«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Гнали етап

Було це вдосвіта, ще до початку дня,

Коли етап їх до вагонів гнали.

Будила всіх собача гавкотня,

В подвір'ях по дорозі до вокзалу.

«Всєм подтянуться!» – прогримів наказ.

Конвой з усіх боків, позаду – з псами.

І серденько її здригнулось враз –

Побачила біля перону маму.

 

Напевно, й ночувала там вона.

Худенька, працьовита (завжди в русі),

Дочасно посивіла, згорблена,

Приречена на заслання матуся.

 

З краю шеренги було видно їй,

Як мама за етапом пильно стежить

І як всміхнулась скрушно, Боже мій!

Між бранцями впізнала по одежі.

 

Не попрощаються, – конвой навкруг.

Перемовлялись поглядами тільки.

І мамин голови питальний рух

Вона достоту зрозуміла: скільки?

 

Спочатку нерішучою була,

Щоб не додати неньці болю й муки.

Над головою врешті підняла

Обидві – двічі, потім – ліву руку.

 

Стусан у бік... триповерхове «...мать!»

Від конвоїра злісного дістала.

І мама зрозуміла: двадцять п'ять...

Звела до неба очі, захиталась,

 

Благенький клунок випустила з рук.

Немов листок від вітру затремтіла

Й зімліла опустилася на брук: –

О доню, ти ж нічим не завинила.