З Йорданських традицій. (Автор: Івасейко Степан)

опубліковано 13 січ. 2019 р., 07:12 Степан Гринчишин   [ оновлено 5 трав. 2019 р., 06:15 ]

 

Солом’яні хрестики-узори

 

МАТИ

 

Так повелось в Україні, що вже з давніх-давен кожне своє велике свято Український народ намагається опоетизувати, прикрасити багатою творчою уявою, створюючи різні обрядові дійства, пісенні і мистецькі твори, огортаючи таким чином ці свята особливим душевним теплом.

 

 

«Імяхут бо обичаї свої, і закони отець своїх і преданія, каждо свої нрави», ‑ писав у «Повісті временних літ» літописець Нестор.

 

Серед багатих обрядово-творчих скарбів різдвяних свят, особливим, візуально чарівним витвором є декоративні вироби з соломи – хрестики-узори.

 

 

Їхній генезис сягає ще давніх дохристиянських часів, коли наші пращури-хлібороби, осмислюючи небо і землю, причини свого земного життя, сприймали свою хліборобську працю, як співпрацю з Творцем ‑ вони вкладали у землю зерно, а Пан-Бог вирощував плід.

 

Тому то як подяку Творцеві за вирощення життєдайних плодів, особливо хлібного колоса, і пошану до своєї праці, наші предки намагалися виразити у якихось символічних, чи магічних знаках, які були безпосередньо пов’язані з характером їхньої праці.

 

І так поставали: символічна страва ‑ кутя, обрядовий житній сніп – дідух, сіно, а серед них і прикраси виготовлені з соломи – хрестики-узори, якими прикрашали вікна на другу коляду, Йорданські свята.

 

 

Усі вечори між обома колядами вважалися святковими і якихось господарських робіт не належалося робити, в тому числі і прясти. І ось в ці вечори, переважно жіноцтво, і виготовляли такі хрестики, співаючи щедрівок. За звичаєм робили їх з того ж дідуха, що з першої коляди стояв у котромусь із кутів хати.

 

Творча душа нашого пращура намагалася дати своїм обрядам, чи виробам якоїсь особливої естетично досконалої форми; і так виростала орнаментика на керамічних виробах ще трипільської культури, чи на інших знаряддях праці, а із звичайних стеблин жита виростав чудовий, милуючи око, узір. Всі ці обряди, ритуали були так глибоко пов’язані з віруванням наших предків, їхнім способом життя, що в часи християнізації Руси-України, вони не тільки не згасли, а міцно злились з новою релігією, утворивши особливе самобутнє, багате на традиції українське християнство. Звернімо увагу ще і на такий факт, що в нинішній час, навіть при існуванні різних конфесій, їх конфесійних розбіжностей ‑ національні традиції у всіх спільні. Це те, що нас об’єднує в єдиний народ – націю.

 

 

На жаль при запровадженні колгоспів, коли селяни перестали вирощувати жито, пшеницю, а м’ята солома з-під комбайна на такі вироби не годилася, традиція солом’яних хрестиків-узорів погасла.

 

Шануймо і любім, свою культурну спадщину, оберігаймо її – це частинка нашої духовності – це наш генетичний код – це Ми – Українці.

 

Магія щедрівки

Хилилася днина у сутінь небесного храму,

В аннали вертепу, в його незакінчену драму,

А ми ще в дитинстві – цей дотик дитячого щему ‑

Від хати, до хати, щедрівкою святість несемо.

 

Співали про зорі, свят-вечір щасливої долі і мрії,

про ружі у саду – кому цей цілунок – зелений листочок лілії,

гей коню, мій коню – летить над землею

окрилена згадка зорею.

 

Ти чуєш, там в полі, де нива завчас колосила,

там Божая Мати з Дитятком по світу ходила,

і де той початок, і де ті підзоряні плеса

в вечірній принаді чекання кохання і весен.

 

В мовчанні космічного шляху, у вічності щему,

горить надвечір’я, розпалює древню поему,

вдивляється в небо хатини дідух, у розмові з собою,

здивовано стрілись у полі Дажбог і з новою добою.

 

Орач поклонився звичаю – пора за зорею з дарами –

коли ж ми зберемось у коло..? кого ще немає між нами..?

у радіснім болі довкілля напоєна щемом мандрівка,

крізь лезо віконця, крізь сльози, розчахує душу щедрівка.

 

Йорданська рапсодія

О ріки небесні, о води святі водохресні,

так рано, рано ви скресали,

своєю кров’ю напували

святу землицю – Божий лан,

Там рано-вранці на Йордан.

 

Щедрівка щедра у віконці,

на добре жниво в цьому році,

дивниця в небі – рання рожа,

пора у церкву – стежка Божа,

свята вода наповнить збан,

Там рано ‑ вранці на Йордан.

 

Щедрує жнивом біле поле,

там Господь в полі з плугом ходить,

святий Йордан – весною в хату,

свята вода – кропіть нас тату –

отець вступив в пророка сан –

Там рано-вранці на Йордан.

 

Напитися!? Напийся друже,

усьому час – минеться стужа:

в небесні ріки хрест лягає,

вода Йорданом воскресає –

свячення чин – священний тан,

Там рано-вранці на Йордан.