Рубрики‎ > ‎Наука‎ > ‎

Іван Пулюй – геніальний фізик

опубліковано 6 лют. 2012 р., 05:39 Степан Гринчишин   [ оновлено 6 лют. 2012 р., 05:39 ]

Автори: Павло Пундій, Анатолій Гороховський (Чикаго, США)

В сузір'ї славетних імен учених кінця минулого і початку нинішнього століття, які своїми відкриттями вписали найбільш яскраві сторінки в історію розвитку техніки, видне місце належить геніальному сину українського народу, визначному фізику й електромеханіку, винахіднику і громадському діячеві професору Івану Пулюю.

У той же час доречно зазначити, що ім'я професора Пулюя було свідомо забуте. Відкрийте, наприклад, Українську Енциклопедію, яка вийшла у 1983 р., і там не знайдете навіть згадки про великого вченого.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові в заможній сім'ї на Тернопільщині. Вже з дитячих років він виявив великі здібності до науки. Інтерес до пізнання природи, розуміння її законів поглибився, коли юнак став учнем Тернопільської гімназії. Навчаючись у старших класах, він став одним із засновників таємної учнівської «громади», члени якої студіювали історію, українську літературу та поширювали національну свідомість.

Після того як Іван у 1865 р. закінчив з відзнакою гімназію, постало питання, ким йому бути. Вирішальне слово було за батьками, вони воліли, аби їх син став священиком. З цією метою і послали його до Відня. В той час у Галичині ще тільки будувалися залізниці, тому майбутньому вченому довелося відправитися в далеку дорогу пішки, маючи в кишені всього 5 злотих. Його битий шлях проліг через Львів, Краків, Градець-Кралове і Прагу. Тільки через два місяці він дістався до австрійської столиці, де став студентом богословського факультету університету.

Перебуваючи далеко від своєї батьківщини, молодий патріот разом з однодумцями заснував у 1868 р. товариство «Січ», яке вважало своїм першочерговим обов'язком вести активну боротьбу проти тих українців, які вислуговувались перед російським царатом, заперечуючи існування українського народу та української культури. З 1872 по 1873 р. товариство здійснило акції, спрямовані на виховання у молоді, яка прибула з України, почуття національної свідомості та гідності.

Поряд з богословськими студіями Пулюй відвідував лекції з математики й фізики на філософському факультеті університету. Всі біографи вченого відзначають, що після закінчення курсу теології він відмовився висвячуватися на священика. Невдовзі Іван одержав листа з дому, в якому було сказано: якщо він не висвятиться і не займе посаду душпастиря, то нехай рахується з тим, що батько і мати зречуться його. І все ж переміг другий голос, який кликав обдарованого юнака збагнути таємниці світу. Пулюй підкорився його зазивному кличеві і проти волі батьків у 1869 р. вписався на фізико-математичну кафедру Віденського університету. У цій ситуації треба було переходити на власні «харчі». Пулюй заробляв собі на життя тим, що давав приватні уроки студентам.

Пулюй дуже переживав від того, що батьки зреклися його. Треба було їм довести, що він не є блудним сином, і з цією метою він написав у 1870 р. українською мовою «Молитовник», але це не пом'якшило затверділих сердець батьків. У тому ж році І. Пулюй разом з Пантелеймоном Кулішем переклав на рідну мову «Святе Письмо Нового Завіту», що його потім видало Біблійне товариство в Лондоні. Разом продовжили почату роботу. Перший з них переклав «Псалтир», а другий разом із письменником Іваном Нечуєм-Левицьким працював над «Біблією Старого Завіту», коректуру якої зробив Іван Пулюй.

У 1873 р. Пулюй успішно закінчує природничий факультет, одержує диплом вчителя фізики та математики. Однак наданим правом викладати в школі він не скористався, його вабили точні науки. Пізніше він напише: «Коли б я мав ще раз починати життя й працювати, то не вибрав би собі інших наук, як природничі, тут вічні закони та непохитна правда».

Професор Віденського університету В.Ланге, помітивши незвичайні здібності молодого вченого, запропонував йому посаду асистента у фізичній лабораторії, а після доручив Пулюю вести лекції з теорії тепла. Подальші два роки він викладав у Військово-морскій академії в Фіумі (сьогодні це місто Рієка в Хорватії).

У 1876 р. молодий учений, одержавши від Міністерства шкільництва і культури у Відні державну стипендію, здобув протягом одного року у Страсбурзькому університеті ступінь доктора філософських наук. Саме там Пулюй познайомився з учителем середньої школи Вільгельмом Конрадом Рентгеном, приятелював з ним і листувався протягом багатьох років.

Повернувшись до своєї альма-матер, викладав механічну теорію тепла і кінетичну теорію газів. Тут доречно згадати, що точний прилад для вивчення механічного еквівалента тепла, сконструйований Пулюєм, був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці у Парижі в 1878 р.

У Відні були продовжені експерименти, які в кінцевому підсумку привели Івана Пулюя до відкриття світового значення, а саме невідомих науці Х-променів. А все почалося з дослідів над електричними приладами у скляних трубках з розрідженими газами, після чого вчений зацікавився катодними променями. У 1882 р. він сконструював фосфоресційну лампу, яка стала зразком для англійських та німецьких учених, що досліджували ці таємні тоді промені. До речі, серед них був і Вільгельм Рентген, який використовував скляні трубки та лампи Пулюя. За допомогою катодної трубки Пулюй зробив сенсаційні знімки, два з них – а саме морської свинки та дитячої руки — він разом з описом здійснених експериментів опублікував у 1881 р. у «Віснику Віденської академії наук». Через два роки у цьому ж виданні з'являється ще одна стаття на цю ж тему, яка потім була передрукована в одному з провідних англійських наукових журналів. Дальша робота в цьому напрямі вимагала спеціального лабораторного приміщення та спеціальної апаратури, на що вченому не було виділено відповідних коштів.

Оцінюючи наукові праці Пулюя, його глибокі знання та педагогічні здібності, Міністерство шкільництва і культури запропонувало йому посаду професора німецької політехніки в Празі, де він почав викладати електротехніку, а також віддався проектуванню для Праги першої в Європі електростанції на змінному струмі.

У цей час український вчений заприятелював з відомим біохіміком, професором Карлового університету в Празі Іваном Горбачевським, який порадив йому продовжити свої досліди з Х-променями та якнайскоріше опублікувати одержані дані в наукових журналах. Він також засвідчив, що вже в середині 1895 р. Пулюй одержав перші знімки різних предметів за допомогою невидимих променів. Однак переобтяжений роботою професор Пулюй закинув досліджувати катодні промені і фосфоресційні лампи, які привіз із собою до Праги.

Між тим Вільгельм Рентген, який уважно слідкував за роботами Пулюя, скориставшись його дослідженнями, повідомив, що 8 листопада 1895 р. він відкрив Х-промені, які дають змогу «бачити» крізь непрозорі стінки, фотографувати внутрішні органи чи кістки в тілі людини. Незабаром він надрукував у журналі «Доповіді фізико-медичного товариства» у Вюрцбурзі (Німеччина) свою першу статтю «Про новий рід променів». На початку наступного року в цьому ж місті Рентген виступив з публічною доповіддю. Скінчивши свій виступ, він попросив радника фон Коллікера сфотографувати його руку. Той погодився. Фотографія відразу ж була й зроблена. Після цього фон Коллікер запропонував назвати Х-промені ім'ям Рентгена. Так воно і сталося. Зараз в усьому світі, за винятком Франції, англомовних та деяких інших країн, ці промені називають рентгенівськими. Таким чином, ім'я Рентгена, а не Пулюя вписалося золотими літерами в світову історію техніки, не справжній винахідник, а інший учений став лауреатом премії Нобеля. Тут варто зауважити, що перед смертю Рентген заповів, аби всі його нотатки, в яких ідеться про невидимі промені, були спалені.

Напевно, читачів зацікавить, як зреагував Пулюй на повідомлення газет про те, що Рентген відкрив новий вид променів. Його дружина Катерина пізніше розповідала, що її чоловік був шокований і в розпачі повторював: «Ах, мої лампи, мої лампи...». Тієї ж ночі він провів власні досліди, одержав знімки застріленої морської свинки, на лівій нозі якої виднілися дробинки, і опублікував їх 31 січня 1896 р. в чеському журналі «Светозор». А за два тижні Іван Пулюй виступив у великій аудиторії німецької політехніки з публічною лекцією на тему «Про невидимі катодні промені й фотографування невидимого». Виклад, який супроводжувався показом світлин зламаної руки хлопчика, що хворів на сухоти, та руки своєї доньки, під яку було покладено шпильку, був справді сенсаційним. Однак сенсація виявилась із запізненням.

Ось що писав з приводу цього виступу видатний журналіст того часу Ервін Кіш: «Пулюй теж прийшов на ці промені й двадцять років робив з ними досліди без того, щоб з ними виступити публічно. При демонстрації лампи Пулюя ми переконались в чистоті фотознімків. Напроти тому, фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясні й для точного установлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають великого значення. На дослідницьку роботу проф. Рентгена дивимось скептично”.

За словами самого Рентгена, він «виявив невідомі промені цілком випадково». Та якби німецький учений був відвертим, то мусив би визнати, що підвалини відкриття належать не йому, а Івану Пулюю, з яким він разом працював на початку 80-х років у лабораторії Страсбурзького університету, а потім уважно стежив за його науковими здобутками і, вибравши вдалий час, видав його відкриття за своє.

Тоді ж проф. Пулюй написав листа Рентгену із запитом, чи використовував той при роботі лампу, яку він йому подарував. Відповідь надійшла тільки через рік. Рентген написав, що користувався іншою лампою і, крім того, зауважив, що він є... дуже зайнятий.  

У читачів цілком природно виникає питання: чому ж автором відкриття все ж вважають Рентгена, а не Пулюя? Однозначної відповіді тут не може бути. Пошлемося на кілька обставин, які сприяли цьому.

По-перше, Пулюй був дуже скромною людиною і з оголошенням свого важливого відкриття не поспішав.

По-друге, австро-німецьке оточення прохолодно реагувало на досягнення представника слов'янства. Саме на цю обставину звернув увагу всесвітньо відомий учений Альберт Ейнштейн, який зустрівся з Пулюєм у Празі в 1912 р. «Хто стоїть за вами, рутенцями, яка культура, які акції? — запитав Ейнштейн і сам відповів: — Прикро вам це слухати, та куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном — вся Європа».

Звичайно, важко слухати гірку правду. У складній долі українського народу відбилася доля його великих синів, які свій талант віддавали іншим народам, а своєму залишали, і то не завжди, лише ім'я.

Помер славетний вчений 31 січня 1918 р. у Празі і похований на місцевому кладовищі. Поки що не збулося останнє бажання небіжчика, аби він спочив у рідному Гримайлові. На жаль, велика українська людина відпочиває тихим сном на чужині. І це при тому, що все своє життя Пулюй пристрасно боровся за національне відродження України, за українську державність. У прощальній промові на похороні у Празі ректор політехніки, де понад 30 років працював Іван Пулюй, сказав: «Ти був людиною сильних переконань і гостро викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності народові, з якого ти вийшов, і немає більшої вірності, ніж вірність власному народові. Доля дозволила тобі побачити ранішню зорю свободи, до якої піднявся з темних хмар твій народ, який ти любив до останнього свого подиху, та її перші сонячні промені побажали озолотити кінець твого сповненого праці життя».

І тепер, коли ми маємо незалежну державу, настав час згадати поіменно всіх великих синів України, і в тому числі титана наукової думки проф. Івана Пулюя.

Короткі біографічні дані

  • Закінчив теологічний (1869 р) і філософський (1872 р) факультети Віденського університету
  • У 1877 р. став доктором філософії (м. Страсбург)
  • Працював приват-доцентом фізики у Віденському університеті (1877-1884)
  • У 1884 р. очолив кафедру фізики Політехніки у Празі ( до пенсії у 1916 р.)
  • Ректор Політехніки у Празі (1889-1890)
  • Перший професор і перший декан першого в Європі електротехнічного факультету Політехніки у Празі (1902-1916 р.)
  • Радник цісарського двору Австро-Угорщини з питань науки і техніки (1910-1916 )
  • Присяжний експерт з електротехніки при цісарсько-королівському суді Чехії (1910-1916 )
  • Член екзаменаційної комісії інженерів-архітекторів Політехніки у Празі (1902-1916 р.)
  • Член цісарсько-королівського бюро патентів у Празі (1902-1916 р.)
  • Президент електротехнічної корпорації у Празі (1902-1916 р.)
  • Директор фабрики електроламп власної конструкції (Відень, 1881-1884)
  • Керівник сектору дугових ламп на Штаєрській фабриці (Австрія, 1881-1884)
  • Консультант електротехнічної фірми “Ганс” (Австрія, 1881-1884)
  • У 1882 роцi заснував електротехнiчне товариство, почесним членом якого був обраний у 1913 роцi.
  • У 1916 р. Івану Пулюю пропонували стати міністром освіти в Австро-Угорщині, але він відмовився за станом здоров”я.

 

Основні наукові досягнення

  • Основна область досліджень – кінетична теорія та експерименти в газах, вакуумі і плазмі
  • Іван Пулюй провів дослідження, які привели до вiдкриття у 1895 роцi х-променiв:
  • цикл статей присвячених дослiдам с катодними променями (1880-1882) пiд загальним заголовком "Промениста електродна матерiя" привернув увагу фiзикiв свiту
  • у 1882 р. сконструював фосфоресційну лампу, яка стала зразком для англійських та німецьких учених, що досліджували ці таємні промені
  • "лампи Пулюя" сконструював за чотирнадцять рокiв перед реєстрацією Рентгена. Саме вони давали найкращi рентгенограми, якi, будучи неперевершаними за технiкою виконання, найчастiше вiдтворювались у рiзних європейських виданнях для iлюстрацiї застосувань у медицинi
  • його прiорiтети: встановлення здатностi х-променiв iонiзувати газ; дослiдження їх просторового розподiлу; пояснення природи та мiкроскопiчного механiзму їх виникнення
  • Прилад Пулюя для визначення механічного еквіваленту теплоти використовується як класичний
  • Першим систематично досліджував джерела холодного світла (неонові лампи); у 1884 р. Штаєр оцінив його результати як великі досягнення
  • Вперше в Європі створив електростанції, що працювали на змінному і постійному струмі (Австрія, Чехія)
  • Отримав патент на удосконалення і виготовлення ниток розжарення ламп; його нитки були значно кращими від ниток Едісона
  • Лампи з нитками розжарення Пулюя масово виготовлялися на фабриці Штаєра
  • Іван Пулюй організував широкомасштабне електричне освітлення в Австро-Угорщині 
  • Отримав патент на конструкцію телефонних станцій, захищених від сильних електричних струмів
  • Отримав патент на переносні охоронні лампи для шахт
  • Опублікував ряд підручників з геометрії та електрики
  • Опублікував ряд теоретичних праць з електродинаміки
  • Опублікував ряд статей з електротехніки українською мовою (НТШ, Львів)
  • Опублікував ряд популярних книг з фізики тертя та електричного свічення (Австро-Угорщина, Англія)
  • Вакуумні апарати Пулюя експонувалися і відзначалися преміями і дипломами на різних Між­на­родних виставках, зокрема на Всесвітній виставці у Парижі (1881 р.)
  • Ряд приладів Пулюя експонуються і досі в Міжнародних музеях
  • Усього опублiкував понад 50 наукових статей

«Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорської імперії. Він належав до тих, хто у 2-й половині 19-го – на початку 20–го століть формував світ» – так його охарактеризував австрійський професор Вільгельм Форман

 Громадська діяльність

  • Будучи знавцем класичних мов, видав перший молитовник українською мовою (замість церковно-слов’янської)
  • Вперше здійснив повний переклад на українську мову «Святого Письма Нового Завіту» (разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким)
  • Разом з однодумцями заснував у 1868 р. товариство «Січ», яке активно боролось проти тих, хто вислуговувався перед російським царатом, заперечуючи існування українського народу.
  • Багато публікував на тему національного усвідомлення, зокрема такі статті, як: «Україна і самодержавство», «Відгук на царський маніфест про Україну», «Польським русофілам», «Україна і її міжнародне політичне значення» та інші.
  • Усього опублікував близько 30 статей та брошур в українських справах.
  • Проголосив, що мир і стабільність у Європі будуть неможливими до того часу, поки Україна не стане вільною.

 Його відзнаки

  • У 1906р. Івану Пулюю присвоєно Кавалера Австрійсько-імператорського ордена Залізної Корони за наукову і педагогічну діяльність.
  • У 1916р. його нагороджено Комтурським Хрестом імператорського ордена Франца Йосипа.

Чехія повністю визнала заслуги Івана Пулюя, вшанувавши його встановленням пам’ятної дошки на будинку №15 вул. Матолуша у Празі, де він жив і працював до смерті у 1918р.