньки Осанни.
Назустріч Їй стосот мільйонів, що кістьми полягли за волю, хоча у імперських каньйонах свобода проклинала долю.
Назустріч Їй земні пророки Зі Словом, як мечем свободи, караючись десятки років, не відступалися від роду.
Назустріч Їй навік безсмертні, розстріляні у Сандармосі, у ляґрах із іменням стертим, та з душами – як в сонці роси.
І всі вони, простягши руки, промовили свою молитву: «О Мати Божа, збав від муки
народ наш в цій нерівній битві.
Ми не загарбники, чужого не прагнемо, а лише волі. Ізбав навік від Царства Злого. Воздай нам щастя-волю-долю!»
Побачили й почули голос: «Нехай благословиться Слово, сердечне, як пшеничний колос, в молитві відданости повне.
По вашому здійсниться мрія. Мій Син молитву щиру чує…» Мільйони душ: «Возрадуйся, Маріє! Загине зло, що вічно напастує».
2. Вже не безлюдний шлях. У димі. Палає місто. Цілять кулі на смерть, живу, печально зриму. Час сплівсь в майбутнє із минулим.
В апокаліпсисі Марія, простягши руки, мов в повітрі незримо-зрима – наче мрія. А куля молитов не зітре.
Юнак упав. Кати жорстокі: звір встав без Бога проти люду, залізний хід, смертельні кроки в олжі, у зраді та облуді.
Над світом у вогні і крові Пречиста молиться в скорботі, щоб люд воскрес у Чині й Слові… Мов птах, молитва ввись в польоті.
Незрима сила, таємниця в простягнутій руці. Вселенна молитвою благословиться, щоб стався Заповіт священний.
Незрячі вільний світ побачать, всі вчують великодні дзвони. Більш Чорний Ворон не закряче. –
Край вийде на веселі гони.
3. Встає Голгофна Україна з снігів сибірських несходимих, із нових тюрем, із Руїни, з вогнів палаючих і диму.
Встає в борні, встає в молитві, у морі сліз за убієнних, за переможні наші битви супроти Півночі гієни.
Встає одна, як Перст Господній, з Хрестом й Мечем, як Вільне Слово, що пекла прокляло безодню во ім’я Правди і Любові.
Встає, щоб в мирі вічно жити, щоб веселити світ піснями, пшениченьку збирати й жито, цвіло братерство щоб між нами.
Усе було: Дорога Хресна, страждання люте і Голгофа, смерть на Хресті і День Воскресний, як небуттю ця антистрофа.
Збулося: Матері печалі, що пронизали, як мечами, скорботну душу, і змовчали від жаху Учні в чорній драмі.
Явилось все земне й небесне в пророчім сплетеві тривання – від зради у саду на весну аж до ганебного сконання.
На всесвіт душ зійшло Розп’яття, як Істина, яку не стерти. І сатанинські всі закляття безсилі й на порозі смерти.
В ім’я Нового Заповіту все ж мучеництва не злякались тоді й донині. Зелень світу
росте й цвіте, як душ начала.
В надії світ встає з новими законами на переломі учора в нині, явно зримим у пограбованому домі.
І над вогнем, димами, людом, злиденним, чорним, голим, босим, встає благословенним чудом надія – Mater Dolorosa.
Ми молимось Тобі, Маріє, Страждальнице, о Божа Мати, Ти наша віра і надія, всесильна зброя проти ката.
Ти вірно вчиш в біді стояти, не впасти в розпач в горі чорнім, і в своїй ласці, Божа Мати, в одну сім’ю мільйони горнеш.
І буде так довіку світу, Благословенна Божа Мати, Свята, Пречиста, Білий Квіте, навік з Тобою вірним дітям в духовній величі стояти. Квітень 2014. |
Рубрики > Поетична сторінка >