Погода

Карта відвідувань

Лічильник сайту

Рубрики‎ > ‎Наука‎ > ‎

Хто і коли заснував місто Львів? (автор: Паславський Іван)

опубліковано 12 січ. 2013 10:18 Степан Гринчишин   [ оновлено 26 січ. 2013 12:17 ]

  

 
 
УДК

ББК

П

Паславський І. В. Хто і коли заснував місто Львів? Вірогідні й невірогідні дати заснування столиці Галичини. Львів: НВФ «Українські технології», 2010. – 36 с.: іл.

 

У виданні дається критичний аналіз усіх дат і версій виникнення міста Лева, які зустрічаються в українській та іноземній історіографії ХV-ХХ століть. Особлива увага присвячена нововідкритій даті заснування Львова під 1240 роком, яку автор вважає цілком вірогідною.

 

Рецензенти:

ВОЙТОВИЧ Л. В., д. істор. н., професор, завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка.

СИТНИК О. С., д. істор. н., завідувач відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

 

ISBN 978-966-345-215-9

 

© Паславський І. В., 2010

© Громадська організація «Мистецький фонд ім. короля Данила», 2010

© Львівська обласна громадська організація «Фронт Змін», 2010

 

Вступне слово

Наукова розвідка про вірогідні й невірогідні дати заснування міста Львова, що її окремим виданням випускаємо в світ, адресується широкому читацькому загалові і, насамперед, читачам-львів'янам, які особливо цікаві знати, хто й коли започаткував їхнє місто.

 

Перші документально засвідчені спроби дати відповідь на ці питання сягають XV ст., коли в одній тогочасній польській писемній пам'ятці її автор (Ян Длуґош ?) ствердив, що Львів був заснований в ХІП ст. галицьким князем Левом Даниловичем. Ця інформація, без сумніву, була почерпнута з якихось давніших руських літописів, якими, як відомо, часто послуговувалися польські хроністи ХІVV століть. В міру того, як з плином часу ставали відомими все нові писемні й археологічні джерела, що несли хоч найменшу інформацію про початки Львова, думки істориків мінялися. В іноземній та українській історичній літературі можна знайти різні дати появи міста Лева та різні імена його гіпотетичних засновників. Усе це детально, з покликаннями на джерела та літературу предмету, викладено й критично проаналізовано в пропонованій розвідці.

 

До останнього часу в розпорядженні істориків були по суті тільки дві достовірні інформації про початки Львова, що їх донесли до нас найдавніші писемні джерела. Це, по-перше, звістка Галицько-Волинськош літопису (XIII ст.), що Львів існував уже в 1256 р., і по-друге, повідомлення польських, німецьких та українських хроністів ХVVШ століть, що його заснував галицький князь Лев Данилович.

 

Отож, на підставі цих даних можемо з повним правом ствердити, що столиця Галичини була заснована Левом Даниловичем до 1256 року. Виникає питання: коли конкретно це могло статися? Історики ХІХ-ХХ століть, не володіючи якимись конкретнішими даними, і моделюючи історичну ситуацію середини XIII ст., припускали, що це відбулося у часовому проміжку між 1245-1255 роками. Та позаяк таке датування є надто гіпотетичним, в нашій культурній традиції утвердилася практика відзначати ювілеї Львова, виходячи з першої літописної згадки про нього під 1256 роком. Це, зрештою, не суперечить нормам міжнародної практики, регламентованої ЮНЕСКО, що коли є невідомою точна дата заснування якогось міста, то приймається за таку перша писемна згадка про нього.

 

Тим часом нещодавно, вивчаючи джерела до історії церковної політики Романовичів, ми натрапили на інформацію, яка заставляє знову повернутися до проблеми конкретної дати заснування Львова. Ця інформація звучить майже сенсаційно: виявляється, Львів був заснований «князем русинів Левом 1240року».

 

Автором цього повідомлення є видатний французький вчений-сходознавець кінця XVII – початку XVIII ст. Мішель Лє Кієн. Оскільки його дата заснування Львова під 1240 роком пройшла повз увагу істориків ХVІП-ХХ століть, ми в пропонованій розвідці поставили собі за мету відповісти на два засадничі питання: по-перше, що за історик був Мішель Лє Кієн та чи можна йому довіряти, і, по-друге, наскільки вірогідною з точки зору історичних обставин ХIII ст. є його дата заснування Львова.

 

Нашу аргументацію та висновки читачі знайдуть на сторінках цього видання. Що ж до висновків, то їх, звісно, не слід сприймати як істину в останній інстанції. Необхідні додаткові аргументи, які підтверджували б цю нововідкриту нами дату заснування Львова. Сподіваємося, що наше повідомлення збудить інтерес серед істориків, і вони висловлять свою думку щодо вірогідності звістки Мішеля Лє Кієна.

В день св. Пантелеймона, 9. VIII, 2010 р.

м. Самбір

Автор

 

Хто і коли заснував місто Львів?

 

Вірогідні й невірогідні дати заснування столиці Галичини

Опрацьовуючи джерела і матеріали до теми українсько-римських церковних взаємин епохи Романовичів, в одному французькому латиномовному стародруку з 1740 року під назвою "Oriens Christianus" («Християнський Схід») авторства Мішеля Лє Кієна ми натрапили на таке повідомлення: «Леополь або Львів, центр воєводства в Польщі, - руське місто в Галичині, що, як доносять, було засноване князем русинів Левом 1240року над річкою Полтвою і біля підніжжя гори»1. Наскільки відомо, в історичній літературі досі не розглядався 1240 рік як можливий рік заснування міста Лева. (У значному масиві історичної літератури, яку нам вдалося опрацювати в процесі підготовки цієї розвідки, ми не знайшли жодної вказівки на дату Лє Кієна. Однак, ми не виключаємо, що хтось із дослідників, принаймні в XIX ст., міг звернути на неї увагу. Проте в історіографії Львова, повторюємо, ця дата залишилася не поміченою.)

 

Однією з перших літописних згадок про Львів є повідомлення Галицько-Волинського літопису під 1256 роком про пожежу міста Холма, яку, за словами літописця, «навіть і зо Львова дивлячись, було видно»2. (В оригіналі Іпатіївського списку Галицько-Волинського літопису про пожежу Холма розповідається під 1259 роком. Однак; пізніше історики встановили, що Холм горів навесні 1256 р., і тепер ця дата є загальноприйнятою як перша літописна згадка про Львів.) Це повідомлення вітчизняного літопису виразно засвідчує, що у 1256 році Львів уже існував як місто.

 

Однак до початку XIX ст., коли російський історик М. Карамзін відкрив Галицько-Волинський літопис (1809 р.) й оприлюднив значні фрагменти з нього (1817 р.)3, його інформація залишалася невідомою для істориків. Українські, польські та німецькі автори XVI-XVIII ст., спираючись на опосередковані дані, називали різні дати заснування Львова.

 

Одну з перших спроб датувати заснування Львова знаходимо в скарзі львівської міської ради королівському судові з вимогою скасувати декрет з привілеями вірменам, виданий 1578 р. королем Стефаном Баторієм. У ній львівські міські райці спростовують твердження вірмен, що вони отримали привілей на проживання у Львові ще від короля Данила. Укладачі скарги твердять, що Данило Романович не міг давати якихось привілеїв вірменам на Львів, бо за його життя цього міста ще не існувало. Адже, – говориться у скарзі, – «Львів заснований близько 1280 року Левом, сином князя Русі Данила, який помер в 1263 або 1264 році»4.

 

Вважається, що укладачі скарги запозичили 1280 рік як дату заснування Львова від польського історика Мартіна Кромера5. Під цим роком він описує набіг польського князя Лєшка Чорного на руські землі, який нібито досягнув Львова6. Згадавши Львів, Кромер принагідно висловив здогад, що його замок разом із городом був закладений князем Левом, від імені якого пішла назва міста7. Проте це повідомлення польського історика аж ніяк не говорить, що Львів був заснований 1280 року, а лише засвідчує, що на вказаний рік він уже існував. Можливо, тому в згаданій скарзі львівських міських райців на вірмен дата "сіrса аnnum 1280" була виправлена іншим почерком на "аnnо 1269"8.

 

До цієї дати ще повернемося, а поки що вкажемо на інше тогочасне джерело, де 1280 рік виступає як рік заснування Львова. Це джерело – багатотомна праця німецьких видавців на чолі з Ґеорґом Брауном під загальною назвою «Огляд найважливіших міст цілого світу», яка з'явилася друком у 1617-1618 роках у Кельні. В шостому томі цього видання під № 49 вміщена коротка історія та опис міста Львова. Там, зокрема, читаємо: «Львів (німці називають його Лємбург, хоча я вважаю, що не правильно, бо точніше було б Лєвенбург) дістав свою назву, очевидно, від Лева, сина Данила, наймогутнішого короля Південної Русі, і внука володимирсько-галицького князя Романа; він був заснований, як дехто вважає, близько року Божого 1280. Це головне місто Південної Русі, яка є найвеличнішою складовою частиною Польського Королівства»9.

 

Як встановили дослідники, автором цієї історичної записки про Львів був Йоганн Альнпех (чи Ян Альнпек), німець за походженням, який наприкінці XVI ст. прибув до Львова, де успішно займався аптекарською справою. Свого часу Альнпех здобув ґрунтовну освіту в різних німецьких університетах, цікавився, крім фармакології, географією та історією. У Львові зробив успішну кар'єру, пройшовши шлях від радника магістрату до бургомістра. Це відкривало йому доступ до міських архівів. Саме до нього звернувся кельнський книговидавець Ґ. Браун, щоб той написав до його «Огляду найважливіших міст цілого світу» статтю про Львів10.

 

Йоганн Альнпех успішно впорався із цим замовленням. Упродовж 1605-1607 років він підготував докладний опис Львова, подавши його коротку історію. На жаль, видавець Ґ. Браун скоротив і навіть дещо переробив текст Альнпеха. Наслідком цієї переробки була, зокрема, зміна дати заснування міста. Як згодом з'ясувалося, в оригіналі опису Й. Альнпех твердив, що Львів був заснований князем Левом «близько 1270 року від настання ери нашого спасіння»11.

 

На якій підставі видавець виправив дату Альнпеха "сіrса М.СС.LХХ" на "сirса М. СС.LХХХ", годі точно сказати. Залишається лиш припустити, що Ґ. Браун, подібно до львівських міських райців, мав під рукою базельське видання історичної хроніки М. Кромера з 1555 року, де, як вже зазначалося, польський історик подав згадку про Львів та його засновника в контексті подій 1280 року.

 

А тепер застановімося, звідки Йоганн Альнпех міг взяти дату "сіrса 1270". Ми вже говорили, що в скарзі львівських райців на місцевих вірмен первісна дата заснування Львова "сіrса 1280" була перекреслена й іншим почерком виправлена на "аnnо 1269". Немає сумніву, що «близько 1270 року» і «року 1269» – це, по суті, одна й та ж дата, бо вираз «близько 1270 року» може означати 1269, 1268, а то й 1267 рік. Цікаво, що в одній апокрифічній грамоті з останніх десятиліть XVI ст. також вказано на 1269 рік, як дату заснування Львова. Йдеться про так звану грамоту Лева Даниловича ченцям-домініканцям, якою князь нібито дарував їм чудотворну ікону Богородиці. Як сказано в кінці цієї грамоти, вона була дана «у Львові, року другого по збудуванню міста, в понеділок 5 серпня, року від створення світу 6778»12. Отже, за християнським літочисленням, грамота була дарована 1270 роком. А позаяк у грамоті говориться, що це сталося «другого року по збудуванню міста», то виходить, що, на думку укладачів грамоти, Львів був заснований 1269 року.

 

Тенденція датувати заснування Львова «близько 1270 року» простежується і в «Пом'янику» львівського Свято-Юріївського монастиря, який оо. Василіяни почали вести 1721 року. Там вказана дата заснування Львова – 1267 рік13. І нарешті у Бартоломея Зиморовича, львівського хроніста другої половини XVII ст., з'являється кругла дата заснування Львова –1270 рік14. Після Б. Зиморовича ця дата надовго закріпилася в історіографії Львова. І тільки в деяких виданнях продовжувала побутувати думка, що Львів засновано 1280 року15.

 

А тепер спробуймо з'ясувати, звідки взялася дата "сіrса 1270". Львівський історик І. Мицько вважає цю дату міфічною і твердить, що її вигадали отці-домініканці, підробляючи дарчу грамоту Лева Даниловича16. Ми погоджуємося з його думкою про міфічність цієї дати, однак вважаємо, що її просто так не вигадували львівські домініканці. Нам здається, що вони, а за ними Й. Альнпех, Б. Зиморович, львівські василіяни спиралися на польського історика Мацєя Стрийковського, який у своїй знаменитій «Кроніці» говорить про заснування Львова князем Левом у контексті подій 1267-1269 років, пов'язаних з убивством князя Войшелка17. Звідси і термін: «близько 1270 р.».

 

Цей наш здогад підтверджуємо повідомленням польського історика середини XVII ст. Симона Окольського, який у своїй історії руської провінції Ордену домініканців звернув увагу, що автор відомої поеми «Дніпрові камени» (1620 р.), присвяченої українській історії, на марґінесі своєї книги записав, що князь Лев заснував місто Львів 1268 року. Цю дату С. Окольський потверджує авторитетом М. Стрийковського, який пов'язує заснування Львова з перемогою Лева над Войшелком (бл. 1268 р.)18. Словом, якщо дата «1280 р.» виникла під впливом М. Кромера, то дата «1270 р.» – під впливом М. Стрийковського.

 

Однак обидві ці дати виявилися справді міфічними. Це стало ясно щойно на початку XIX ст., коли, як вже відзначалося, російський історик М. Карамзін у першому виданні своєї «Истории Государства Российского» (1816-1817 рр.) оприлюднив значні фрагменти з «Галицько-Волинського літопису», в тому числі й той, де згадується Львів, і який недвозначно засвідчив: у середині 50-х років XIII ст. Львів уже існував. Стало зрозуміло, що всі дати його заснування, пізніші 1256 року, історично неоправдані. І навпаки, всі дати, раніші 1256 року, є логічними і становлять науковий інтерес. На сьогодні у джерелах зафіксовані лише дві дати заснування Львова, раніші 1256 року. Це 1249 рік, поданий в одному львівському календарі на 1803 рік19, і 1240 рік, віднайдений нами в паризькому виданні 1740 року, про яке власне ведемо мову.

 

Що стосується дати «1249», то її можна було б прийняти, однак є декілька обставин, які не дозволяють це зробити однозначно. По-перше, ця дата заявлена надто голослівно, без наведення жодних даних, які б її підтверджували. По-друге, ми абсолютно не знаємо, хто був її автором, наскільки він знав історію, чи володів він якимись історичними джерелами, щоби можна було йому довіряти.

 

На більшу довіру заслуговує твердження французького джерела початку XVIII ст. про заснування Львова 1240 року. Вірогідність цієї дати значною мірою визначається тим, наскільки гідним довір'я є її автор. Отож пригляньмося до нього ближче.

 

Почнімо з того, що автором твору "Оrіеns Сhrstianus" є французький домініканець Мішель Лє Кієн (8.Х.1661 12.ІІІ.1733). (Повна назва цього твору українською мовою звучить так: "Християнський Схід, розділений на чотири патріархати, де представлені церкви, патріархи та інші глави церков цілого Сходу. Дослідження й праці преподобного отця ієромонах Мішеля Лє Кієна, меріно-булонця, Ордену Братів Проповідників. Посмертне видання. Париж: Королівська друкарня, 1740 р."  Усі три томи охоплюють понад 5000 сторінок тексту!)

 

Нам вдалося розшукати дані про нього. Народився він у місті Булоні-на-Мері (Воulogne-sur-Mer) у департаменті Па-де-Кале. Він був одним із найбільш освічених людей свого часу. Досконало володів латинською, грецькою, арабською, гебрайською мовами та ґрунтовно знав Святе Письмо. Протягом багатьох років він був головним бібліотекарем домініканського монастиря Сен-Оноре в Парижі21. Його вважають одним із основоположників наукової візантиністки22. Лє Кієн написав близько десятка наукових праць, з яких окремі охоплюють по декілька томів. Ці праці присвячені критиці протестантських тлумачень Старого й Нового Завіту, розглядові канонічних аспектів ординації єпископів англіканської церкви, розборові різних дискусійних питань, про які традиційно сперечалися східні і західні богослови. Він здійснив фундаментальне двотомне видання богословських творів св. Йоанна Дамаскина, яке вийшло в Парижі 1712 року грецькою та латинською мовами. Та найвидатнішим творінням Мішеля Лє Кієна, поза сумнівом, є його вже згадувана праця під загальною назвою «Християнський Схід», де він подає історію, єпархіальний поділ та ієрархічну структуру всіх східних церков, в тому числі церкви Київської, починаючи від найдавніших часів до початку XVIII століття. Ця тритомна праця побачила світ уже після смерті Лє Кієна стараннями його співбратів по Чину. Спеціалісти справедливо називають цей твір «найвидатнішим з усіх, що написані про східні церкви»23.

 

Усі праці Мішеля Лє Кієна рясніють посиланнями на Біблію, на Отців Церкви, на єврейських, арабських, візантійських та багатьох європейських авторів. Він був добре обізнаний з середньовічними монастирськими хроніками, про що, зокрема, свідчить той факт, що він віднайшов у одній англійській хроніці XIII ст. звістку про руського архиєпископа Петра, який 1244 року прибув на Захід, щоби просити допомоги проти татар24.

 

Мішель Лє Кієн користувався також якимись руськими літописами, про що сам зізнається в декількох місцях своєї праці. Так, навівши перелік київських митрополитів та подавши короткі дані про них, він зазначив, що інформацію про цих вищих церковних ієрархів Русі він почерпнув «з літописів цього племені» (ех іllius gentis Annalibus)25. І справді, подаючи хронологію київських митрополитів та наводячи короткі історичні довідки про них, Лє Кієн часто покликається на "Russorum annales"26.

 

У зв'язку з цим виникає питання: звідки Лє Кієн міг мати руські літописи або принаймні виписки з них? На це питання французький вчений сам дає відповідь. У декількох місцях своєї праці він говорить, що дані про вищих ієрархів Київської церкви перших століть її організованого існування він отримав "а Сlariss[imo] D[omino] Delisle" із Санкт-Петербурга27. Ми встановили, що «ясновельможний пан Delisle " – це Жозе-Ніколя Деліль [Joseph-Nicola De l’Isle: 1688-1768] визначний французький астроном і географ, який з 1725 по 1747 рік жив у Санкт-Петербурзі, де на запрошення Російської Академії наук займав пост директора астрономічної обсерваторії28. Отож цей астроном та географ Деліль і постачав Лє Кієнові необхідні літописні дані про ранню історію Київської церкви.

 

Другим важливим джерелом, звідки Мішель Лє Кієн черпав інформацію для свого реєстру київських митрополитів, був каталог Даніеля Папеброка (1628-1714), голландського єзуїта, який у вступній частині до першого тому знаменитого видання Товариства Болландистів «Житія святих» (Асtа Sаnсtоrum) на місяць травень вказав імена низки перших київських митрополитів, однак, не всіх29. Хоч домініканець Лє Кієн і назвав єзуїта Папеброка «великим ерудитом» (vir pereruditus), він все ж оцінював його каталог критично, вважаючи його «неповним і недбало укладеним» (mаnсam рrоrsus, nес sаtіs ассuratam). Очевидно, тому він звернувся до свого земляка Деліля, щоб той надіслав йому перелік митрополитів із руських літописів, які в цей час російські можновладці інтенсивно звозили до Санкт-Петербурґа з цілої імперії, в тому числі з України30. З яких саме літописів Деліль робив відповідні виписки, залишається поки що науковою загадкою. Але факт залишається фактом: Мішель Лє Кієн справді мав у розпорядженні виписки з якихось руських літописів, можливо, навіть з таких, які досі не збереглися.

 

Про добре знання Лє Кієном давньоруських, а також візантійських, арабських та західних джерел свідчить наукова фаховість, з якою він написав історичний нарис про початки Русі та поширення християнства на руських землях. Для підтвердження сказаного наводимо кілька його цікавих висловлювань. Так, говорячи про виникнення Києва, вчений домініканець відзначив: «Колись столицею і митрополією цілої, тобто однієї і другої Русі був Київ - місто, засноване руським князем Києм на крутому березі ріки Дніпра, в місцевості родючій і мальовничій; [це сталося] в IX столітті від народження Христа»31.

 

В іншому місці Лє Кієн пише: «Навернення цілого народу Русі до [Христової] віри відбулося в X столітті [...], а саме 987-го або 988-го року, за святішого патріарха Константинопольського Миколая Хризоберга». При цьому Лє Кієн покликається на авторитет арабського історика Аль-Мекіна, який у своїй «Історії сарацинів» поставив дату хрещення Русі на 377 рік за мусульманським літочисленням (Гіджри)32.

 

А ось ще один цікавий пасаж з Лє-Кієнового твору: "Середньовічні грецькі автори часто згадують русів, називають їх прадавнім їхнім етнонімом Рώs [Rhos], і локалізують територію їх розселення між річками Дон і Дніпро. Тут, без сумніву, слід розуміти південну Русь, яка ще називається «Мала» і «Чорна», а не ту, що простягається на півночі, і яка сьогодні відома то як «Велика», то як «Біла», то як «Московія»33.

 

І ніби застерігаючи тих, хто в майбутньому твердитиме, що Московська церква є матірною для Київської, французький домініканець недвозначно ствердив: «Московія прийняла християнську релігію від Малої Русі і згодом розрослася до Великої Росії завдяки київським митрополитам, які часто призначали їй єпископів, зокрема новгородського і ростовського»34.

 

Загалом, у невеликому за обсягом нарисі про початки Русі та перші віки християнства на руських землях Лє Кієн покликається на свідчення п'ятьох візантійських авторів (Константан Багрянородний, патріарх Фотій, Йоанн Скиліца, Георгій Кедрин, Никита Хоніат), на сімох європейських істориків (Петро Даміані, Цезар Бароній, Зіґмунд Герберштайн, Мартін Кромер, Адам Олеарій, Даніель Папеброк, Ансельмо Бандурі), та одного арабського вченого (Аль-Мекін).

 

Як бачимо, наукова ерудиція і дослідницька сумлінність Мішеля Лє Кієна не може викликати сумніву. Все промовляє за тим, що у своїх твердженнях і висновках він спирався на міцну джерельну базу. Тож важко припустити, щоб дату заснування Львова під 1240 роком він міг придумати. Безпідставність такого припущення спростовується ще й тим фактом, що з тринадцяти міст – єпископських кафедр Київської митрополії він називає час заснування тільки двох – Києва (IX ст.) і Львова (1240 р.). (Мішель Лє Кієн подає коротку інформацію про такі українські і білоруські міста: Київ, Луцьк, Полоцьк, Перемишль, Львів, Холм, Пінськ, Турів, Мстислав, Могильов, Вітебськ, Переяслав, Вільно. Ось характерний приклад його інформації: «Луцеоріум або Луцеорія, по-польськи Луцко, головне місто Волині і столиця Луцького воєводства, розташоване над річкою Стир [Steer] в межах Малої Русі, в якому, як доносять, більше православних та юдеїв, ніж католиків" (Ор. cіt., р. 1281-1282).)

 

В історичних довідках про інші міста Лє Кієн нічого не говорить, хто і коли їх заснував. Це можна пояснити тільки одним: про початки Києва і Львова він мав якісь дані, а про інші міста не володів такою інформацією, тому й не став нічого вигадувати.

 

У випадку Києва можна точно ствердити, що інформацію про час його виникнення Лє Кієн почерпнув із візантійських і арабських писемних джерел, автори яких і справді відносять заснування Києва до IX століття36. Звідки Лє Кієн узяв дату заснування Львова, він, на жаль, не говорить, і про це поки що можна тільки здогадуватися. Ми припускаємо, що інформацію про Львів вчений домініканець міг знайти, якщо не в якомусь руському літописі, що його він мав під рукою, то в архіві свого рідного монашого ордену. Адже достеменно відомо, що домініканці практично від початку організації своєї спільноти (20-ті роки ХІП ст.) вели активну місіонерську діяльність на землях Русі, зокрема в Києві та Галичі37. Особливо відчутною була їхня діяльність в Галицько-Волинській державі часів Данила Романовича, який протегував їм, а деяких домініканців використовував для дипломатичних зв'язків з Римською курією.

 

Історичні джерела донесли до нас навіть імена цих домініканців. Це, зокрема, ченці Алексій і Генріх, яких папа Інокентій IV навесні 1246 року прислав на галицько-волинський княжий двір для ведення справ, пов'язаних із планованою церковною унією та майбутньою коронацією князя Данила38. Річ зрозуміла, що домініканці, які були активно заангажовані в руські справи, напевно відправляли проводові свого Ордену в Рим якусь інформацію, і то не тільки про свої місійні успіхи на теренах Русі, але й про загальну політичну та культурну ситуацію в Галицько-Волинській державі. Адже важко уявити, щоби папські посланці, які тривалий час перебували при дворі Данила Романовича, не поінформували Римську курію, а тим більше центр свого Ордену про особу самого галицького володаря та про видніших постатей з його родини та оточення. І справді, важко заперечити, що подібна інформація не була підготована й відправлена до Риму. Тим більше, що, починаючи з середини 40-х років XIII ст., Рим став виявляти особливий інтерес до Галицько-Волинської держави, яку розглядав як форпост проти монголо-татарської загрози.

 

Після того, як наприкінці 1244 року Романовичі вислали до Риму дипломатичну місію на чолі з галицьким єпископом Петром39, в Римській курії стали пильніше приглядатися до постаті Данила Романовича. Тому якнайширша інформація про нього була необхідна папі, який, цілком природно, хотів більше знати, з ким має справу. Хтозна, можливо, на дні домініканських архівів лежать якісь писемні повідомлення про Галицько-Волинську Русь, що їх могли надсилати туди домініканські місіонери, звітуючи про свою духовну діяльність на сході Європи. До речі, про цю діяльність добре знав Лє Кієн: в одному місці своєї праці він говорить, що церковну унію між Києвом і Римом підготували латинські місіонери, особливо, домініканці. (Саеtеrum nоn dеfuеrunt ех Кіоvіеnsіbus, quі соmmuniоnіs Rоmаnае tеnасіоres аlііs fuеrіnt, аb Frаtrіbus sсіlісеt Рrаеdісаtorіbus рrаеsеrtim, nесnоn Міnоrіbus еdосtі". Переклад: «Зрештою, ніколи не бракувало киян, які більше від інших прагнули єдності з Римом; це були ті, яких просвіщали брати-монахи, особливо домініканці, а також францисканці». Див.: Оrіеns Сhrіstіаmus. – Т. І. Р. 1259- 1260.)

 

У цьому контексті варто звернути увагу ще на один красномовний факт. У двох місцях своєї праці Лє Кієн пише, що при підготовці історичної довідки про київську церковну провінцію, зокрема про Галицьку єпархію, він користувався хронікою згадуваного вже польського історика М. Кромера41. Однак, на відміну від деяких польських та німецьких хроністів, він проігнорував повідомлення М. Кромера про заснування Львова під 1280 роком, і вказав на 1240 рік. Це ще раз засвідчує, що французький історик мав під рукою якесь особливе джерело про походження Львова.

 

У кожному разі звістка домініканця Мішеля Лє Кієна про заснування Львова 1240 року не була плодом його фантазії, а мусіла ґрунтуватися на якомусь автентичному документі. Як ми бачили вище, Лє Кієн був солідним ученим, який поважно трактував історію і широко використовував історичні джерела, в тому числі давньоруські.

 

Зрештою, існує одне опосередковане підтвердження дати Лє Кієна. Маємо на увазі так званий Тверський літопис, у якому під 1241 роком записано, що під час походу хана Батия «на угри» його перестрів угорський король Бела біля «Солоной рЪкы", на якій стоять «грады велиньские: Изборско, Львовъ великий, Велинь»42.

 

Правда, деякі дослідники, виходячи з того, що цей літопис є пізньою компіляцією, укладеною щойно в 30-х роках XVI ст., піддають сумніву це повідомлення. На їхню думку, звістка про Львів під 1241 роком є результатом невдалої інтерполяції у літописний текст уривку із так званого «Списку міст далеких і близьких», який походить із XIV століття43. Однак, Тверський літопис міг бути скомпонований не тільки на основі відомих дослідникам писемних пам'яток і літописів, але й на підставі якихось невідомих сьогодні джерел. Тому не можна цілком відкидати його повідомлення, в тому числі й звістку про Львів.

 

А тепер зупинімося ще на одній проблемі. Як відомо, в історіографії існують дві думки про те, хто заснував місто Львів: одні історики вважають, що засновником був Лев Данилович, а інші, – що Данило Романович. Ми бачили, що в історичних хроніках та документах ХVІ-ХVІІІ ст. панувала загальна думка, що місто Львів заснував князь Лев. Вперше ця думка зафіксована в польській рукописній статті з XV ст. про герби й відзнаки королівства Польщі, авторство якої приписують історикові Яну Длуґошу. Він, як відомо, широко використовував руські літописи, більшість з яких до сьогодні не збереглася. Отож у згаданій статті читаємо: «Львівська земля – п'ята; вона носить відзнаку [у вигляді] синього лева на червоному (в одному із списків цитованої пам'ятки, що був виготовлений близько 1570 р., замість слова rubeo (червоне) написано blanco (біле).) полі, не увінчаного короною, що спинається на скелю. Цей образ є спільним символом цієї землі та її [головного] міста, яке називається Львовом, тому що вперше було засноване князем Левом»45.

 

Невідомо, чи про згадану польську пам'ятку знав німецький космограф Себастіан Мюнстер, який у своїй німецькомовній праці «Космографія або опис усіх країн, держав, князівств і міст» (перше видання: Базель, 1541) подав таку інформацію: «Львів, по-німецьки Лємбурґ, є головним містом Русі, яке свою назву дістало від володаря Лева на пам'ять про велику перемогу, яку він здобув у боротьбі з народами цієї ж землі»46.

 

Після С. Мюнстера практично всі західні історики другої половини ХVІ-ХVІІІ ст., які вели мову про Львів, твердили, що його заснував Лев Данилович. Крім М. Кромера, М. Стрийковського, Й. Альнпеха, С. Окольського, Ю.-Б. Зиморовича, Л. Ехарда, думки яких ми вже наводили. Цей погляд підтримали А. Ґваґніні, Б. Папроцький, М. Ґруневеґ та інші47. На князя Лева, як засновника міста Львова, вказують також деякі так звані «західноруські» літописи того часу48.

 

Однак, уже в середині XVII ст. цей погляд був підданий сумніву. Року 1647 в німецькому місті Ульмі вийшла друком праця Мартіна Цайллєра під назвою «Новий опис Польського королівства та Великого князівства Литовського», в якій подано опис Львова з короткою історичною довідкою про нього49. Німецький автор переповідає повідомлення М. Кромера про спустошення 1280 року польським князем Лєшком Чорним руських земель «аж по Львів». Він підтримує думку польського історика, що Львів дістав свою назву від «князя Лева, сина руського короля Данила», але сумнівався, чи Лев міг заснувати це місто. На думку Цайллєра, князь Лев «міг його тільки відбудувати, відновити і міцніше укріпити»50.

  

 

 

 

  

Через дванадцять років після вченого німця Цайллєра подібний сумнів щодо князя Лева, як засновника Львова, висловив учений голландець Андреас Целлярій. Ось, що він з цього приводу пише: «Кромер вважає, що руський князь Лев заснував це місто і дав йому назву. Щодо походження назви, то, правдоподібно, так і було. Однак, сумнівно, чи був цей Лев засновником міста, яке існувало ще до нього, як про це можна судити на підставі багатьох даних. Про Лева можна хіба сказати, що він це місто відновив, відбудував та зробив більш укріпленим»51. Правда, жодного з цих «багатьох даних» Целлярій не наводить.

 

Зерна сумніву, посіяні М. Цайллєром і А. Целлярієм в XVII ст, зійшли допіру в XIX ст., коли галицькі історики піддали ревізії офіційну версію про князя Лева, як засновника Львова. Першим це зробив Денис Зубрицький. Покликаючись на опубліковані М. Карамзіним фрагменти з Іпатіївського літопису, в яких виразно говорилося, що Львів існував уже в 50-х роках XIII ст., він заперечив твердження Б. Зиморовича, що місто Лева було засноване 1270 року52. Він також відкинув традиційну версію, за якою Львів заснував князь Лев Данилович. На підтвердження своєї думки Д. Зубрицький процитував відомі слова А. Целлярія, що Лев не міг заснувати Львова, а лише відбудував його після якогось великого спустошення53.

 

Цікаво, що Д. Зубрицький, для якого авторитет М. Карамзіна був незаперечний, проігнорував його думку, що Лев Данилович «утвердив свій престол у новому місті Львові, заснованому ще за Данила»54. Галицький історик вважав, що місто під назвою Львів існувало вже задовго до Романовичів, тому воно «не могло бути засноване ані князем Левом, ані його батьком – королем Данилом». Назва міста, на думку Д. Зубрицького, походить «не від князя Лева, а від лева – короля звірят»55.

 

До думки М. Карамзіна, однак, прислухався Іван Вагилевич, молодший сучасник Д. Зубрицького і член славнозвісної «Руської Трійці». У своїй знаменитій «Граматиці малоруського язика», виданій у Львові 1845 року, він ствердив, що «Львів закладений Данилом Романовичем»56. У своїх пізніших публікаціях І. Вагилевич розвивав цю думку, уточнюючи, що князь Данило заснував Львів близько 1250 року57. Прикметно також, що І. Вагилевич вперше в історіографії пов'язав час виникнення Львова з появою низки інших міст, які були засновані Романовичами наприкінці 30-х років ХПІ століття. Зокрема, він ствердив, що «первісне закладення Львова Данилом Романовичем відбулося одночасно із заснуванням Холма»58.

 

Версію І. Вагилевича про те, що Львів був заснований князем Данилом Романовичем, підтримала більшість українських та іноземних істориків XIX ст., зокрема Ісидор Шараневич, Антін Петрушевич, Кароль Відманн, Карл Вільгельм Расп, Станіслав Кунасєвіч, Фредерик Папе та інші59. Правда, деякі їхні вчені сучасники продовжували обстоювати традиційний погляд, що Львів заснував син короля Данила – князь Лев60.

 

На самому початку XX ст. точку зору І. Вагилевича, за якою засновником Львова був Данило Романович, приймає Михайло Грушевський. У другому томі своєї фундаментальної «Історії України-Руси» він пише: «Правдоподібно, Данило збудував тут город, назвавши його Львовом на честь свого сина Лева, з нагоди його [...] постригів, що могли відбутися в 30-х роках XIII в.»61. Тут, крім іншого, великий історик зробив, на наш погляд, два важливі висновки: по-перше, що Львів був заснований з нагоди «постригів», тобто з приводу воїнського посвячення князя Лева, а, по-друге, що це сталося наприкінці 30-х років XIII ст., тобто тоді, коли Романовичі заснували низку інших міст, зокрема Холм.

 

Авторитет М. Грушевського вирішально вплинув на подальшу історіографію, так що до початку 80-х років XX ст. практично у всіх публікаціях, присвячених історії Львова, домінувало твердження, що столицю Галичини заснував князь Данило Романович і назвав її на честь свого сина Лева62.

 

Однак, багатовікова історична традиція, яка, починаючи з XV ст., вважала засновником Львова князя Лева Даниловича, не пропала безслідно. В 1936 році відомий львівський історик Теофіль Коструба опублікував розвідку, в якій доводив, що Львів заснував Лев Данилович. Новим аргументом на користь цієї версії послужили йому дві монаші традиції: східна (василіянська) і західна (домініканська), які з давніх-давен послідовно голосили, що засновником Львова був князь Лев63.

 

Уже в ближчі до нас часи інший відомий львівський історик Ярослав Ісаєвич опублікував опис Львова німецького домініканця Мартіна Ґруневеґа, додавши до нього науковий коментар. У ньому Я. Ісаєвич здійснив спробу примирити і поєднати обидві точки зору. Він, зокрема, писав: «Лев, який був уже дорослим і допомагав батькові у військових походах, міг відігравати істотну роль як безпосередній керівник будівництвом нового міста, даного йому в уділ»64. Цей здогад Я. Ісаєвич розвинув у наступних своїх дослідженнях з історії Львова, в яких твердить, що до заснування міста під назвою Львів причетні батько і син: «Данило здійснював загальне керівництво будівництвом Львова та інших міст, а Лев безпосередньо очолив спорудження граду, який мав стати (як вказує сама назва) його уділом»65. З цією думкою Я. Ісаєвича погоджується сучасний історик Львова Ярослав Книш66. До неї схиляється польський дослідник історії Львова Лєшек Подгородецький67.

 

А тепер повернімося до Мішеля Лє Кієна. Він, як ми вже знаємо, однозначно ствердив, що Львів був заснований 1240 року саме «руським князем Левом». Отож виникає питання: чи міг юний княжич Лев самостійно заснувати місто у вказаному році? Рік народження Лева Даниловича точно не відомий. Історики сходяться на тому, що народився він перед 1229 роком. Зокрема, М. Грушевський вважав, що Лев народився 1225 року68. Польський дослідник родоводу Романовичів Даріуш Домбровський окреслює дату народження Лева 1225-1229 роками69. Подібно вважає Я. Книш70. У кожному разі, на 1240 рік Лев уже досягнув повноліття (як на середньовічні мірки)71, (За традицією, яка встановилася у латинській Європі в Середні віки, повноліття наступало при досягненні 14 років (т. зв. конфірмація). Якщо взяти до уваги той факт, що Романовичі були тісно пов'язані з католицькими правлячими дворами та латинською культурою, то висловлена нами думка має під собою грунт.) адже з Галицько-Волинського літопису знаємо, що в цьому році Данило брав його з собою в Угорщину, щоб посватати для нього угорську принцесу72. Більше того, є дані, що близько 1240 року Данило віддав йому в уділ Перемишльське князівство73. Отже, фізично й морально Лев Данилович міг цілком заснувати місто 1240 року і назвати його своїм іменем. При цьому, без сумніву, не обійшлося без порад та санкції на цю акцію з боку князя Данила. Але наріжний камінь під фундамент міського замку заклав напевно сам Лев, можливо навіть, з нагоди свого повноліття.

 

Ми цілком згідні з аргументами професора Л. Войтовича, якими він обґрунтовує погляд, що засновником Львова був саме Лев Данилович. Отож Л. Войтович пише: «Данило Романович ввійшов у традицію як містобудівник. Сумнівів немає. Він заснував немало міст, зокрема Данилів, Холм, Стіжок. Але Львова він не засновував. Про це принаймні немає жодної вістки у жодному джерелі. Більше того, всі пізніші хроністи (Груневег, Кромер, Альнпек, Окольський, Зиморович), всі поети ХVІ-ХVІІ ст. називали засновником міста князя Лева Даниловича. На Галицькій брамі був латинський напис: «Князь Лев заклав мені підвалини. Нащадки дали ім'я Леонтополіс» [...]. На той час князь Лев Данилович тримав Перемиське князівство і відзначився у битві під Ярославом»74.

 

На завершення зупинімося ще на одній проблемі, що стосується часу виникнення Львова. Історики XIX ст., після того як з Галицько-Волинського літопису стало відомо, що Львів існував уже в 50-х роках XIII ст., висловлювали різні здогади про дату його заснування, вказуючи, зокрема, на часовий проміжок між 1245-1255 роками. Після Другої світової війни, коли у Львові активізувалися археологічні дослідження, зокрема роботи експедицій під керівництвом О. Ратича, Р. Багрія, В. Петегирича, М. Филипчука, В. Оприска та інших, багатий викопний матеріал, що був відкритий на території сучасного Львова, і який датується ХІ-ХІІ ст., дав підставу деяким археологам стверджувати, що місто Львів існувало вже в цей період75. Подібні твердження стали загальним місцем в науково-популярній літературі про початки Львова76. За них ухопилися окремі польські дослідники, використовуючи їх як аргумент в обґрунтуванні далекосяжної тези, що Львів «виник перед 981 роком, коли Червенські землі належали до польських князів»77.

 

Поважніші археологи більш обережні в своїх висновках. Так, В. Петегирич виникнення торгово-ремісничого осередку Львова та появу перших укріплень на Високому Замку схильний датувати найраніше кінцем XII – початком XIII століть78. Подібно вважають історики ранньої архітектури Львова Іван та Роман Могитичі. Вони, зокрема, обстоюють тезу, що Львів, як оборонний і сакральний центр, заклав Роман Мстиславич на зламі ХІІ-ХШ століть79.

 

На наш погляд, археологічний матеріал, відкритий за останнє півстоліття на території Львова, засвідчує одне: столиця Галичини, як і більшість середньовічних міст Європи, виникла не на голому місці, а була заснована на території (або поблизу) якогось поселення, що існувало вже віддавна. Однак, якщо й існувало там якесь село чи ремісничо-торгове поселення, навіть з будівлею церковного храму, то воно ще ніяк не було містом. Середньовічне місто починалося щойно тоді, коли поселення набувало політично-адміністративного (центр княжого уділу), релігійно-церковного (єпископська кафедра) чи оборонного (укріплений замок з городом) значення. Жодного такого значення не мало гіпотетичне місто під назвою «Львів», яке, за твердженням деяких археологів, існувало вже в XI-XII століттях. Про це найкрасномовніше свідчить мовчанка про нього в літописах та інших писемних джерелах аж до середини XIII століття.

 

Тож коли все-таки виникло місто під назвою Львів? Для відповіді на це питання вирішальне значення мають писемні джерела. А вони недвозначно засвідчують, що, по-перше, Львів був заснований до 1256 року, і, по-друге, що його заснував князь Лев Данилович. Але коли він міг це зробити? Ми вже відзначали, що історики XIX ст. заснування Львова датували між 1245-1255 роками. При цьому вони виходили із логіки, що Львів мусів бути заснований після монголо-татарської навали 1241 року, адже тоді, мовляв, наспіла потреба зміцнити державу новими укріпленими замками й містами. Така точка зору і справді виглядає логічною. Однак, не менш логічним видається і таке міркування: малоймовірно, щоби Романовичі засновували нові міста після татарського погрому 1241 року, коли першочерговим завданням було відбудовувати та укріплювати зруйновані ординською навалою вже існуючі міста. З Галицько-Волинського літопису знаємо, що тоді Романовичі саме цим займалися, що викликало незадоволення в Орді, і ханський воєвода Бурундай навіть наказав Данилові розкидати новозбудовані укріплення. Водночас, на підставі окремих повідомлень цього ж літопису можна зробити висновок, що бум закладання та розбудови нових міст в Галицько-Волинській державі припадає на другу половину 30-х років XIII ст., коли були засновані міста Угровськ, Холм (1237 р.) і Данилів80.

 

Ми бачили, що таку думку вже в середині XIX ст. висловив І. Вагилевич, її підтримав на початку XX ст. М. Грушевський, а в кінці цього ж століття її потвердив Я. Ісаєвич такими словами: «Є всі підстави вважати, що укріплений град Львів збудовано одночасно з Холмом, або невдовзі після Холма»81.

 

Нам також здається, що заснування міста Львова логічно вписується в цей період. Саме тоді амбітні Романовичі, відчуваючи потенційну загрозу зі Сходу, що так грізно заявила про себе 1237 року, та готуючись до вирішального зудару з Угорщиною за Галичину, стали зміцнювати свою державу укріпленими замками, навколо яких почали виникати нові міста. Прикметно, що саме в цей час вони засновують нові церковні єпархії, спершу в Угровську, а згодом в Холмі82.

 

Отже, наш основний висновок: повідомлення французького історика Мішеля Лє Кієна про заснування Львова 1240 року князем Левом Даниловичем ґрунтується на серйозній джерельній базі, а сама дата може вважатися цілком вірогідною.

 

1. "Leopolium vel Leopolis, Раlаtіnаtus арud Роlоnоs сарut, Russіае еt Наlісіае civitas

аd fluvіum Реkеvіum, еt аd mоntіs rаdісеs а Lеоnе Russоrum рrіnсіре аnnо 1240. ехstruсtа fеrtur" // Lе Qиіеп М. Оrіеns Сhrіstіаnus іn quаtuоr раtrіаrсhаtus dіgеstus. Т. І. Раrіsііs: Туроgrарhіа Rеgіа, 1740. Р. 1283-1284.

2. Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. Київ: Дніпро, 1989.С. 417. Пор.: Полное собрание русских летописей.Т.2. Ипатьевская летопись. – Москва, 1998. – С. 841. (Далі: ПСРЛ, номер тому і сторінки).

3. Див.: Карамзин Н. М. История государства Российского. – Т. IV. – СПб., 1817. – С. 315-327. Перша згадка про Львів: Там же. – С. 324.

4. Цит. за: Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях ХІ-ХІП вв. (Источники исследования темы) // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования: 1982 год. – Москва: Наука, 1984. – С. 195. Пор.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 947.

5. Див.: Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения. – С. 195.

6. Сrотеr М. Dе оrіgіnе еt rebus gеstis Роlоnоrum lіbrі XXX. Ваsіlеае, 1555. Р. 247.

7. Іbіdеm.

8. Див.: Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения.С. 195, прим, б.; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. С. 947, прим.**

9. Вrиіп G., Nоvеlапиs S., Ноgепbеrgиs F. Dе рrаесірuіs tоtіus universi urbіbus. Lіb. II. Соlоnіае, 1617. f. 49.

10. Про це докладніше див.: Rасhwаł S. Jаn Аlnреk і jеgо "Оріs mіаstа Lwowa” z росątku ХVП wiеkи / Wsсhód: Wуdаwnictwo dо dzіеjów і kultury zіеm wsсhоdnich. Т. 6. – Lwów, 1930. S. 3-9; Шишка О. В. Історія княжого Львова: Історіографічно-бібліографічний огляд // Вузівська бібліотека. Історія. Теорія. Досвід роботи. – Вип. 2. – Львів, 1993. – С. 25-36.

11. Цит. за: Rасhwal S. Ор. сіt., р. 10.

12. t dаtа еst hаес sсrірtura Lеороlі роst fundаtіоnеm urbіs аnnо sесundо dіе lunае Аugustі quіntа а сrеаtіоnе vеrо mundі аnnо VI MDССLХХVІІІ (6778)". Цит. за вид.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. – С. 481.

13. Див.: Семінарій "Княжі часи" // Давній Львів, 2003. – С. 28.

14. Zітоrоwiсz J. В. Ріsmа dо dzіejów Lwowa оdnosząсе sіę. Wуd. К. Неск. – Lwów, 1899. S. 41. Пор.: Зіморович Б. Потрійний Львів: Lеороlіs Тrірlех / Пер. з лат. Львів: Центр Європи, 2002. С. 47.

15. Пор.: Есhard L. Dуkсуоnаrсzуk gеоgrаfїсznу / Тłum. z  frаnс. Wаrszawa, 1782. Т. II. S. 102. У французькому виданні цієї праці інформація про Львів відсутня (Див.: Еасhаrd. L. Dісtіоnаіrе dе оgrарhіе аnсіеnnе. Раrіs, 1768).

16. Мицько І. Коментар до кн.: Зіморович Б. Потрійний Львів. С. 188; Його ж: Королевич Лев Данилович та давній Львів (сторінки з книги) // Галицька Брама. № 9-10 (81-82): Король Данило та його син Лев. Львів, 2001. С. 21-22.

17. Див.: Strіуkоwskі М. Кгоnіка Роlskа, Litеwskа, Zmudskа і wszуstkіеj Rusі. Кrоlеwіес, 1582. – S. 344.

18. Оkоlskі S. Russіа flоrіdа rоssіs еt lіlііs. Lеороlі, 1646. Р. 70-71.

19. Див.: Nоwy Lwowski Каlеndаrz роlskі і ruskі nа rок [...] 1803. – Lwów: Druk, J. Ріllеrа, 1803. S. 2. У рубриці "Wуrасhоwаnіе сzаsи nа rок 1803" зазначено, що в 1803 році минає 554 роки "оd zаłоźеnіа mіаstа Lwowa". Тобто, виходить, що Львів був заснований 1249 року. На цю дату вперше звернено увагу у вид.: Пеленський Й. Старий і новий Львів // Записки НТШ. Львів, 2005. Т. ССХLIХ. С. 627.

20. Повна назва цього твору українською мовою звучить так: "Християнський Схід, розділений на чотири патріархати, де представлені церкви, патріархи та інші глави церков цілого Сходу. Дослідження й праці преподобного отця ієромонах Мішеля Лє Кієна, меріно-булонця, Ордену Братів Проповідників. Посмертне видання. Париж: Королівська друкарня, 1740 р."  Усі три томи охоплюють понад 5000 сторінок тексту!

21. Quеtіf J., Есhаrd J. Sсrірtоrеs Оrdіnіs Рrаеdісаtоrum.Т. II.Раrіs, 1721. – S. 808-810; Місhаеl Le Quіеn // Сhаlтеr’s Віogrарhу. 1812. Vоl. 25. Р. 431; Маиlvаиlt А. Quіеn (Місhаеl Le) // Еnсусlорèdіе dеs sсіеnсеs rеligiеuses. Т. XI. Раrіs, 1881. Р. 66-67; Sаlаvіllе S. II' сеntеnаіrе de Місhеl Le Quіеn (+1733 1933) // Есhоs d’Оrіеnt. 1933. Т. XXXII. № 171. Р. 257-266.

22. Див.: Острогорський Ґ. Історія Візантії / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2002. – С. 8.

23. Маиlvаиlt А. Ор. сіt., р. 67.

24 .Див.: Паславський І. Український епізод Першого Ліонського собору (1245 р.). Дослідження з історії європейської політики Романовичів. – Львів: НВФ "Українські технології", 2009. – С. 15.

25. Оrіеns Сhrіstіаnus. Т. I. Р. 1274.

26. Іbіdеm. Р. 1261, 1262, 1263, 1264, 1265.

27. Іbіdеm. Р. 1260, 1261, 1274.

28. Энциклопедический словарь Брокгауза-Ефрона. – Т. X. – СПб., 1893. – С. 339.

29. Оrіеns Сhrіstіаnus. – Т. І. – Р. 1259-1260. Пор.: Асtа Sаnсtоrum: Маіі. Соllесtа, dіgestа, іllustrаtа а Gоdеfrіdо Неnsсhеnіо еt Dаnіеlе Рареbrосhіо е Sосіеtаtе lеsu. Т. І. Аntvеrріае, 1680. Р. ІVI.

30. Див.: Пріцак О. Іпатський літопис та його роль у реставрації української історичної пам'яті // Хроніка 2000 / Культура і наука світу: внесок України. – Київ, 2000. – С. 94-103.

31. Оrіеns Сhrіstіаnus. – T. I. Р. 1257-1258.

32. Іbіdеm. Р. 1259-1260. Про Аль-Мекіна докладніше див.: Васильевский В. Г. К истории 976-986 годов (Из Ал-Мекина и Иоанна Геометра) // Труды. – Т. II. Вып. 2. – СПб., 1909. – С. 69-106.

33. Оrіеns Сhrіstіаnus. Т. І. Р. 1257-1258.

34. Іbіdеm.Р. 1291-1292.

35. Мішель Лє Кієн подає коротку інформацію про такі українські і білоруські міста: Київ, Луцьк, Полоцьк, Перемишль, Львів, Холм, Пінськ, Турів, Мстислав, Могильов, Вітебськ, Переяслав, Вільно. Ось характерний приклад його інформації: «Луцеоріум або Луцеорія, по-польськи Луцко, головне місто Волині і столиця Луцького воєводства, розташоване над річкою Стир [Steer] в межах Малої Русі, в якому, як доносять, більше православних та юдеїв, ніж католиків" (Ор. cіt., р. 1281-1282).

36. Див.: Бартольд В. В. Арабские известия о русах // Бартольд В. В. Сочинения. Т. II. Ч. 1. Москва, 1963. С. 854-858.

37. Rаwitа-Gawrońskі F.  Zаkоn оо. Dоmіnkаnów w Кijоwiе. Szkіс hіstоrусznу. Кіjów, 1912. S. 12-19; Аltапеr В. Dоmіnikаnеrmіssіоnеn dеs 13. Jаhrhundеrts. Fоrsсhungеn zur Gеsсhісhtе dеr kirсhliсhеn Unіоnеn und Моhаmmеdаnеr-und Неіdеnmіs-sіоnеn dеs Міttеlаlters / Вrеslаuеr Studіеn zur hіstоrіsсhеn Тhеоlоgіе. Вd. ІII. Наbеlsсhwеrt, 1924. S. 214-225.

38. Dосumеntа Роntificum Rоmаnоrum Ніstоrіаm Ucrаіnае Іllustrаntіа (1075-1953). Vоl. І. Соllеgіt A. G. Welукуj / Аnаlесtа OSВМ. Sеr. II. Sес. 3. Rоmае, 1953. № 17. Р. 33. Див. також: Rаупаld О. Аnnаlеs Ессlеsіаstiсі. Т. XIII. Соlоnіае, 1691. Р. 559; Аltапеr В. Ор. сіt., Р. 222-223, Аnm. 44.

39. Див.: Паславський І. Український епізод Першого Ліонського собору (1245 р.) – С. 50-82.

40. “Caeterum non defuerunt ex Kioviensibus, qui communionis Romanae tenaciores aliis fuerint, ab Fratribus scilicet Praedicatoribus praesertim, necnon Minoribus edocti”. Переклад: «Зрештою, ніколи не бракувало киян, які більше від інших прагнули єдності з Римом; це були ті, яких просвіщали брати-монахи, особливо домініканці, а також францисканці». Див.: Оrіеns Сhrіstіаnus. – Т. І. – Р. 1259-1260.

41. Іbіdеm.Р. 1259-1260, 1261-1262.

42. ПСРЛ. – Т. 15. Рогожский летописец. Тверский сборник. – Москва: Наука, 1963. – С. 375.

43. Див.: Книш Я. Заснування Львова // Семінарій "Княжі часи". – Львів, 2002. – С. 7-8; Його ж: Звістка про Львів у Тверському літописі під 6749 (1241) р. // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2008. – Вип. 2. – С. 133-136.

44. В одному із списків цитованої пам’ятки, що був виготовлений близько 1570 р., замість слова rubeo (червоне) написано blanco (біле).

45. Іnsignіа sеu сlеnоdіа Rеgnі Роlоnіае // Dlugosz J. Ореrа оmnіа. Vоl. І. Ореrа vаrіа.

Сrасоvіае, 1887. Р. 560.

46. Мипster S. Соsmоgrарhеу оdеr Веsсhrеіbung аllеr Länder, Неrrschаften, Fürmemsten, Stеttеn. Ваsеl, 1564. Р. 1269.

47. Gwаgпіпі А. Sаrmаtіае Еurореае desсrірtіо. Сrасоvіае, 1578. f. 70 v.; Рарrосkі В. Gnіаzdо Сnоtу, skąd Неrbу Rусеrstwа slаwnеgо Кrоlеwstwа Роlskіеgо, Wіеlkіеgо Кsіęstwa Lіtеwskіеgо, Ruskіеgо... росzątеk swóу mаіą. Кrаków, 1578.Р. 1221; Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова [М. Ґруневега] // Жовтень. 1980.№ 10,С. 107.

48. ПСРЛ. Т. 35. Летописи белорусско-литовские. Москва, 1980. С. 94, 150, 178, 198, 219.

49. Zеіlеr М. Nеwе Веsсhrеіbung dеs Кönіgrеісhs Роlеn und Grоbhеrzоgtums Lіtаuеn. – Ulm, 1647. Р. 133-141.

50. Іbіdеm.Р. 139.

51. Сеllаrіиs А. Rеgnі Роlоnіае, Маgnіquе Ducаtus Lіtuаnіае, оmnіumquе rеgіоnum jurі роlоnісо subjесtоrum. Nоvіssіmа dеsсrірtіо. Аmstеlоdаmі, 1659. Р. 317.

52. Див.: Zиbrzускі D. Rуs dо hіstоrуі nаrоdu ruskiegо w Gаlісіі і hіеrаrсhіі сеrkеwnеу w tее krulеwstwіе. Zеsz. 1. Lwów, 1837. S.46. 

53. Іbіdеm. Р. 47.

54. Карамзин Н. М. История государства Российского. Т. IV. С. 110. Трохи раніше, говорячи про події 1259 р., М. Карамзін сказав про Львів, що він був «незадолго до того времени основанный и названный именем старшого сына Даниилова» (Там же. – С. 80).

55. Zиbrzускі D. Кrоnіkа mіаstа Lwowa. Lwów, 1844. – S.7.

56. Wagilewicz J. Grаmmаtуkа jązуkа mаłоruskіеgо w Gаlісіі. Lwów, 1845. S. 143.

57. Wagilewicz J. Росzątkі Lwowa // Кółkо rоdzіnnе. Lwów, 1860. № 7. S. 111. 58. Wagilewicz J. [Коmеntаrz] // Аktа grоdzkіе і zіеmskіе. Т. III. Lwów, 1872. S. 43.

59. Див.: Шараневич И. Стародавный Львов (от року 1250-1350). – Львов, 1861. – С.12; Його ж: Где стоял первістный королем руским Данилом для сына свого престолонаслідника збудованный Львов? // Шараневич И. Географическо- историческіи статіи (С Временника Ставропигийского Института на р. 1876). – Львов, 1875. – С. 24-46; Його ж: Исторический очерк о ставропигийской церкви Успения Пресвятой Богородицы // Юбилейное издание в память 300-летняго основания Львовского Ставропигийского Братства. – Т. І, –Львов, 1886. – С. 1; Правда, в іншій своїй публікації з 1886 року І. Шараневич уже твердить, що "город Львов... князь Лев Данилович создал". Див.: Шараневич И. Указания в писанных источниках, а особенно в документах и актах до археологических исследований. – Львов, 1886. – С. 23-24. (Можливо, це редакторський недогляд); Петрушевич А. С. Лингвистическо-исторические исследования о начатках города Львова и окресностей его. – Вып. 1. – Львов, 1893. – С. 17; Wіdтапп К. Коśсіół św. Jаnа Сhrzсісіеlа wе Lwowie. Lwów, 1869. S.28-29,37; Rаsр С. W. Веіträgе zur Gеsсhісhtе der Stаdt Lеmbеrg. Wiеn, 1870. S. 3, Аnm. 2; Кипаsіеwісz S. Рrzесhаdzkі аrсhеоlоgісznе ро Lwowie. Zеsz. 2-3 Lwów, 1876. – S. 134; Рарèе Р. Ніstоrуа mіаstа Lwowa w zаrуsіе. Lwów, 1894. S. 13-14; Drехlеr І. Wielki Lwów. Lе Grand ороl. Lwów, 1920. – S.6; Рерłоwskі S. Gdzіе stаł stаrу Lwów? // Dzіеnnіk Роlskі. Lwów, 1890. №51. – S.1.

60. Див.: Сzоłоwskі А. Lwów zа ruskich сzаsów. Lwów, 1891. – S. 18-19; Пізніше А. Чоловський скорегував свою думку і твердив, що Львів заснував князь Данило "близько 1250 року", а Лев допомагав йому в розбудові міста. Див.: Сzоłоwskі А. Ніstоrjа Lwowa оd zаłоźеnіа dо rоku 1600. Lwów, 1925. S. 4. Його ж: Z przeszłosci dziejowej Lwowa // Lwów dаwnу і dzisiejszy. Рrаса zbіоrоwа рod rеdакс В. Jаnuszа. Lwów, 1928. S. 1.

61. Грушевський М. Історія України-Руси. Київ: Наук, думка, 1992. Т. 2. С. 471-472.

62. Див.: Крип'якевич І. Львів. Його минувшина і теперішність. – Львів, 1910. – С. 2; Його ж: Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932. – С. 3; Карпович В. [Януш Б.] Старий Львів. Ч. І. Княжа доба (ХІІІ-ХІV вв.) // Стара Україна. Часопис історії і культури. Львів, 1924. № 1. С. 6; Голубець М. Історія Львова від найдавніших часів // Львів: Провідник по Львові. Львів, 1925. С. 87; Зубик Р. Княжий Львів посередник між Сходом і Заходом // Назустріч. Львів, 1936. Ч. 5; Його ж: Княжий Львів // Львів. Літературно-Мистецький збірник. В 700-ті роковини заснування княжого города. – Філадельфія: Вид-во "Київ", 1954. – С. 5-11; Нариси історії Львова / Відп. ред. І. П. Крип'якевич. – Львів, 1956. – С. 3, 22; Історія Львова. Короткий нарис. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – С. 8.

63. Див.: Коструба Т. Початки Львова // Українські Вісти. – Львів, 1936. – № 7. –

С. 3.

64. Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова. – С. 107.

65. Історія Львова. – Київ: Наук, думка, 1984. – С. 15; Ісаєвич Я. Як виникло місто під назвою Львів // Львів: Історичні нариси. – Львів, 1996. – С. 16-17.

66. Див.: Історія Львова. У трьох томах. – Т. 1. – Львів: Центр Європи, 2006 – С. 55.

67. Див.: Роdhоrоdесkі І. Dzіeje Lwowa. Wаrszawa, 1993. S. 10.

68. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. III. С. 568.

69. Dąbrowski D. Rоdоwód Rоmаnоwісzów ksiąźąt hаlісkо-wоłуńskich / Віblіоtека Gеnеаlоgісznа. Т. 6. Роznаń-Wrocław, 2002. S. 103.

70. Див.: Історія Львова. У трьох томах. Т. 1. С. 54.

71. За традицією, яка встановилася у латинській Європі в Середні віки, повноліття наступало при досягненні 14 років (т. зв. конфірмація). Якщо взяти до уваги той факт, що Романовичі були тісно пов’язані з католицькими  правлячими дворами та латинською культурою, то висловлена нами думка має під собою грунт.

72. Див.: ПСРЛ. ІІ. – СПб. 785-787.

73. Див.: Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. – Львів, 2000. – С. 227.

74. Войтович Л. Данило Галицький. Загадки і проблеми // Галицька Брама. – № 9-10 (81-82): Король Данило та його син Лев. – Львів, 2001. – С. 15-16.

75. Див.: Бандрівський М. Археологія найдавнішого Львова (окремі спостереження) // Вісник НТШ. – Львів, 2006. – Ч. 35. – С. 25.

76. Див.: Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та

інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 10-11.

77. Див.: Walczy Ł. W sрrаwіе росzątków Lwowa // Lwów: Міаstо. Sроłесzеństwо. Кultura. Т. IV. Stиdіа z dziejów Lwowa роd rеdаkcją К. Каrоlсzаkа. Кrаków, 2002. S. 35-37. Задля справедливості треба відзначити, що серйозні польські історики відкидають подібну тезу. Наприклад, див.: Тrajdos Т. М. Dominikanie і frаnсіszkаnіе we Lwowie dо 1370 г. // Dzіеjе Роdkаrрасіа. Т. V. - Кrоsnо, 2001. S. 426, n. 12.

78. Див.: Петегирич В. Середньовічний Львів, відкритий археологами // Дзвін. Львів, 1995. № 4. С. 135.

79. Див.: Могитич І. Муровані укріплення княжих часів на Високому Замку // Галицька Брама. № 12: Княжий Львів. Львів, 1996. С. 9; Могитич Р. Розвиток княжого Львова // Галицька Брама. № 12: Княжий Львів. Львів, 1996.С. 6.

80. Див.: ПСРЛ. Т.2 СПб., 842; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. II. С. 381; Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. Вид. 2-е. Львів, 1999. С. 34; 40.

81. Ісаєвич Я. Як виникло місто під назвою Львів // Львів: Історичні нариси. Львів, 1996.С. 16.

82. Див.: ПСРЛ. Т.2 СПб., 842; Голубинский Е. История русской церкви. 2-е изд. Т. І, I-ая пол. Москва, 1901. С. 699; Щапов Я. Н. Государство и церковь Древней Руси Х-ХІП вв. Москва: Наука, 1989. С. 52-54; Рорре А. Віskuрstwа nа Rusі: 988-1300 // States, sосіеtіеs, сиltиrеs: Eаst аnd Wеst. Еssауs іn Ноnоr оf Jаrоаw Реlеnskі. Nеw-York, 2004. Р. 843.

 

Основна бібліографія до початкової історії Львова

І. Джерела і матеріали

1. Зіморович Б. Потрійний Львів: Lеороlіs Тrірlех / Пер. з лат. Львів: Центр Європи, 2002. 224 с.

2. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наук, думка, 1986. 422 с.

3. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004. 1283 с.

4. Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. Москва, 1998. XVI, 938 + 87, IV с.

5. Полное собрание русских летописей. Т. 15. Рогожский летописец. Тверский сборник. Москва: Наука, 1963. VIII, 186, VII, 504 с.

6. Полное собрание русских летописей. Т. 35. Летописи белорусско-литовские. Москва, 1980. 307 с.

7. Аlпресh J. Lеороlіs. Russіае Аustralis иrbs рrіmаrіа, сеlеbеrrіmum оrіеntаlіum mеrсіum еmроrіum // Вruin G., Nоvеlаnus S., Ноgеnbеrgus F. Dе рrаесірuіs tоtіus unіvеrsі urbіbus. — Т. VI. - Lіb. II.Соlоnіае, 1617. – f. 49.

8. Сеllаrіиs А. Rеgnі Роlоnіае, Маgnіquе Duсаtus Lіtuаnіае, оmnіumquе геgіоnum jurі роlоnісо subjесtоrum. Nоvissima dеsсrірtіо.Аmstеlоdаmі, 1659. 11 f., 605,40 рр.

9. Сhоdуkіеwiсz С. Dе rеbus gеstіs іn рrоvіnсіа Russіае Оrdіnis Рrаеdісаtоrum Соmmеntаrіus lіbrіs XI dіgеstus. Веrdісzоvіае, 1780. [4], 373, [5] рр.

10. Сhоdуkіеwiсz С. Dіssеrtаtіоnеs hіstоrісо-сrіtісае de utroquе Аrсhіеріsсораtu Меtrороlіtаnо Кijowіеnsі еt Наlісіеnsі, utі оlіm distincto [...] Rіtus Grаесо-Unіtі [...] сеrtіоrіbus dосиmеntіs іllustrаntае. – Lеороlі, 1770. 4 [60] арк.

11. Сrотеr М. Dе оrіgіnе еt rеbus gеstіs Роlоnоrum libri XXX. Ваsіlеае, 1555. VIII, 702, XXXVII рр.

12. Есhard L. Dуkсуоnаrсzуk gеоgrаfїсznу / Тłum. z frаnс. Wаrszawa, 1782. Т. II. 368 s.

13. Gwagnini A. Sаrmаtіае Еиrореае dеsсrірtіо. Сrасоvіаe, 1578. [Пагінація розрізнена].

14. Іnsіgnіа sеu сlеnоdіа Rеgnі Роlоnіае // Długosz J. Ореrа оmnіа. Vоl. І. Ореrа vаrіа. Сrасоvіаe, 1887. XXII, XVI, 638, XXVII рр.

15. Кsięga Dzіеjów сzуlі Ніstоrуjе [...] w mоnаstуrzе lwоwskim роd tуtulem Swіęntego Jеrzеgо męczеnnіkа [...] zеbrаnе і sріsаnе // Раmiątniki hіstіоrусznе krаjowе. Zеbrаł і wуdаł L. Zіеlіńskі. – Lwów, 1841. – S. 75-108.

16. Lе Qиіеп М. Оrіеns Сhrіstіаnus іn quatuor раtrіаrсhаtus dіgеstus; Quo ехhіbеntur Ессlеsіае, Раtrіаrсhае, саеtеrіquе Рrаеsules tоtіus Оrіеntіs. Studio еt ореrа R. Р. F. Місhаеlіs lе Quien, Моrіnо-Воlоnіеnsis, Оrdіnіs Frаtrоrum Рrаеdісаtоrum. Орus Роsthumum. Т. І. Раrіsііs: Туроgrарhіа Rеgіа, 1740. VIII, 1450, L рр.

17. Миnster S. Соsmоgrарhеу оdеr Веsсhrеіbung аllеr Länder, Неrrsсhаftеn, Fürnеmstеm, Stеttеn. Ваsеl, 1564. - [30] f., 1475 рр.

18. Оkоlskі S. Russіа flоrіdа гоssіs еt lіlііs. – Lеороlі, 1646.[4] f., 172 рр.

19. Рарrосkі В. Gnіаzdо Сnоtу, skąd Неrbу Rусеrstwа аwnеgo Кrоlеwstwа Роlskіеgо, Wіеlkіеgо Кsіęstwа Lіtеwskіеgо, Ruskіеgо [...] росzątek swóу mаіą. Кrаków, 1578. XV, 1242, IV рр.

20. Ріrаwskі Т. Rеlаtіо stаtus аlmае Аrсhіdіосеsіs Lеороlіеnsіs / Маtеrуаłу Ніstоrусznе: Wуdаwnісtwo Тоwаrуstwа Ніstоrусznеgо we Lwowi. Т. II. Lеороlі, 1893. VII, 203 рр.

21. Роmnіkі dzіеjоwе Lwоwа. Z аrchіwum mіаstа. Т. І. Wуdаł А. Сzоłwskі. Lwów, 1892. VII, 153 s.

22. Strіуkоwski M. Кrоnіkа Роlskа, Litewskа, Zmudskа і wszуstkіеj Rusі. Кrоlеwіес, 1582. XXXIII, 792, XVII рр.

23. Zеіllеr М. Nеwе Веsсhrеіbung dеs Кönigrеісhs Роlеn und Grоbhеrzоgtums Lіtаuеn. Ulm, 1647. 223, 18 рр.

24. Zітоrоwicz J. Ріsmа dо dziejów Lwowa оdnоsząсе sіę. Wyd. К. Несk. Lwów, 1899. ХLIV, 423 рр.

25. Zиbrzусkі D. Кrоnіkа mіаstа Lwowa. Lwów, 1844. 492 s.

 

II. Монографії, статті, розвідки

26. Багрий Р. С. Древнерусские города. Львов // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). – Киев: Наук, думка, 1990. – С. 116-119.

27. Багрій Р. С. Особливості соціально-економічного та культурного розвитку давньоруського Львова // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 6. – Львів, 1995.– - С. 250-258.

28. Бандрівський М. Археологія найдавнішого Львова (окремі спостереження) // Вісник НТШ. – Львів, 2006. – Ч. 35. – С. 23-26.

29. Войтович Л. Данило Галицький. Загадки і проблеми // Галицька Брама. – № 9-10 (81-82): Король Данило та його син Лев. – Львів, 2001. – С. 12-16.

30. Голубець М. Історія Львова від найдавніших часів // Львів: Провідник по Львові. – Львів, 1925. – С. 1-151.

31. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Київ: Наук, думка, 1992. – Т. II. – С. 471-72.

32. Дашкевич Я. Давній Львів у вірменських та вірмено-кипчацьких джерелах // Україна в минулому. Вип. І. – Київ-Львів, 1992. – С. 7-13.

33. Дашкевич Я. Р. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях ХІ-ХІІІ вв. (Источники исследования темы) // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования: 1982 год. – Москва: Наука, 1984. – С. 177-195.

34. Диба Ю., Петрик В. Планувальна структура "долокаційного" Львова // Семінарій "Княжі часи". – Львів, 2002. – С. 40-48.

35. Зубик Р. Княжий Львів – посередник між Сходом і Заходом // Назустріч. – Львів, 1936. – Ч. 5.

36. Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова [М. Груневеґа] // Жовтень. – 1980. – № 10. – С. 105-114.

37. Ісаєвич Я. Як виникло місто під назвою Львів // Львів: Історичні нариси. – Львів, 1996. – С. 14-23.

38. Історія Львова. Короткий нарис. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – 294 с.

39. Історія Львова. – Київ: Наук, думка, 1984. – 416 с.

40. Історія Львова. У трьох томах / Ред. Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. – Т. 1. – Львів: Центр Європи, 2006. – 296 с.

41. Карамзин Н. М. История государства Российского. – Т. IV. – СПб., 1817. – 496, [2] с.

42. Карпович В. [Януш Б.]. Старий Львів. Ч. І. Княжа доба (XIII-XIV вв.) // Стара Україна. Часопис історії і культури. – Львів, 1924. – №1. – С. 6-8.

43. Книш Я. Заснування Львова // Семінарій "Княжі часи". – Львів, 2002. – С. 7-13.

44. Книш Я. Звістка про Львів у Тверському літописі під 6749 (1241) р. // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2008. – Вип. 2. – С.130-136.

45. Конопля В. Дописемна історія Львова // Львівський історичний музей. Наукові записки. Вип. VIII. – Львів, 1999. – С. 138-155.

46. Коструба Т. Початки Львова // Українські Вісти. – Львів, 1936. – № 7. – С. 3.

47. Крип 'якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932. – 168 с.

48. Крип 'якевич І. Львів. Його минувшина і теперішність. – Львів, 1910. – 64 с.

49. Кубійович В., Фіґоль А. Львів // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Т. 4. – 1962. – С. 1404-1416.

50. Львів: Історичні нариси. – Львів, 1996. – 648 с.

51. Львів. Літературно-Мистецький збірник. В 700-ті роковини заснування княжого города. – Філадельфія: Вид-во "Київ", 1954. – 175 с.

52. Мацкевий Л. Археологічні пам'ятки Львова. – Львів: Логос, 2008. – 224 с.

53. Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.

54. Мицько І. Королевич Лев Данилович та давній Львів (сторінки з книги) // Галицька Брама. – № 9-10 (81-82): Король Данило та його син Лев. – Львів, 2001. – С. 21-22.

55. МогитичІ. Муровані укріплення княжих часів на Високому Замку // Галицька Брама. – №12: Княжий Львів. – Львів, 1996. – С. 9.

56. Могитич Р. Розвиток княжого Львова // Галицька Брама. – № 12: Княжий Львів. – Львів, 1996. – С. 6-7.

57. Могитич Р. Будівництво Львова у XIII ст. (повертаючись до дискусії) // Галицька Брама. – № 9-10 (81-82): Король Данило та його син Лев. – Львів, 2001. – С. 6-8.

58. Нариси історії Львова / Відп. ред. І. П. Крип'якевич. – Львів, 1956. – 440 с.

59. Наш Львів. Ювілейний збірник: 1252-1952. – Нью-Йорк: Вид-во "Червона калина", 1953. – 215 с.

60. Оприск В. До питання про початки міста Львова та перспективи його археологічного вивчення // Етногенез та рання історія слов'ян: Нові концепції на зламі тисячоліть. – Львів, 2001. – С.243-246.

61. Пеленський Й. Старий і новий Львів // Записки НТШ. – Львів, 2005. – Т. ССХLIХ. – С. 626-631.

62. Петегирич В., Івановський В. Середньовічна археологія Львова: підсумки і перспективи // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції 19-21 серпня 1993 року. – Галич-Львів, 1993. – С. 41-43.

63. Петегирич В. Середньовічний Львів, відкритий археологами//Дзвін. – Львів, 1995. – № 4. – С. 130-135.

64. Петрушевич А. С. Лингвистическо-исторические исследования о начатках города Львова и окресностей его. Вып. 1. – Львов, 1893. – 276 с.

65. Шараневич И. Вістка о стародавном Львові // Львовянин. Приручный и господарскій Місяцослов на рок звычайный 1861. – Львов, 1860. – С. 87-94.

66. Шараневич И. Где стоял первістный королем руским Данилом для сына свого престолонаслідника збудованный Львов? // Шараневич И. Географическо-историческіи статіи (С Временника Ставропигийского Института на р. 1876). – Львов, 1875. – С. 24-46.

67. Шараневич И. Исторический очерк о ставропигийской церкви Успения Пресвятой Богородицы // Юбилейное издание в память 300-летняго основания Львовского Ставропигийского Братства. – Т. І. – Львов, 1886. – С. 1-20.

68. Шараневич И. Початки Львова // Партицкій О. Руска Читанка для низших кляс середних шкіл. Ч. II. – Львів, 1871. – С. 353-358.

69. Шараневич И. Стародавный Львов (от року 1250-1350). – Львов, 1861, – 122 с.

70. Шараневич И. Указания в писанных источниках, а особенно в документах и актах до археологических исследований. – Львов, 1886. – 35 с.

71 .Шишка О. В. Історія княжого Львова: Історіографічно-бібліографічний огляд // Вузівська бібліотека. Історія. Теорія. Досвід роботи. Вип. 2. – Львів, 1993. – С. 25-36.

72. Аbrаhат W. Роwstаnіе оrganizacji kоśсіоłа łасіńskіеgо nа Rusі. – Lwów, 1904. Т. І. XVI, 418 s.

73. Аltапеr В. Dоmіnіkаnеrmіssіоnеn dеs 13. Jаhrhunderts. Fоrsсhungen zur Gеsсhісhtе dеr kіrсhlісhеn Unionen und Моhаmmеdаner-und Неіdenmissionen des Міttеlаltеrs / Вrеslаuеr Studіеn zur hіstоrіsсhеn Тhеоlоgіе. Вd. ІП. Наbеlschwert, 1924. XXIII, 248 s.

74. Віеlіоwskі А. [Rес.: Шараневич И. Стародавный Львов. – Львов, 1861.] // Віblіоtеkа Оssоlіńskісh. Ріsmо hіstоrуі, lіtеrаturе, umіеjętnоsсіоm і rzесzоm nаrodowym роświęcone. Росzеt nowy. Т. 1. – Lwów, 1862. S. 386-391.

75. Сhаrеwiсzоwа L. Ніstоrіоgrаfіа і mіłоśnісtwо Lwowa / Віblіоtеkа Lwowska. Т. ХХХVII. Lwów, 1938. 291 s. [Репринт: Warszawa, 1990].

76. Сhоdупісkі І. Ніstоrуа stоłесznеgо królеstw Gаlісуі і Lоdоmеrуі mіаstа Lwowa оd zаłеnіа jеgo аź dо сzаsów tеrаznіеуszусh. – Lwów, 1829.XV,466 s. [Перевид.: Lwów, 1865р., Lwów, 1930р. під дещо зміненим прізвищем Сhоdупіесkі].

77. Сzоłоwskі А. Ніstоrjа Lwowа оd zаłоźеnіа dо rоku 1600. Lwów, 1925. 20 s.

78. Сzоłоwskі А. Lwów zа ruskich сzаsów. – Lwów, 1891. 42 s.

79. Сzоłоwskі А. Z рrzеszłоśсі dzіеjоwеj] Lwowа // Lwów dаwnу і dzіsіеjszу. Рrаса zbіоrоwа роd rеdаkс В. Jаnuszа. Lwów, 1928. S. 1-7.

80. Drexler I. Wielki Lwów. LeGrand Lèopol. – Lwów, 1920. – 68s.

81. Dziedzickc L. Lwów // Słownik geograficzny krolestwa polskiego I innych krajów słwiańskich. – T. V. – Warszawa. 1884. – S. 496-554.

82. Janeczek A. Studia nad początkami Lwowa – bilans osiągnièć I potrzeb badawczych // Rocznik Lwowski: 1993-1994. Warszawa, 1994. – S. 7-36.

83. Janusz B. Z pradziejów ziemi Lwowskiej /Biblioteka Lwowska. – T. XXII I XXIII. – Lwów, 1913. – 93 s.

84. Kunasiewicz S. Przechadzki archeologiczne po Lwowie. – Lwów, 1876. – №2-3. – S. 55-207.

85. Lwów dawny idzisiejszy. Praca zbiorowa pod redakcja B Janusza. – Lwów, 1928. – 191 s.

86. Mańkowski T. Dawny Lwów. Jego sztuka I kultura artystyczna. – Londyn, 1974. – 422 s.

87. Papèe F. Historya miasta Lwowa w zarysie. – Lwów, 1894. – T. IV. – 214 s. [Передрук: Lwów-Warszawa, 1924].

88. Pepłowski S. Gdzie stał stary Lwów? // Dziennik Polski, – Lwów, 1890. – №51. – S. 1-2.

89. Podhorodecki L. Dzieje Lwowa. Warszawa, 1993. – 288 s.

90. Rachwał S. Jan Alnpek I Jego “Opis miasta Lwowa” z początku XVII wieku / Wschód: Wydawnictwo do dziejów I kultury ziem wschodnich. – T. 6. – Lwów, 1930. – 56 s.

91. Rasp C. W. Beiträge zur Geschichte der Stadt Lemberg. – Wien, 1870. – 132 s.

92. Skoczek J. Dotychczasowy stan badań nad historja Lwowa // Kwartalnik Historyczny. R. XXXIX. – Lwów, 1925. – S. 336-350.

93. Trajdos T. M. Dominikanie I franciszkanie we Lwowie do 1370 r. // Dzieje Podkarpacia. T. V. – Krosno, 2001. – S. 423-448.

94. Wagilewicz J. Grammatyka jązyka małoruskiego w Galicii. – Lwów,1845. – T. XXIII. – 181 s.

95. Wagilewicz J. Początki Lwowa // Kółko rodzinne. Pismo tygodniowe. – Lwów, 1860. – №7. – S. 111.  

96. Wagilewicz J. [Komentarz] // Akta grodzkie I ziemskie. – T. III. – Lwów, 1872. – XIX. – S. 40-45.

97. Walczy J. W sprawie początków Lwowa // Lwów: Miasto. Społeczeństwo. Kultura. T. IV. Studia z dziejów Lwowa pod redakcją K. Karolczaka. Kraków, 2002. – S. 31-41.

98. Widmann K. Kościół św. Jana Chrzciciela we Lwowie. – Lwów, 1869. – 62 s.

99. Zieleński L. Konstancyja, królewa węgerska, źona Lwa Halickiego // Lwowianin. – Lwów, 1841/ – S. 250-253.

100. Zubrzycki D. Rys do historyi narodu ruskiego w Galicii i hierarchii  cerkewney w temźe krulewstwie. – Zesz. 1. – Lwów, 1837. – 67, 22 s.