Яничар (автор: Куляба Андрій)

опубліковано 9 квіт. 2012 р., 00:03 Степан Гринчишин

Яничар

Купався місяць у хвилях хмар,

Сова кричала щось тривожне,

Ішов проклятий яничар

На діло страшнеє, безбожне.

Команду дав йому москаль:

«Як хочеш кісточку глодати,

Не міряти сибірську даль, –

Підеш богів своїх стріляти!»

Узяв гранати й міномет,

А для хоробрості – горілки,

І трощив пам'ятники вщент

Або збивав святим голівки.

Прийшов й на гріб своїх батьків,

Не поклонивсь, не помолився,

А, мов скажений, мов здурів,

Він над хрестом святим глумився.

Йому здалось, що хтось кричить,

Благає, просить, проклинає...

Цвинтар розстріляний не спить

І до Небес Святих волає.

А він, як сатана, упир,

Стріляв у місяця, у зорі,

Мов здійснював шалений пир,

Убивши Бога там угорі.

Лежав розстріляний цвинтар

Всі довгі ті жорстокі роки,

Гуляв скажений яничар,

Поки гуляли заволоки!


Полеглим за Україну


Як їх хоронили, дзвони не дзвонили,

Лиш стрункі смереки плакали-тужили,

І сова кричала, ляканих лякала,

А рідная ненька у хаті ридала.

Найвірніші друзі стали в тіснім крузі,

Голови схилили у журбі та тузі;

Прощавайте, браття, – ворогам прокляття,

По всій Україні запалім багаття!

На могилі мила саджала калину.

Донесли катюгам – забрали дівчину.

Ой крутили руки, завдавали муки,

І дівоче тіло розтерзали круки.

Проходили роки... наглі заволоки,

Розіп'яли волю, висмоктали соки.

А як люди спали, тракторів пускали –

Могили повстанців з землею рівняли.