Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Частина XVI. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 15 квіт. 2014 р., 10:46 Степан Гринчишин

На рисунку під № 6 зображено барокову красуню яка, наче цариця сидить у м'якому кріслі, накинувши на коліна ковдру. Праворуч – голий гномик тримається за руку пишної дами. Підпис і коментар: „В кіно". Коли приїдете, то обов'язково повторимо ту сцену. (Вона із всіх ще найбільше прилична").

 

По центрі аркуша напис: „Можливо, я не повинна була ні дзвонити, ані тепер рисувати – але мені так зі всіма скучно, що я рішила себе розвеселити. Зрештою, – навіть, якщо це Вам неприємно – то вже не заверну! Годі! (Я це вичула по тоні Вашому"). Вздовж правого краю аркуша художниця додала „Р. S. Ага! У Фені є син Ярема".

 

Прочитавши „Р. S." Богдан зрозумів, що саме в цьому повідомленні захований ключ для розгадки душевного стану Караффи. У Бриж є син, а в неї нема й невідомо чи буде, тому бодай в уяві вирішила побути турботливою мамою, позабавлятися вигаданим дитям, яке підросте й можна буде водити його за руку в кіно. А що далі?

 

 

Продовження роздумів на звороті аркушу. Тут уже синочок дорослий юнак худий, наче скелет (шкіра й кості), одним словом дистрофік з гирями в руках „200" і „100" кг уявляє себе силачем із штангою. Під рисунком: „Силач Самуель Плямка гербу Гуска". Праворуч нарисована жінка (а ля Софія) з розкладеними на столі картами. Підпис: „Буде лист!" Під № 3 маленький чоловічок у капелюсі із серцем в руках біжить за групою дівчат, але красуня відхиляє його почуття.

 

 

На рисунку № 4 той же чоловічок обіймає вухату ослицю зі словами: „Кращої ніхто не має".  

 

 

Нижню частину аркуша Караффа вже не пронумерувала. Мабуть, уява працювала в двох руслах: створювала образ юнака з гострокутним обличчям, з пальцями, встромленими у вуха: „Нічого не хочу знати ані чути", а поряд рисунок дебелої жінки з широкими стегнами і куцими ногами в магазині серед іграшок: „Скоро 10-е. Може купити малому того коника з довгими вухами?" 

 

  

А поряд ескіз екслібриса Самуеля Плямки із підписом: „Добра Афродита – а може ще затоненька (Я думаю, ще чуть-чуть треба додати)". 

 

  

І, нарешті, останній рисунок: оголена бабище з крилами сидить на хмарі з палітрою в правій руці, а ліву простягла до оголеного крилатого гномика, що біжить по хмарі з квіткою в руці. Підпис: „А то ми вже в раю, – колись, як помремо".

 

Розуміючи хаотичний наплив образів, що заполонили уяву, художниця вздовж правого краю аркуша написала: „Щось мені сьогодні дурниці приступають до голови – забавляюся найменшим коштом". Вздовж верхнього краю аркуша: „Я знаю – Ви вмієте рисувати – попробуйте і мені щось зробити". Внизу аркуша: „Па! Соня".

 

Вдумуючись у кожен рисунок, підписи й коментарі, Богдан був упевнений, що розгадав причину того настрою, в якому перебувала Софія: нестерпна самотність. Їй конче хотілося мати поряд якусь живу істоту, якою б могла піклуватися, – не так важливо, буде це дитина чи доросла людина. Очевидно, що ідеальним варіантом було б мати чоловіка, народити дитину, як Фана Бриж, яка вийшла заміж за юного студента Женю. Був би у Софії чоловік і діти – посвятила б їм своє життя. Така, цілком ймовірна, перспектива викликала в Богдана невтішні роздуми. У випадку одруження Софії й народження дітей мистецтво (він у цьому не сумнівався) відійде на другий, якщо не на десятий план. А це означало б, що яскрава зірка, котра появилася на українському мистецькому небосхилі, згасне. Богдан бачив свою місію в тому, щоб підігрівати амбіції художниці до великої творчості й тим відволікати її від химерних фантазувань.

 

 

Натяк на одруження Фани Бриж з молодшим від неї Євгеном не може бути для нього прикладом, бо Софія не викликає в нього тих інтимних зворушень, які появляються при зустрічі з чорнявою односельчанкою або дівчатами з університетського гуртожитку. Прийшов до думки: якщо б Софія була максимально завантажена працею, не впадала б у такі настрої. Матиме це на увазі. Замість захоплень її творами – більше критики й вимогливості, тоді не буде часу на різні химери. Водночас розумів, що художниця робитиме все можливе, щоб виховати собі в його особі якщо не коханця, то щось середнє між сином, братом, другом. Якийсь час з такими її фантазіями доведеться змиритися. бо головна мета полягає в тому, щоб оту колосальну енергію спрямувати в творче русло.

Comments