Була на маму схожа (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 15 серп. 2012 р., 03:24 Степан Гринчишин   [ оновлено 16 серп. 2012 р., 14:27 ]

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис

 

Була на маму схожа

 

Успадкувала риси всі від мами:

Красу, поставу, розум, співчуття.

Як рідна мама, і вона так само

Ризикувала вже не раз життям.

 

В тридцятім році мама постраждала,

Її і били, й чобітьми товкли,

Коли поляки «пацифікували»

Всі села, що свідомими були.

 

Була вона в «Просвіті» головою.

Вела ще окрім цього три гуртки.

В читальні вигляд був, мов після бою:

Розбиті вікна, порвані книжки.

 

Із юних літ і доня в маму вдалась.

Любили за характер всі її.

Підпільної роботи не цуралась,

Коли ще вчилась у гімназії.

 

А потім – у глибокому підпіллі.

До всього мала небуденний хист

Кмітлива дівчина на псевдо Філя:

Друкарка, керівник, пропагандист.

 

В окрузі тій було їй все відомо,

Вела перед до кожного села.

...Це сталося у році сорок сьомім,

Коли з трьома повстанцями ішла.

 

Ішли «шнурком». Не скупчено. Світало.

Змінитись ранок мав погідним днем.

Як постріли раптово пролунали,

Її від друзів «відсікли» вогнем.

 

Схопити не вдалось її живою.

Була ж готова будь-коли на смерть.

Як вистріляла вже усі набої,

Жбурнула автомат від себе геть.

 

Звелись у зріст, готові вже хапати.

Гидливо глянула у їхній бік.

І «випурхнула» з рукава граната.

Поклала їх на землю. Не усіх.

 

Та зблиснув «дамський» пістолет в долоні

(Його завжди під серцем берегла).

Єдина куля вп'ялася у скроню,

Гаряча кров по личку потекла.

 

Лежать донині у якійсь долині,

В яру якомусь на краю узлісь

Біленькі кості тої героїні,

Котра отут загинула колись.