Паролі повстанської битви. Живопис. Поезія (автор: Івасейко Степан)

Автор цього живописно-поетичного доробку Івасейко Степан Іванович народився 14 серпня 1939 р. в селі Іваньки, з якого, на сьогодні, залишилася тільки назва місцевості на теренах Сокальщини. Його рідні Іваньки були вщент спалені і розстріляні енкаведистами 28 серпня 1944р. Люди, котрі не встигли втекти у ліс, були вбиті. Сім’я Івасейків врятувалася. Знайшли прихисток у селі Карів, до якого адміністративно належали Іваньки. На його долю випали подальші поневіряння в умовах російської імперії.

Москва проповідувала: руйнування національних культур, споконвічних селянських устроїв і традицій, загальний страх і страждання всього люду. Українці протиставили їм – рішучий героїчний опір УПА.

Все це безпосередньо з дитинства торкалося його душевно і фізично, формуючи у його свідомості стійкі внутрішні протести цій системі, мотивуючи тим його подальший життєвий шлях.

Після закінчення Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (тепер ‑ Львівська Національна академія мистецтв) у 1971 р., займається науково-творчою працею.

Його картини – образна розповідь нині сущим поколінням про героїчну і страдницьку сторінку нашої історії – армію УПА. Вияв гордості і шани до тих лицарів повстанських битв, які в нерівних боях, в оточенні незлічених ворогів-загарбників, виказали найвищий акт мужності, геройства і жертовності, стали символом незнищенності нації. Це відголос подвигу українського народу, який зумів чинити опір руйнівним німецьким і російським силам, що накинули людству Другу світову війну.

              Присвячується всім, хто  віддав життя за свободу і незалежність України.

Від автора

‑ ЩО Є ІСТИНА? ‑ риторично запитав Пилат, стривожений ревом кровожадного натовпу, що вимагав смерті Великого Праведника, який прийшов у світ засвідчити і утвердити цю ІСТИНУ, і за неї мусить умерти. ЩО Є ІСТИНА? ‑ волає людство в часи найтяжчих випробовувань, коли чиясь зловісна рука кидає свій смертоносний жереб на ближнього, на цілий народ в жадобі його поневолення і смерті, а він, поневолений, напружуючи всі свої життєві сили, чинить опір, уповаючи на цю істину, як згори дане верховенство справедливості, як безумовну перемогу добра над злом. ЩО Є ІСТИНА? ‑ запитуємо себе, концентруючи те доленосне поняття у трьох знаково взаємозв’язаних словах – БОГ ‑ ЛЮДИНА – НАРОД.

Світ наш незбагненний, наповнений інстинктами протиборства, загарбництва і агресії, що породжує на землі безперервні війни. Спокійного, безтурботного життя у світі не існує. Світ – це вічна битва. І виграє той народ, та нація, яка міцна єдністю Духа, в якій процвітають засади високої моралі і віри, любові і жертовності задля добра рідного краю.

Ми приходимо у світ уже генно закодовані в певний рід, народ, на певній землі.

Приходимо, щоб стати живою, животворною єднальною ланкою у тому нескінченному, віковічному поході минулих і прийдешніх поколінь, несучи на своїх скронях і вінці слави, і тернові вінці нашої історії. Ми покликані, щоб прийняти у свої серця і душі ті високі духовні скарби свого народу, виплекані минулими поколіннями і, примноживши їх, передати майбутнім. Ми, УКРАЇНЦІ, і наша земля – Україна .

Всевишній Творець дарував нам чарівне підсоння на нашій багатолюдній планеті ‑ рідну Україну. Її поля, ліси і ріки, степи і гори – це твій спадок, залишений тобі минулими поколіннями, і твій обов’язок і місія – оберігати його від ворога, плекати, примножувати і передати створеним тобою новим поколінням, передаючи їм естафету нашого національного буття. Така сутність нашого земного буття, такий закон і така нам Господня ІСТИНА.

Упродовж віків, напружуючи всі свої життєві сили, наша Україна чинила стійкий опір не одній загарбницькій силі, вела перманентну боротьбу за свою незалежність. Незліченні легіони козацьких, стрілецьких, повстанських борців торували шлях нашої історії, обмиваючи власною кров’ю свої геройські, подвижницькі, жертовні сліди на тілі рідної землі.

Ми їхні нащадки. Ми – це вони в нашому часі. Їхній визвольний дух – це дух нашого часу. А дух повстанський ще присутній у нашому сьогоденні живими його носіями – це нині ще сущі наші прадіди, діди, батьки і брати. Ми живемо поряд з ними, вже у нашому часі. Силою їхнього повстанського Духа ми одержали незалежність. Але битва продовжується. Вона глобальна, невидима, витончено руйнує душі молодих поколінь українців, відчужуючи їх від рідного народу, рідної культури, мови, традицій. І ця битва одностороння ‑ немає нашого опору.

Кожному з нас Творець дарував свободу вибору. Ти вільний. І ти мусиш сам, самостійно, волею свого усвідомлення зробити свій вибір ‑ вибрати свій шлях у просторі безперервних протистоянь добра і зла і принести на вівтар своєї нації свою пожертву.

 Вдячність і шана тим матерям, які зі сльозами на очах, благословляючи своїх синів і дочок на той священний подвиг, з болем у серці і молитвою на устах чекали їхнього повернення і багато з них не діждавшись, помирали, забираючи з собою у свою могилу ту невимовну тугу. Такий славний і тернистий шлях нашої історії, такі ми – жертовні, волелюбні і нескорені. І повстанська боротьба за незалежність нації, боротьба проти зла і неправди була утвердженням тих високих чеснот українців, знаковим карбом на долі нашого національного буття, на сторожі якого стоїть ВЕЛИКИЙ ЛОГОС, привідкриваючи нам Господні закони нашого існування, в яких таїться те незбагненне, що у часи тяжких випробувань єднає народ, підіймає його на подвиги задля свого самозбереження, розкриваючи тим ‑ ЩО Є ІСТИНА.

 

Пролог


Ви дивитесь на нас

Крізь тьму землі,

Крізь голубінь небес,

Жертовний подвиг ваш пронизив болем душу:

Який це час –

Банальна гра в прогрес?

І ваш девіз я повторяти мушу –

Здобудеш або згинеш,

Хто прийме?!

У своє серце – Серце України?!

Повстанський клич –

Небесне і земне –

На всі віки ‑ здобудеш або згинеш!


                                                                       «Я дух одвічної стихії»

Розп’яття XX століття

Червоний терор на Львівщині

                                                               Ти хрест і дух свободи, Галичино

                                                                            
 Вставай Україно!

Мирослав Онишкевич, (псевдо «Орест», «Білий», «Олег»),

майор, командир 6-ї воєнної округи УПА «Сян».1945 – 1947рр.

Розстріляний у Варшаві 6 липня 1950 р.


            Честь поколінь


Гей, друже, друже наш, повстане,

Повстане славний, молодий,

Тебе ми з честю поховаєм

І знову підем в бій.

(з народної пісні)

 

Це ті слова, що ми завжди ховали

В зогріте серце струмом їхніх рим.

Гострились думи покликом святим,

Із дум, із слів ті рими оживали.

 

Ліси, бої і милості негоди,

І патронташ на грудях навіть в сні,

Тремтливим щемом рояться пісні,

Гей, хлопці, хлопці, вам сурмлять походи!

 

Немає слів у пристрастях відплати:

Ревнивий присмак волі – мить і ціль,

У ритмах бою – радощі і біль:

У тих боях ви вміли умирати.

 

І хоч роки стелилися вам круто

До юних скронь торкався часу плин,

Але безсмертний ваш священний чин –

Це ваша кров волає нам: «Здобуто!»


                                                                                                 
Рейд свободи


                   Ціна свободи

 

Одна рана невелика – по коліна без ноги,

Друга рана чуть замітна – по плече нема руки…

(з народної пісні)

 

На білій постелі видніються плями багрові,

Над білу постелю схилилась турбота й жура:

Повстанська дорога в звитягах завзяття і крові

І тайний притулок в оселях для зцілення ран.

 

Куди ті дороги, у серці озвалися струни

Визвольних пісень і жаданих, жаданих надій:

Перев’язані рани: бувають бої без фортуни,

Та знову підеш ти: чекають дороги і бій.

 

На білій постелі – повстанець відважний, завзятий.

Вже вістку подали – отець і матуся в журі,

Чи доля всміхнеться, чи вернеться знову до хати,

Чи вийде кохана в вечірній принаді зорі.

 

Ти вернеш до дому, і зціляться всі твої рани,

І воля воскресне, і пам’ять святої борні…

Герої, Герої, Вам ім’я священне – Повстанець.

У вольних оселях вам ваші співають пісні.



 Діалог з ворогом

         

        Ораторія бою

 

А бій як гра:

Валторни – кулемети,

Низькі регістри – ритмами гранат,

Оркестр вогню – повстанців силуети

У перебіжках між дерев і хат.

 

Стаккато бою, пристрасті розкуті:

Озвалися сурми: досить нам ярма,

Нема пощади ворогу, нема:

Яремним духом волі не здобути.

 

Звучить фінал, зриваються октави,

У ритм сердець і бойових пружин:

Ти месник, праведник, Ти волі рідний син:

Тримай приціл на вістрі честі й слави.


 

Микола Василюк, (псевдо «Чорний»), заступник крайового провідника СБ УПА,

Загинув у 1947 р.

(із серії «Мої односельчани»)


Молитва за синів


Повстанський святвечір

 

Ой як настав святий вечір

в сорок шостім році,

вже по нашій Україні

плач на кожнім кроці.

(З народної колядки)

 

Тривожна ніч, різдвяна ніч,

Оскал чужинця вічу - віч,

Хатина молиться – в порі,

Свята вечеря при зорі –

Остання ніч.

 

В сльозах пекучих на устах

Молитви біль за сина, страх

Стискає в грудях коляду

Я мамо більше не прийду –

То смертний шлях.

 

Йому лиш тільки під вінець,

А він грудьми сам на свинець.

Ой там під бором, край села

Шуміла сосна, кров текла –

І був кінець.

 

Не плач матусе, не ридай,

Ти про калину нам співай:

Ми не дійшли, ми ще йдемо,

А те, що кров’ю росимо,

Ти нас вітай.

 

Свята вечеря, плине час,

Згасає вік, а він не згас,

Він все в матусі на виду,

Уста шепочуть коляду:

«Прийди хоч раз».

 


Повстанський Свят-вечір


Пам’яті повстанського поета Мирослава Кушніра

             Самопосвята

 

В пам’ять про односельчанина Миколи,

що в бою не здався живим.

 

Остання мить, змовкає автомат,

Стиснулась вічність в затиску гранати,

Останній подих – лісу аромат,

А далі що, а далі що – вмирати?!

 

Єдиний шанс і ворог ‑ сучий син,

На лезі ти між боєм й супокоєм,

З живих один, з живих лиш ти один,

І лиш з одним для себе вже набоєм.

 

Хоч мить спокою, погляд ще хоч раз

На буйну зелень, на життя в розмаю:

Немає страху – є лише наказ –

Я не здаюсь, гей милий рідний краю!

Жереб останнього набоя. Присвячується пам’яті тим, котрі живими не здавалися ворогові

Григорій Мазур, (псевдо «Калинович»), сотенний УПА,

розстріляний 1949 р. в м. Ряшеві.

(із серії «Мої односельчани»)

Повстанський Великдень


    Коханим повстанкам

 Зорі кров’ю палали – ви чекали коханих,

Що там зорі мрійливі, що там тиха любов,

Ви тулились любов’ю в перев’язані рани,

Ви любов хоронили у могилах дібров.

 

Зв’язкові санітарки, походи і шанці…

Хто не брав з вас до рук кулемет, патронташ?

Тихо полем і лісом увечері й вранці

Вас дороги манили як волі міраж.

 

Хто помірить ту силу святої любові

В ранах, в крові, в розривах гранат,

Матері і кохані: не збагнути у слові

Болю ваших сердець, незагоєних втрат.

 

Гей ви зорі вечірні, неба вічнеє коло

І зітхання в минуле розтривожує сни:

Посивілі мадонни перелітують болем,

Линуть з вирію в пам’ять кохані, сини.

Ольга Крамар, (псевдо «Чорна»),

санітарка, загинула в час бою.

(із серії «Мої односельчани»)


Із Серцем Прометея

 

Визначному діячеві

Національно ‑ визвольної боротьби

Петрові Дужому

 

Здається, не було в тій юдолі печалі,

Безжурних днів дитинства ні села.

Тривожна юність кинула скрижалі

На інший шлях і стрімко повела.

 

Повстанський шлях – бої, неволя, втечі,

А ритм життя свободою вторив.

З святим вогнем новітнього Предтечі

Ти йшов вперед – душею на прорив.

 

І мріяв лиш із відстані чужини

Про рідний край, розорене село,

Стискались нерви, як стальні пружини,

На смертні вироки, о, скільки їх було!

 

Твій хресний шлях – з Бригідок до Сибіру,

І Колима й Мордовія ‑ та все ж

Ти не спинивсь – ти ніс любов і віру:

Немає їм в твоєму серці меж.

 

Петро – скала, тобі знамення хресне

І Прометея чин і кара, і протест,

Усе святе в будучині воскресне:

Таким для нас життя Господній перст.

 

Розважить час усе, що ми прожили,

Кому в віках легендами рости:

А серед поля ще болять могили,

Сторожать їх березові хрести.

Петро Дужий, визначий діяч

національно-визвольної боротьби.

(із серії «Мої односельчани»)


Триптих «Нескорена Україна»


«Під омофором Покрови» центральна частина

Триптих «Нескорена Україна»,

ліва частина «Декалог»

Триптих «Нескорена Україна»,

права частина «Пролог воскресіння»

Перехрестя (карівський ліс) із серії місцями повстанських боїв


Чин повстанця

 

Нам ще не час стирати пил дороги,

Ми ще не все сказали в повну грудь,

Сини онуки пліч - о - пліч ідуть,

Не скуштувавши солі перемоги.

 

Ми ще не все здобули і здолали:

Вповзає зло під наш новий поріг,

На шпальтах днів схрестились ідеали

Своїх надій і не своїх доріг.

 

Хто розпалить вогонь повстанських дум,

Зітре ущент брехливих уст полуду –

Не помсти ждем, лиш праведного суду,

І кару праведну за онімілий глум.

 

Гримлять салюти, блимають свічки,

Зникає біль в підніжжях постаментів –

Вони не сплять: їх сотні, їх полки

Готові в марш під стягом волі й смерті?!

Пісня, що кличе до бою за волю

 

Вольним ‑ воля

 

Копали шанці, схрони від негоди,

Завзята вдача – праця і бої.

Серед живих і мертвих ви свої

Долали кроки в простори свободи.

 

О, ти історіє, які ще нам звитяги

Пророчиш ти, гортаючи листки:

Повстанський Дух осінить всі віки,

Тримаючи над Краєм рідні стяги.

«Корчунок», (із серії «Місцями повстанських боїв»)

Повстанський реквієм

«Іваньки», Братська могила Вояків УПА, (із серії «Місцями повстанських боїв»)

Ода Повстанцям

 

У зашморгу проклятих доктрин,

Під догмами змушених орієнтацій,

Снайперським зором,

Шукаючи власної рації,

Ваш відчайдушний чин

Провістив

Свободу і незалежність нації.

В анналах буття –

Недоспівана ораторія вашої перемоги

Переплітається з жертовністю і честю

У вінок слави,

А ви

В обіймах реквіємів і маршів,

Серед зівак і торгашів,

Долаєте кінцеві кроки

Борці,

Подвижники,

Пророки.

Ваш вік підписує величний акт,

І в такт

Новому віку

Новими ритмами сурми

Виводить з пітьми

Склеротичні конкременти історії,

Зараженої митропольським вірусом

Без знаків запитань і ком,

Лиш оклики і

Клики

Затаєних бестій –

Стій !?

І ви в калюжі крові –

духом здорові.

Священний бій,

Каторгу ГУЛАГу

Зносили з гідністю

Господнього посланця –

Символ повстанця –

Не впади, не зрадь –

Священна рать!

У трепеті присяг

Одвічний бій

За волі стяг.

А ми, припавши на коліна –

Це наша зміна.

В поляризації, утвердженості вас

Вітаємо ваш час

І зрівноважуєм терези Духа

Минулих і прийдешніх поколінь

В субстанції освячених

Повстанцями стремлінь

На будучність святої України.

Зв’язкова

Вибір

Василю Макуху, повстанцю, який, протестуючи проти комуно–московського поневолення України, добровільно поклав своє життя на жертовник свободи, спаливши себе в Києві на Хрещатику 6 листопада 1968 р.

Що є життя у вимірі спокус

Там на межі між небом і землею?! –

Один лиш крок… і ти вже за межею,

Зроби його – гарячий б’ється пульс.

 

Що та межа і жах тілесних мук,

Духовний лик сягнув понад висоти

Мирських змагань… Позаду шлях Голготи,

Упаде хрест і меч з зомлілих рук.

 

Що ті бої повстанської доби,

Священні клятви в вірі і любові,

Хто не жалів тоді своєї крові,

Піднявши стяг святої боротьби!

 

А що фінал – сибірські табори,

Могильний морок бродить в рідній хаті.

Який ще суд, якої ще розплати,

Якої ще чекати нам пори?!

 

Що той вертеп в ілюзії всіх благ,

Конає день на приспаних ідеях:

Нема Агнця, немає Прометея,

Блукає привид гулагів і плах.

 

Вони в краю – довершені реалії

І марнота моїх душевних мук.

Чи візьмеш зброю нині ти до рук,

Ту – загартовану в жагучім власнім полум’ї?!

 

Хай та борня, і ти тут – лиш один,

Сповнити чин пожертви із любові,

Так, нині я до цього вже готовий –

Прийшов той час – святий сповнити чин.

 

Останній крок, ще сили дай нам Боже!

Ми перейдем цю обрану віху:

За нами день без рабства, без страху –

Ця мить, цей крок, цей спалах – переможе!

 

І мить прийшла – ця мить святої жертви,

Нехай проснеться приспаний ще люд –

Жовтневим ордам я вчиню засуд

Своїм життям – я мушу тут УМЕРТИ!

 

Палав Хрещатик, люд жахався млів,

Комуни стражі кидались до тебе,

А ти палав живим вогнем до Неба,

Останнім болем полум’яних слів.

 

Востаннє їх промовили уста –

Святі пречисті: Україні Волю! –

А люд мовчить, німує, думи кволі,

І згас вогонь, і знову німота.

 

Повстанський чин з ім’ям ‑ Макух Василь

Останній бій ти викликав на себе,

Святим вогнем останній кинув жереб,

Здолавши межу надлюдських зусиль.

 

Той віщий голос, що тобі сказав

З безмежжя днів закутих у кайдани,

Твій чин святий, з його горна постане

Живий вогонь нових повстанських лав.

 

Ти, Україно, пам’ятай героїв:

Нема мети без болю і страждань.

Встають борці, світліє їхня рань ‑

Ти Україно, пом’яни Героїв.

«Межа любові»,
памяті Василя Макуха, що здійснив акт самоспалення
на Хрещатику у 1968 р. в знак протесту проти комуно-московського
поневолення України (із серії «Мої односельчани»)

Зорі вам битви паролі

Чекати наказу!


Величальний

(На честь відкриття пам’ятника воїнам УПА в с. Карові 2009 р.)

 

Свята і вічна, рідна Україно,

Вітай наш день в молитвах і піснях:

У стіп Героїв стала юна зміна,

Щоб їхній шлях продовжити в віках.

 

Ми підем ним у вірі і любові,

Повстанський Дух в майбутнє понесем.

Повстанський Дух – це честь, це голос крові,

Це Рідний Край, захищений мечем.

 

О, Україно, голосом пророчим

Своїх Героїв днесь благословляй,

Благослови їм, Боже, вічний спочин,

Благослови нам, Боже, Рідний Край!

Вечірня молитва (автопортрет)

На вістрі часу


Ми знов на роздоріжжі двох сторін –

Мередіани ділять схід і захід,

Стоїть в притворі чорний морок мафій,

А небо кличе ‑ встати із колін.

 

Що там у нас не віднято дарма,

Не продано за безцінь і за зраду,

А блудний син розсварює громаду ‑

Пливе Ковчег без Ноя, без керма.

 

А Україна іменем чиїм

Іде кудись у безвість, у незнане,

Священних слів не відають гетьмани…

І ти простиш…чужинцям і своїм.

 

Не треба сліз у грі хитких доктрин,

Борись і мрій про рідну свою хату

І свою правду, кровію полляту,

І вперто мрій про свій священний чин.

 

Епілог

 

Твій час свободи в просторі ілюзій,

В ієрархічних битвах твій протест:

Ти в сонмі тих, хто гідний нести хрест,

У грі з життям шукай правдивих друзів.

 

І Україну – це святе ім’я ‑

Прикуй в душі залізними шипами,

Хай дух – «Здобуть» ‑ навіки буде з нами,

Це аксіома, клятва це твоя.

 

Так присягали і клялись в віках

Усі борці – від роду і до роду:

Хто нині з нас смакує честь, свободу?!

Щасливий той, хто подолає страх.