Рубрики‎ > ‎Наука‎ > ‎

Містечко Берездівці. Погляд в історичне минуле. (Автор: Горін Зіновій)

опубліковано 28 лист. 2020 р., 02:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 лист. 2020 р., 02:35 ]

Старовинне містечко Берездівці є унікальною знахідкою для досліджень як професійних істориків так і краєзнавців. Часом заснування воно торкається глибокого середньовіччя, тому ховає в собі невідомі фрагменти цікавої історії. Як краєзнавець пишу ці дослідження для старшого покоління, щоби згадали, а для молоді – щоби вивчала та гордилась історією своєї малої батьківщини і людьми, що тут жили і творили історію Берездовець, примножуючи культурні і духовні здобутки попередніх поколінь.

 

З плином часу втрачається багато цікавої інформації та з доброї волі небайдужих людей завжди можливо в якійсь мірі надолужити прогаяне. На фоні цього твердження викликає жаль і подив, що один із відомих науковців, археолог Олексій Ратич, уродженець Берездовець, не залишив у своїй науковій спадщині дослідження історії містечка, хоча тут проживали його батьки і прадіди.

 

Перша згадка про поселення, під такою назвою, є найдавнішою у Миколаївському районі і датується 1410-м роком. Трохи старшим за нього є містечко Устя, засноване у 1403 році. У 1526 році Берездівці отримали привілей на самоврядування за Магдебургським правом, на цей час ще не було ні Миколаєва, ні Роздолу, котрі засновані, відповідно, у 1570 та 1569 роках.

 

Метою даного дослідження є спроба відтворити історію одного із пам’ятників, що знаходиться у селі Гранки-Кути по вулиці Шкільній при садибі жителя села п.Гуги Петра. 21 вересня 2020 року минає 110 років від дати його встановлення. Цей пам’ятник завжди викликає жвавий інтерес у приїжджих, що спонукає місцевих мешканців до обговорення його історії. Сама тільки дата, 1410 рік, що згадується на пам’ятнику, змушує кожного перехожого замислитись над подіями, що відбувались шість століть тому назад.

 

 Відновлений памятник старанням п. Михайла Василишина

 

 

Останні дослідження автора про духовне життя парафії містечка Берездівці, її душпастирів та історію місцевого храму, заохочують дослідити історію даного пам’ятника. При цьому постає широке коло історичних подій, що пов’язані з його встановленням і котрі відображають моменти духовного життя одного з трьох (ураїнського, польського і жидівського) народів, що пересікались своїми культурними традиціями впродовж сотень років у містечку Берездівці.

 

*     *     *

Старожили села розповідали, що на цьому місці в давнину стояв костел, а пам’ятник встановлено на місці його престолу. На табличці, з лицевої сторони пам’ятника, викарбувана дата – 1410 рік, вона співпадає із архівними документами про заснування у 1410 році Бенедиктом Жабокрицьким костелу в Берездівцях. Це перша і найдавніша згадка про Берездівці. Ось як це звучить в Акті фундаційному:

 

«В ім’я Господа Амінь. На вічну пам’ять Бога і Визволителя роду людського Ісуса Христа… Ми Бенько, шляхтич маєтку Берездівці разом з сином нашим Станіславом, шляхтичем маєтку Жабокруки (тепер Квітневе – авт.) усім до відома подаємо при повній свідомості, на хвалу Божу і пам’ять народження Пресвятої Діви Марії у нашому селі Берездівці і з дозволу найпривелебнішого в Христі отця і пана Якуба з ласки Божої єпископа баліцького (блаженніший Якуб Стрепа), новий костьол поставили. І щоб хвала Божа в цьому костелі продовжувалася, записуємо село Чижичі (і інші доходи)… відбулося в Берездівцях в октаві (часовий вимір – авт.) народження Пресвятої Діви Марії в 1410 році».

 

У книзі «Моє містечко Берездівці», видавництва «Чувайми», Краків, 2007р., Ян Бурліковський висвітлює і наступний архівний запис:

 

«Наступник вище згаданих фундаторів Ян із Синяви, власник маєтку Берездівці і Вовкув (тепер Вовчатичі – авт.), запис у 1497 році підтвердив і Анжеєві Боришевському, архієпископу Львівському, подав на затвердження Первородний цей костьол під титулом народження Пресвятої Діви Марії з дерева берестового був поставлений».

 

З давньої історії Польського королівства і народів Центральної та Східної Європи випливає ще одна важлива подія, що вплинула на хід історії в цьому регіоні, це Грюнвальдська битва, що відбулася 15 липня 1410 року біля села Грюнвальд (Східна Пруссія), тепер територія Польщі. Ця подія варта того, щоби на ній зупинитись більш детально, адже не даремно во славу перемоги і в пам’ять про загиблих в Гранках-Кутах встановлено цей пам’ятник.

 

Історична битва відбулася між польсько-литовським військом та німецькими лицарями Тевтонського ордену. Як союзники Польщі в даній битві приймали участь українські та білоруські полки, незалежні загони Новгородського і Мстиславського князівств, чеські найманці, очолювані в майбутньому відомим військовим діячем Яном Жижкою та кримські татари.

 

Історія створення Тевтонського ордену сягає далекого 1190 року, метою заснування ордену був захист володінь хрестоносців в Палестині. Але у 20-ті роки ХIII ст. польські князі запросили тевтонців для захисту своїх володінь від набігів язичників – прусаків. Так було закладено початок створення в Європі військової держави на території Пруссії, політика якої базувалась на постійній агресії стосовно сусідніх країн і народів, і все це прикривалось благочестивими намірами проповідування християнства серед язичників.

 

Жалуваною грамотою, виданою ордену в грудні 1337 року, імператор Людовік Баварський віддав Тевтонським лицарям не тільки Литву, але і «Русь» – мова іде про територію сучасної України. Та перш, ніж ці агресивні плани почали втілюватись, хрестоносці напали на католицьку Польщу, захопивши Гданське Помор’я і відрізавши, таким чином, Польщу від Балтики.

 

В другій половині XIV ст. різко посилився тиск ордену на Велике князівство Литовське і основні зусилля хрестоносців були направлені на захоплення частини литовської території, і знову ж таки, з метою відокремлення Литви від моря. Однак плани ордену поширювались не тільки на землі язичників, вони зазіхали і на території схизматиків (православних) – білорусів та українців, котрі опинились в кінці XIII – на початок XIV ст. під владою великих князів Литовських. Лише Кревська унія та шлюб князя литовського Ягайла з польською княгинею Ядвігою дали можливість Польщі і Литві підготувати військо для організації серйозного опору німецьким лицарям.

 

У 1385 році польським королем було обрано великого князя литовського Ягайла, котрий прийняв християнство разом зі своїми підданими. Проте, до спільного виступу обох держав проти ордену минуло ще майже чверть століття. Сама битва завершилась поразкою Тевтонського ордену, вона підірвала його військову могутність і припинила експансію лицарів на Схід.

 

В дослідженнях відомих військових істориків зазначається, що у критичний момент Грюнвальдської битви особливу стійкість виявили українські полки та мстиславські (уділ смоленський, незалежний від литовського та московського князівств), котрі утримували позиції по центру битви.

 

Із всіх 51 хоругви (в кожну хоругву входило понад 500 осіб) війська, котре очолював польський король Ягайло (в хрещенні Владислав), 9 хоругв виступило з західноруських , тобто українських земель. До цієї кількості ввійшли: по одній хоругві з Львівської, Холмської та Перемиської землі, з Галицької – три хоругви, з Подільської власну хоругву виставив воєвода Слитко з Тарнова, по одній хоругві прибуло від пана з Ярослава (Перемиська земля) та з Белза.

 

Сучасні дослідники історії схиляються до думки, що військо великого князя Литовського Вітовта на дві третини складалось з руських воїнів. Стає зрозумілим, наскільки великим був вклад наших предків у перемогу над тевтонами.

 

Слід відзначити, що у Львівському історичному музеї серед гербів руських земель, полки яких брали участь у Грюнвальдській битві, знаходиться і герб міста Жидачова, нашого сусіда, котрий мав статус княжого міста, котрому підпорядковувались навколишні села, в т.ч. і Берездівці. Не виключено, що у згаданій битві приймали участь прапрадіди наших земляків, і це не просто здогадка. Є історичні джерела, в котрих описуються героїчні вчинки під час битви українського лицаря Івана Сушика із села Романів (тепер Перемишлянський район).

 

У 1910 році на Західно-Українських землях, котрі в 1778 році після розпаду Речі Посполитої увійшли до складу Австро-Угорської імперії, польськими громадами та їх політичними товариствами, як «Мацех Польска», «Кулька Рольніче», очолювані шляхтою та громадськими лідерами, що займали чільне місце у суспільно-політичному житті «Королівства Галіції і Людомерії», відбулись грандіозні святкування з нагоди історичної події – 500 річчя перемоги союзного польсько-литовського війська над лицарями Тевтонського ордену.

 

В таких містах як Краків, Варшава, Дрогобич та ін. за проектами відомих скульпторів на пожертву фундаторів і меценатів було споруджено пам’ятники і меморіали, що символізували героїчну перемогу.

 

Майстрами пензля було створено сотні картин, що відображали епізоди ратного поєдинку. Ювілей такої знакової події було урочисто відзначено і польською громадою в селі Гранки-Кути та Берездівцях. За погодженням місцевої влади польська громада за сприяння фундації графа Скарбка прийняла рішення замовити у Дем’янських майстрів пам’ятник та встановити його в Гранках-Кутах. Постає питання: «Чому саме село Гранки-Кути стало об’єктом такої почесті і уваги?»

 

Проведені автором пошуки аналогічних пам’ятників в межах Миколаївського та прилягаючих районів не дали позитивного результату, хоча на той час княже місто Жидачів та прилеглі до нього землі мали пряме відношення до грандіозної битви. Розгадка ховається ще в одній події, уже місцевого значення, котра відбулась того ж 1410 року. Як уже відзначалось вище, власником маєтку Берездівці Беньком Жабокрицьким разом із сином Станіславом було збудовано костел в містечку Берездівці в пам’ять Народження Пресвятої Діви Марії. Збіг двох історичних подій дав поштовх громаді на втілення прекрасного задуму – донести майбутнім поколінням не тільки важливість історичної битви, що змінила хід війни 1409-1411рр., але і увіковічнити духовне місце колись зруйнованого костелу, про який у ті часи збереглася лише пам’ять з розповідей старожилів. Проведені пізніше розкопки на прилеглій території свідчать, що довкола костелу був цвинтар. Задум громади було реалізовано у 1910 році.

 

Коли мова ведеться про польську громаду містечка Берездівці, логічним є запитання: «В який період поляки поселились в цьому куточку Придністров’я?»

 

В наукових дослідженнях відомого українського вченого – історика, професора, завідуючого кафедри середніх віків Львівського національного університету ім. Івана Франка, нашого земляка Леонтія Войтовича знаходимо відповідь, котра базується на основі опрацьованих архівів, що тут «польський клин» виник ще у XII ст., коли перемиські та звенигородські князі на мало заселених землях володінь княжої скарбниці почали поселяти полонених поляків. Так було засновано недалеко розміщені села Ляшки Горішні і Долішні (сьогодні села Горішне і Долішне), а також Берездівці, Гранки, Кути.

 

Ще одним важливим свідченням древнього заселення нашого краю є найдавніша згадка про княже місто Жидачів на Дністрі, що в літописі вперше згаданий у 1164р. як Удеч. Дані землі над Верхнім Дністром та Стриєм належали до Галицьких княжих володінь, включно з Берездівцями по Розділ (назва, мабуть, від основи розділяти – авт.), де проходила границя землі Перемиського князівства. Це були найбільш густо заселені землі сьогоднішнього Жидачівського та Миколаївського районів нашої області, де розміщались гнізда дрібної прикарпатської шляхти (нащадки дружинників), а їхні села управлялись по волоському і німецькому праву.

 

У 1392 році колись потужна Галицько-Волинська держава, відома в європейських джерелах, як Королівство Русі, припинила своє існування, а її Галицька частина була включена до складу Польщі, тому можливо допустити, що цей регіон отримав приплив нових польських переселенців. (Рік 1392 зазначається автором на основі твердження істориків, думку яких поділяє і професор Леонтій Войтович, котрі посилаються на угоду в Острові, де великий князь Литовський Вітовт Кейстутович визнав анексію поляками Галицької частини Королівства Русі).

 

На сьогодні в багатьох українських виданнях упадок Королівства Русі подається 1340 роком, коли був отруєний своїми боярами великий князь Юрій Трайденович, останній з родини Романовичів, а польський король Казимир III в цей час захопив Львів. Про нього і досі пишуть, як про завойовника Галицької землі. Але, як відомо, Казимир III, не маючи належної підтримки та спроможності утримувати Галицькі землі, незабаром був змушений втікати до Кракова разом із своїми прихильниками. Але це уже велика історія про боротьбу за Королівство Русі, в латинському варіанті «Галіцію та Людомерію», котра заслуговує на окреме дослідження.

 

З наявних архівних документів, опрацьованих на даний час істориками – науковцями та краєзнавцями України і Польщі про історію римо-католицької парафії Берездовець з давніх часів, знайдено, як відомо, єдиний архівний документ – «Акт фундаційний шляхтича Бенька», тому важко дослідити долю збудованого у 1410 році, нового, костелу «Пресвятої Діви Марії» та подальше життя парафії протягом трьохсот років через відсутність містечкового та парафіяльного архівів.

 

Попри все, автор намагається на основі опрацьованих матеріалів та досліджень дати послідовну відповідь на багато нез’ясовних історичних фактів та розбіжностей, що стосуються кількості збудованих костелів, їх місця розташування, територіального заселення та границь містечка Берездівці.

 

Слід відзначити, що Берездівці були містечком невеликим, але його архітектурне планування дуже співпадає з іншими містами Галичини: в центрі – площа Ринок, від якої брали початок декілька вулиць. Мабуть, на заваді його розквіту та зростання стало заснування великими магнатами недалеко розміщеного містечка-конкурента Роздолу, тому містечко Берездівці протягом трьохсот років від першої про нього згадки жило своїм повсякденним життям, переживаючи то розквіт, то занепад своєї власної державності, періоди Литовського та Польського завоювань та татаро-ординських спустошень і мало кому на Галичині було відомо про його існування.

 

Проте, 16 травня 1746 року сталась визначна подія, яка сколихнула не тільки Берездівці, але і ближні та дальні околиці, а відгомін про її чудодійність за короткий час розійшлась по всій Галичині, започаткувавши багатотисячні прощі вірян-паломників з Західно-Українських земель. Про неї написано десятки статей та монографій істориками та науковцями, видано декілька книг краєзнавцями республіки Польщі.

 

З цього часу розпочався новий відлік у духовному та соціальному житті містечка Берездівці та римо-католицької парафії, а назву «Берездівці» можна було почути у найвіддаленіших куточках Західної України. Тому опис подій та парафіяльна хроніка досконало описана саме з 1746 року, і по даний час вона зберігається у Головному костелі Івана Хрестителя в містечку Камінь Поморський (Польща), куди у 1945 році переїхала польська громада сіл Берездівці та Гранки-Кути.

 

Автор коротко зупиниться на даній духовній події, котра досить детально, в хронологічному порядку, описана в книзі про Берездівці «Опис Чуд» ксьондзом В. Мравінські, виданою у 1886 році на основі записів ксьондза Мотікевіча.

 

Як зазначено вище, 16 травня 1746 року в Берездівцях, у домі удови міщанки, 70-ти літньої Ядвіги Домінської почав кровоточити образ розп’ятого Ісуса Христа. Першою це побачила дочка Ядвіги – Маріанна Кльосовська, котра сповістила матір та покликала братову, також Маріанну Кльосовську. Незабаром прийшли три панські козаки: Павло Войницький, Петро з Дем’янки, обоє були обряду греко-католицького, та Теодор Дуковський з Воленьова. Четвертим був Войцех Козловські – писар. Усі присутні побачили, що на образі тут же появились краплі крові. Згодом прийшли два священики – підгорецький та берездівецький, за ними – дяк Антон Леницький. Присутні там також були Францішек Касперські та Мартин Кльосовські. Побачивши, що краплі крові прибувають, М. Кльосовського було послано до Жидачева, щоби повідомити берездівецького ксьондза Міхала Мікошовича про те, що відбувається у домі Ядвіги. По закінченні меси ксьондз поспішив до Берездовець.

 

Крім згаданих осіб, були там іще присутні Якоб Сєпровскі, власник Піддністрян; Вікторія Ялтжиковська з Житомира – власниця Берездівець; ксьондз Войцех Левкевіч; писар коронний Антоній Марковський; Міхал Племіпотент – кух- містер; Станіслав Крогулецький – патрон трибуналу.

 

Капелан Кседз до приїзду ксьондза Мікошовича зібрав чотири краплі крові на пурифікатор, котрий віддав йому в руки. При всіх присутніх ксьондз Мікошович зібрав одну краплю крові від правої руки Ісуса, другу – з обличчя, котра тільки що появилася, третю – біля правої ноги, четверту, такої ж величини, і дві менші краплі. Під час того, як все це ксьондз здійснював, йому присутні Отці показали, що на грудях Ісуса знову появляються краплі крові. Ці світлі краплі він знову взяв на край пурифікатора. Ксьондз Мікошович від’їхав до плебанії, взявши пурифікатор із собою та поклав у дарохранительницю костелу.

 

Наступного дня ксьондз послав людину за Жидачівським деканом, котрий приїхав 17 травня, зі всією належністю та увагою досліджував образ Ісуса Христа. Все, що описав ксьондз Мікошович, декан визнав за вірогідність та правдивість, скріпивши це підписом. Згаданий декан Луговський тут же запечатав образ, який було перенесено до парафіяльного костелу Різдва Пречистої Діви Марії. Про ці події було повідомлено консисторію у Львові. За розпорядженням зі Львова було створено авторитетну комісію і 01.04.1747 року декретом Львівського архієпископа Миколи Вижицького образ було визнано чудотворним. З того часу образ Розп’ятого Ісуса Христа став святинею як для римо-католиків так і для греко-католиків містечка та округи.

 

У своїй книзі ксьондз Мравінський подав перелік 43-х детальних описів чудес та милостей, які було здійснено завдяки цій іконі. Тільки у 1746 році, звертаючись зі своїми потребами в молитвах до ікони розп’ятого Ісуса Христа, отримали оздоровлення: О.Підпіцький та В.Барвішник з Боринич, А.Бурліковський – син органіста з Берездовець, Г.Йозів з Ляшок, М.Марліха з Комарова, К.Стокротська із Свіржа, М.Підгаєцький зі Стрия, незрячий з Черниці, сімейна пара з Колодруб.

 

За свої чудодійні милості ікона Розп’ятого Ісуса Христа набула великої популярності серед вірян Галичини. Кожного року в Берездівцях відбувались дві прощі – 3 травня і 14 вересня, які були затверджені документом з 1766 року, триваючи 3-8 днів. Остаточне затвердження Папою Леоном XIII відбулося 16 березня 1880 року.

 

Тисячі паломників поспішали з усіх куточків до костелу в Берездівці, котрий став центром релігійного життя на Галицькій землі. У 1879 році були присутні на прощі біля 10 тисяч вірян.

 

Необхідно визнати, що дерев’яний костел Різдва Пречистої Діви Марії, де знаходився чудотворний образ розп’ятого Христа, за розмірами був не великий і це створювало певні труднощі для віруючих. Із спогадів своїх прадідів старожили села в 90-х роках минулого століття розповідали автору:

 

Євгенія Костур:

 

«До чудотворного образу в Берездівці приходила така велика кількість людей, особливо в період прощ, що невелике приміщення костелу не вміщало всіх бажаючих. Пройшовши сотні верст дороги, люди прагнули якнайшвидше побачити, побути поряд, припасти із щирою молитвою до образа Спасителя».

 

Наступило друге десятиліття від часу прояву чудодійної ікони Розіп’ятого Ісуса Христа Берездовецького, а його популярність серед вірян Галичини все зростала. З кожним роком все більше паломників прибувало до містечка. Саме ці прояви Божої величі і ласки надихають графа Михайла-Йосифа Жевуського, власника Роздільського ключа, під час візитації Берездовецької парафії у 1761 році до думки про побудову мурованого костелу. Своє слово граф Жевуський дотримав, у 1769 році за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина на фундаційні кошти дідички Піддністрян Францішки Жевуської (з роду Центнер), розпочалось будівництво нового костелу, поряд з діючим дерев’яним костелом Різдва Пречистої Діви Марії.

 

Сама будова велась з великим ентузіазмом, і вже на третій рік ця духовна святиня своєю величчю стала окрасою не тільки містечка та округи, але і всієї Галичини. В 1772 році новозбудований костел було посвячено архієпископом Вацлавом Геронім Сєраковським, та надано святині титул Воздвиження Хреста Святого, хоча саме будівництво та оздоблення храму продовжувалось до 1777 року.

 

 

 

Костел Воздвиження Хреста Святого в Берездівцях

 

Під час посвяти новозбудованого костелу у його стіни було перенесено чудотворний образ Ісуса Христа, який розмістили у головному вівтарі. Окрім головного вівтаря у храмі було ще два бічних – Святої Розалії (ліворуч) і Святого Михаїла (праворуч). Святий Михаїл був патроном фундатора Михайла Жевуського.

 

Під час перенесення чудотворної ікони в процесії приймали участь і віряни греко-католицького обряду.

 

До сьогоднішнього дня над центральним входом до святині збережений напис на латині, що в перекладі на українську означає: «Справа провини, а не побожності», тому серед прихожан стверджувалась думка, що костел побудований для спокути гріхів.

 

Існувала легенда про княжну Ванду, котра вела досить розпутний спосіб життя і після чергових, традиційних, ворожінь у дзеркалі побачила образ нечистого. Опам’ятавшись від побаченого, вона почала звертатись до багатьох священиків з проханням про відпущення гріхів, але жодний настоятель не дав їй прощення. Тоді княжна поїхала до Папи Римського, і після цього розпочалось будівництво нового храму. Та історики стверджують, що в родинах Центнерів-Жевуських жінки на ім’я Ванда, тим більше княжої, не було.

 

 

Костел Воздвиження Хреста Святого в Берездівцях

 

Історичний напис при вході до костелу ще надовго залишить інтригу для допитливих відвідувачів. Як би там не було, але саме глибока віра в Бога, у його великодушність надихнули графиню Францішку Жевуську на доброчинність. Її погляди і стремління підтримував і чоловік.

 

Як відомо, граф Михайло Жевуський в честь своєї дружини побудував палац у Роздолі, назвавши його Франкополь. Про графиню залишилась добра пам’ять за її благодійність та допомогу нужденним, одночасно вона надавала допомогу і в будівництві українських церков. В замін ця дивовижна жінка нічого не просила в Бога, творила добрі справи і щиро раділа черговому досягненню. Її життєвий приклад високо цінувався як сучасниками, так і наступними поколіннями. Коли 31 березня 1783 року графиня Францішка Жевуська померла, Львівський єпископ зобов’язав у всіх парафіях молитись за упокій її душі.

 

Внутрішнє оздоблення храму

 

Та повернемось до перших витоків заснування римо-католицької парафії в Берездівцях. У своїй книжці про Берездівці ксьондз Мравінський писав, що в 1410 році в містечку було збудовано «новий костел» , але він припускає, що перед ним мав бути старий костел. Далі він стверджує, що поляки прибули на дану територію групою і оселились біля парафіяльного костелу (поруч села Гранки), частково названого «хатки». Тепер там стоїть відомий пам’ятник, встановлений у 1910 році.

 

Ксьондз Станіслав Козловський, Берездівецький катехит, в період Другої світової війни написав монографію про Берездівці, в якій стверджує, що віднайшов архівні документи, які свідчать про існування парафії уже в XIII ст., відзначаючи, що, можливо, це була шляхта Заліська. Про це можуть свідчити прізвища жителів: Березовські, Бурліковські, Козловські, Могеровські, Сухоровські, Веврюські, Мрачковські, Загурські, Пьонтковські, Полянські і багато інших, що закінчуються на «-ські».

 

Були також прізвища італійського походження: Кардол, Продиус, Кулька; зустрічались ще прізвища німецького походження: Трефлер, Раус, Кіндрат, Зейгер, Шмідт. В додаток, аналізуючи дослідження професора Л.Войтовича та архівні документи з польських видань, можна припустити, що костел «Пресвятої Діви Марії», збудований у 1410 році, був уже не перший в Берездівцях.

 

Постає запитання: «До якого часу служив Берездівецькій парафії костел «Пресвятої Діви Марії»?»

 

Із досліджень відомого історика-краєзнавця Василя Лаби «Історія села Берездівці» відомо, що у вересні 1621 року містечко Берездівці було знищено татарами. Автор Лаба припускає, що в цей час міг бути знищений і місцевий замок, про залишки укріплень якого зустрічаються записи в архівних записах за 1651 рік, але згадки про костел не значаться.

 

Професор Леонтій Войтович у своїх дослідженнях «Незакінчені етюди», опублікованих 10.X.2008р. в часописі «Громада», також зазначає, що у 1618-1621рр. місто Берездівці горіло під час ординських нападів, «постраждав і дерев'яний костел, який був невдовзі відбудований», але це було тільки припущення, без посилання на архівні дані.

 

В подальших дослідженнях Л.Войтовича про римо-католицьку парафію та містечко Берездівці, дізнаємось, що в 1705-1708рр. в наших краях перебувало шведське військо, яке підтримувало магнатів Ходорівських, які стояли за короля Станіслава Лєщинського, проти їх супротивників – прихильників короля Августа II. Власники Берездівців – Центнери були противниками Лєщинського, тому Берездівці горіли і від шведської артилерії , на цей раз вщент згорів і костел.

 

Внутрішнє оздоблення храму

 

Дане твердження професора Л. Войтовича базується на архівних документах. Працюючи над 3-х томником «Історія війн і військового мистецтва», де відповідальним редактором і автором 1-го і 2-го томів був Л.Войтович, маючи доступ до Американської бази архівів, де зберігаються німецькі, шведські, польські архіви, професор натрапив на листову переписку шведського, на той час генерал-лейтенанта, а в майбутньому фельдмаршала Магнуса Стембока (1664 – 1717рр.) зі своєю дружиною Євою – Магдалиною Оксен – Шерма. Генерал Стембок в одному з листів писав дружині, що перебуваючи в наших краях, в Берездівцях, під час артилерійського обстрілу було знищено «кірхту». (Шведи були протестантами, тому церкву чи костел називали «кірхта»). Ці достовірні відомості, здобуті Л.Войтовичем, засвідчують, що костел, котрий був побудований власником шляхтичем Беньком Жабокрицьким у 1410 році в Берездівцях прослужив парафіянам до 1704 року і був знищений шведським військом.

 

З наукових історичних вітчизняних та польських видань відомо, що у 1715 році власник містечка Берездівці граф Францішек Центнер і в честь свої дружини Анни заснував біля Берездовець невелике поселення – Аннополь. В перспективі дане містечко мало стати більшим за Берездівці, однак після смерті Центнерів поселення Аннополь зникло, злившись з містечком Берездівці.

 

З досліджень професора Л.Войтовича відомо, що у 1718 році за кошти Центнерів в заснованому ними Аннополі о.Михайло Мікошович розпочав будівництво дерев’яного костелу з берестового дерева, іменованого костелом «Різдва Пречистої Діви Марії».

 

З розповідей старожилів Берездівець, ще в вісімдесятих роках, автору стало відомо про містечко Аннополь, проте місце його розташування нікому з жителів не було відомо. Тільки з настанням незалежної України дізнаємось з польських видань, що образ розп’ятого Ісуса Христа закровоточив саме в поселенні Аннополь в домі Ядвіги Долінської, котрий було перенесено в дерев’яний костел, збудований за ксьондза М.Мікошовича в 1718р.

 

Скоріш за все, професором Л. Войтовичем у своїй публікації про містечко Берездівці допущено неточність, вказано, що будівництво костелу за ксьондза М.Мікошовича відбулося на тому ж місці, де раніше стояв костел, збудований у 1410 році Беньком Жабокрицьким. Насправді, у 1718 році костел було побудовано за два кілометри далі на захід, на тому місці, де зараз знаходиться діючий костел Воздвиження Святого Хреста, будівництво котрого розпочалось графом Жевуським в 1769 році.

 

Про подальшу долю дерев’яного костелу Різдва Пресвятої Діви Марії, котрий стояв поряд з новозбудованим мурованим костелом Воздвиження Святого Хреста, автор також ознайомить читача.

 

Цю історію автор почув у жовтні 1981 року під час зустрічі в селі Чорний Острів Жидачівського району із священиком парафії о. Михайлом Білінським та місцевим дяком Корпаном, котрі розповіли, що їхня дерев’яна церква, на той час діюча, була збудована… з дерева костелу села Берездівці. Ця розповідь дуже зацікавила автора і він мав намір зробити аналіз деревини церкви, бо знав, що берездівецький костел, який діяв перед мурованим, був зведений з берестового дерева, а берести росли поряд, в берестовому ліску.

 

Ще за радянського періоду, як свідки історії, неподалік костелу росли декілька берестів. І ось, майже через 30-ть літ, появилось підтвердження даного припущення. В науковому журналі «Наша спадщина», №4 за 2018р., у статті «Чудотворний образ Ісуса Берездовецького» (переклад з польської мови), з авторськими вставками І. Суботи, зазначається, що за версією автора збірника «Дерев’яні церкви України» В.Громика, старий костел з Берездівець купили парафіяни села Чорний Острів Жидачівського району, який переобладнаний на церкву і до сьогодні несе слово Боже людям.

 

Та прийшов час повернути увагу читача до подій, пов’язаних з відновленням та збереженням пам’ятника в селі Гранки, який дав поштовх до даного історичного дослідження. З поновленням російської влади в 40-х роках, одним із напрямків поширення комуністичної ідеології на території Західної України була боротьба з релігією. Репресувались носії слова Божого – священики, при цьому особлива увага приділялась прихильникам греко-католицького обряду, ставилась умова переходу в православну віру і ін. Масово закривались церкви, багато з них були перетворені в підсобні приміщення, деякі з них навіть переобладнувались в музеї атеїзму. Не минула лиха доля і пам’ятники, тією чи іншою мірою пов’язані з релігією. Один з них, розміщений в селі Гранки на місці костелу Різдва Пресвятої Діви Марії, був зруйнований доморощеними вандалами – комсомольцями та «стрибками».

 

В кінці 40-х років на прилеглій до пам’ятника території оселився українець – переселенець Михайло Василишин, де збудував собі невеликий будинок. Його душу постійно томила несправедливість, допущена по відношенню до пам’ятника з хрестом, котрий відображав і духовні події далекого минулого.

 

У кожної людини, рано чи пізніше, наступає «час збирати каміння» і цей час наступив після смерті «батька народів» Сталіна в 1953 році, коли послабились і політичні переслідування (але не духовні). Михайло Василишин вирішив самотужки узятись за відновлення пам’ятника, руїни якого були хаотично розкидані недалеко від його двору. Без усякої техніки, з допомогою сусідів-однодумців, камінь за каменем відновлювалася первозданна форма пам’ятника.

 

Верхню частину його становила композиція з чотирьох стовпів, котрі символізували чотири сторони світу, а між ними розміщена фігура Пресвятої Божої Матері, яка тримає символи віри – в правій руці піднятий хрест, в лівій чашу спасіння, над нею – оригінальної форми хрест.

 

На жаль, п. Михайло зміг відшукати лише частину цього хреста, по якій виготовив спочатку форму, а потім зі свинцю відлив ще дві частини, скріпив їх та встановив на п’єдестал пам’ятника.

 

З того часу минуло 70 років, немає з нами Михайла Василишина , але по ньому залишилась добра пам’ять, бо відроджений його руками пам’ятник ще довго буде віщати людям про ті далекі і загадкові події, підкреслені датою – «1410 рік».

 

В доповнення до вище сказаного по історії, пропонується до уваги читача і трохи географії. Ще і сьогодні території, з далекого минулого прилеглі до колишнього польського поселення і належать до села Гранки-Кути (вул. Шкільна), зберегли в народі давні назви.

 

Мабуть, центром містечка Берездівці була територія колишнього «Замчиська», де стояв замок з укріпленнями від татарських набігів та інших чужинців. Це місце розташоване за 500м на південний захід від колишнього костелу. На цьому місці зараз знаходяться колишній колгоспний млин та електропідстанція. За 100м на захід від того ж костелу, збудованого у 1410 році, можна побачити рельєфну природну захисну стіну, нижче якої паралельно проходить дорога, котру в народі називають «Під валом». За дорогою, на захід, бере початок пологе підвищення, на якому стояв панський двір графа Скарбка, від якого на сьогодні залишились сліди фундаментів будівель. Навколо палацу був великий сад з заморськими деревами та охайними квітниками. Цю територію називають «Під кльомбами». Інтригує також легенда, що від панського палацу до сьогодні діючого костелу був споруджений підземний хід. 

 

Старожили с. Гранки-Кути Вілюш Клементина, Михайло Мрочковський згадували, що в парковій зоні палацу в 20-30-і роки поляки проводили пишні святкування, фестивалі. Запам’яталась і автору розповідь його бабусі Розалії (з роду Шпак) про те, що на час приїзду графа, а це відбувалось досить рідко, готували досить екзотичну страву – тушкували молоденьких горобчиків, які тільки почали вбирались у пір’я.

 

Узагальнюючи викладені в публікації історичні факти випливає думка, що територія польського поселення, яке нараховувало п’ятдесят дворів сьогоднішнього села Гранки-Кути, в минулому відносилась до містечка Берездівці і була однією з основних життєдіяльних частин містечка разом із «Замчиськом», «панським двором», костелом, захисним оборонним муром та іншими важливими об’єктами: ставом, площею до семи гектарів, млином, гуральнею та фільварком. 

 

На завершення даного дослідження, декілька фактів з новітньої історії діючого костелу Воздвиження Святого Хреста.

 

В післявоєнний період, включно по 1992 рік, костел використовувався як колгоспний склад. За незалежної України вірними католицького обряду було прийнято рішення про відновлення служби Божої і з 1992 року храм знову став місцем молитви. У 1995 році нащадки поляків, що виїхали у 1945 році до Польщі, привезли копію чудотворного образа до Берездовець і подарували парафії. На початку 2000-х років польськими реставраторами поновлено фрески костелу.

 

З останніх знакових подій слід відзначити, що в пору візиту в Україну Папи Римського Іоана-Павла II в 2001 році, ним було офіровано для храму гранітну підлогу, по якій і в святкові і в будні дні до копії чудотворного образа Ісуса Берездовецького приходять як місцеві жителі, так і численні гості, незалежно до якої конфесії вони відносяться. Храм цей несе в собі енергетику століть і частинка цієї позитивної енергії переноситься на кожного, хто переступає його поріг.

 

Краєзнавець Зіновій Горін

7 вересня 2020р.