Гімназистки-патріотки (Автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 16 вер. 2014 р., 09:40 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 вер. 2014 р., 00:58 ]

До 100-річчя Тернопільської української гімназії в 1998 році була надрукована ювілейна книга. В ній у мартирологу про сто (тільки відомих) колишніх гімназистів, що загинули за волю України, є короткий життєпис і фото Підгайної Теодозії («Дарки») із с. В. Березовиці, друкарки Третьої Воєнної Округи «Лисоня» (командир «Бондаренко»). Вона загинула 19 січня 1947р.

 

В тому ж розділі – фото і короткий життєпис гімназійної подруги Бутрин Ірини.

 

1

Вона привітно дивиться на нас

Із книги ювілейної сторінки.

Жила вона у незвичайний час.

Вона – борець і незвичайна жінка.

 

Вона – дитя буремної доби.

У небезпеках, в ризику щоднини.

Вона пізнала радість боротьби,

Ту радість, що вивищує людину.

 

Коротким був відпущений їй вік

Та славний шлях вся України знає

Був в проводі підпільнім чоловік,

«Оргреферент у галицькім всім краї».

 

Він був з села, що звалось Жизномир.

Брати й сестра – незламні патріоти

Цікава назва. В ній «житія і мир»

Та був не мир, а відчайдушний спротив.

 

Міг тільки збайдужілим снитись мир,

Коли війна й навколо брязкіт зброї.

У боротьби святий пекельний мир

Пішли вони, без роздумів обоє.

 

До крихти віддані буремній тій добі

Влились в борців безсмертник горді лави.

І згасли у нерівній боротьбі

Як приклад мужності, жертовності і слави.

 

2

Орисею ми кликали її,

Хоч в списку там стоїть ім'я Ірина.

В студентській нашій здруженій сім’ї

Вона перебувала не єдина.

 

Було стегниківчанок-подруг три.

Науку «гризти» в місто подалися.

Марійки дві – пройшли крізь табори.

Найтяжча доля випала Орисі.

 

Один з районних підлих посіпак,

Один із кубла кровожерних звірів,

Її застрілив просто, просто так

В день Петра й Павла на її подвір'ї.

 

Вже другий рік ішов після війни.

Рік відбудови від руїн і миру

Закони миру – не для них. Вони

Чекісти люті, кровожерні звірі.

 

Кати – вони і в мирний час кати.

Убивства підлого було катам замало.

Знущанням ще й хотіли допекти –

Батьків до вбитої всю ніч не підпускали.

 

У вічність в болях-муках відійшла.

Той злочин у селі запам'ятали.

Батьків ридання чуло півсела.

До ранку півсела тоді не спало.