опубліковано 14 черв. 2012 р., 11:02 Степан Гринчишин
[
оновлено 22 черв. 2012 р., 04:47
]
«Грегіт» –
історико-краєзнавчо-туристичний часопис,
число
7, 2010-2011. стор. 80.
Гнали етап
Було це вдосвіта, ще
до початку дня,
Коли етап їх до
вагонів гнали.
Будила всіх собача
гавкотня,
В подвір'ях по дорозі
до вокзалу.
«Всєм подтянуться!» – прогримів наказ.
Конвой з усіх боків,
позаду – з псами.
І серденько її
здригнулось враз –
Побачила біля перону
маму.
Напевно, й ночувала
там вона.
Худенька, працьовита
(завжди в русі),
Дочасно посивіла,
згорблена,
Приречена на заслання
матуся.
З краю шеренги було
видно їй,
Як мама за етапом
пильно стежить
І як всміхнулась
скрушно, Боже мій!
Між бранцями впізнала
по одежі.
Не попрощаються, –
конвой навкруг.
Перемовлялись
поглядами тільки.
І мамин голови
питальний рух
Вона достоту
зрозуміла: скільки?
Спочатку нерішучою
була,
Щоб не додати неньці
болю й муки.
Над головою врешті
підняла
Обидві –
двічі, потім – ліву руку.
Стусан у бік...
триповерхове «...мать!»
Від конвоїра злісного
дістала.
І мама зрозуміла:
двадцять п'ять...
Звела до неба очі,
захиталась,
Благенький клунок
випустила з рук.
Немов листок від
вітру затремтіла
Й зімліла опустилася
на брук: –
О доню, ти ж нічим не
завинила.
|
|