Мародер (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 6 черв. 2012 р., 02:34 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 черв. 2012 р., 10:44 ]
«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.



Мародер

Їх привезли із лісу під сільраду

Осіннього, сльотливого вже дня.

Зігнали зі села усю громаду,

Щоб залякати й для упізнання.


Ще зранку захлинувся відгук бою...

Один – в літах, два – ще безвуса юнь,

Шептались у гурті поміж собою:

«Їх видав той пияк Данило-хрунь.


Він, волоцюга клятий, день при дневі

У ліс за хмизом, нібито, ходив».

Всі троє вбитих не були місцеві.

Це й голова сільради підтвердив.


Стояла вся громада сумовито.

То був далекий п'ятдесятий рік.

Лише станична знала: між убитих

Той старший – надрайонний провідник.


Вона з ним спілкувалася недавно.

Минула відтоді лише доба.

Людей втрачає Україна славних.

Але триває й досі боротьба.


Як на машину вбитих покидали

Й громада по домівках розійшлась,

Чекісти довго щось метикували,

Поки полуторка нарешті завелась.


В сержанта раптом заблищали очі

(На жертву дивиться отак лише змія):

«Ану-ка, Ваня, дай мнє молоточєк!» –

Гукнув він до солдата-водія.


Рот мертвому роздер руками грубо

І, з поглядом бандита та смішком,

Уміло золоті коронки й зуби

Повибивав водійським молотком.


Зібрав їх, закривавлені, у жменю

Пикатий професійний мародер,

В хустинку загорнув, сховав в кишеню

І руки задоволено потер.