Автобіографічне (автор: Сердюк Зиновій)

опубліковано 19 лип. 2012 р., 12:29 Степан Гринчишин

 «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

 

Автобіографічне


Три місяці предовгих фронт стояв.

Нам довелось в коморі ночувати,

Бо фронтовий шпиталь тоді зайняв

Усе обійстя наше й нашу хату.

 

Був «главврачем» грузин чи вірменин.

В трусах виходив на зарядку зранку.

І ніжилась ще декілька годин

У ліжку маминім його коханка.

 

Поранених тоді в них не було.

Як фронт посуне – аж тоді чекали.

На диво мирно в них життя текло.

Колишні пацієнти вартували.

 

Ми звикли до усіх тих вартових.

А через місяць уночі неждано

Мені довірився один із них, –

Філолог із Баку, азербайджанець.

 

По-українськи він заговорив.

Хоч, правда, ще не дуже досконало.

І вогник у очах його горів.

Мені спочатку трохи лячно стало.

 

«В УПА я на Волині воював. –

Нас, полонених, там було багато».

Заскочений зненацька, я гадав,

Що він зі Смершу, певно, провокатор.

 

То ж хвилювався. І мовчав тому.

А серце билося, неначе занедужав.

Той стан мій зрозумілий був йому,

Тому сказав: «Не бійся, юний друже».

 

Із німцями в боях бував не раз.

І двох карателів застрілив власноручно.

В совєтську армію іти дістав наказ.

Я не питав чому – було незручно.

 

Щодня я слухав розповідь його

З гарячим серцем, запалом юначим.

Він був в захопленні від усього того,

Що на Волині пережив і бачив.

 

Як рушив фронт, згорнувся і шпиталь.

Та довго ще, як прокидався вранці,

Стискали юне серце біль і жаль,

Що не дослухав ще азербайджанця.