Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Частина XI. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 2 квіт. 2014 р., 11:21 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 квіт. 2014 р., 11:47 ]

Розчарування

Дочекавшись суботи, Богдан з адресою в руці, поглядаючи на годинник, щоб не запізнитися, піднімався вгору вулицею Ломоносова й зупинився перед будинком 31.

 

Подзвонив. Через якусь хвилину Софія запитала „Хто?" й відчинила вхідні двері. Темним, захаращеним різним непотребом коридором провела його у кімнату з двома ліжками, столом, шафою, двома старими кріслами та великим дзеркалом. У кімнаті через тісноту важко було розвернутись, щоб за щось не зачепитись. Художниця підказала Богданові, де сісти – саме на те, а не на друге крісло, бо це друге належить пані і вона буде сваритись, якщо хтось, крім неї, на нього посміє сісти. 

 

  

- Маєте трохи часу? – запитала привітним голосом.

- Не багато, бо планую ще піти в бібліотеку.

- Хвилинку почекайте, я зараз. 

 

 

Роздивляючись на всі боки, Богдан був немало здивований помешканням художниці. Звернув увагу на глечик, заповнений, наче для натюрморту, різного розміру пензлями. Поки розглядав кімнату, Софія Петрівна поставила на стіл чайник і щось подібне на торт, що Богдана немало сконфузило. На відмову випити чаю сказала: „Перед тим, як дещо покажу вам із своїх творів, мусите спробувати мого печива!" При такому ультиматумі вирішив підкоритись волі господині.

 

 

Чай допоміг зняти напругу, почував себе вільніше. Почалась розмова.

 

Коли Софія Петрівна уточнила, який він закінчив факультет, то трохи розчаровано сказала:

- Мені дивно, що ви закінчили філологію, а цікавитесь мистецтвом. Коли виступали в Спілці, я подумала, що закінчили мистецтвознавчий факультет. То як то так вийшло? Я питала Дмитра Гринця, чи він вас знає. Казав, що знає, забезпечував вас ватманом. Для чого вам був той ватман? 

 

  

- Гринець виконував в університеті різні замовлення. Коли ми познайомились, я сказав йому, що на прохання мами хотів би нарисувати великого розміру портрет Шевченка, але не знаю, де купити папір. Гринець повів мене до майстерні, що зліва при вході до Спілки, і дав аркуш ватману. З різних портретів Шевченка я вибрав один, який мені найбільше сподобався, й зробив з нього копію. Тепер той портрет висить у батьків, але більше вже нічого не рисую. Копіювати і творити – то різні речі, хоча Патик казав, що портрет вийшов непогано, а професіоналізму з часом можна набути самотужки. 

 

 

- І ви повністю закинули рисування?

- Повністю.

- А чим займаєтесь?

- Досліджую психологію творчості. В мене була така дипломна робота, один розділ з неї обіцяли незабаром надрукувати.

- А про що ви в тому розділі пишете?

- Про фантазію як основу художньої творчості – без огляду чи то література, чи образотворче мистецтво.

- О, тепер мені стало ясно, чому ви так накинулись на Грегорійчука. Нарешті я уяснила собі, що мене цікавило, а тепер прошу відвернутися і не озиратися, поки не скажу.

 

 

Богдан покірно відвернувся в протилежний бік і почав ро­глядати кут кімнати, заповнений згортками паперу й підрамниками. По характерному шурхоту здогадувався, що художниця витягує з-під ліжка якісь глечики чи статуетки й розміщує їх на столі. Після слів: „Тепер дивіться!" Богдан глянув на стіл і побачив невеличку виставку керамічних робіт.

- Скажіть мені, що вам з того сподобалось.

 

Богдан взяв у руки керамічну курочку, прикрашену золотисто-коричнюватою поливою, погладив і поставив на місце. Довго роздивлявся таріль з портретом Франка. Софія Петрівна зауважила, що його обличчя не виражало захоплення.

- Що вам не сподобалось?

- Одна рука Франка штучно обрізана.

- Мені ж треба було її десь подіти, але мене цікавить ваше враження не від руки, а від композиції в цілому.

- Якщо б краще були вирішені руки, композиція від того виграла б.

- Не думала, що ви такі придирливі.

- То суб'єктивне враження, може, не маю рації, – зм'якшив придирливе зауваження. .

- З портретом Франка все зрозуміло. А тепер подивіться оті роботи.

 

То були різні статуетки, які серійно для сувенірів випускала кераміко-скульптурна фабрика. Серед них виділялася теракотова композиція „Солоха". Богдан покрутив її по осі, оглядаючи з усіх боків. У невеличку скульптурку було закладено розповідь про горду, самовпевнену Солоху з мітлою в руці, біля ніг якої ластився чорт. Усміхнувся. Було у цьому творі щось комедійне і водночас відразливе, особливо, в натуралістичному трактуванні чорта.

 

 

Побачивши, що демонстрація керамічних робіт не справила на Богдана враження, Софія розкрила згорток з підготовчими рисунками для розписів на фарфорових тарелях. На рисунках були підписи: „Богдан Хмельницький приймає послів". „Богдан Хмельницький під Львовом".

- Роботи закуплені, залишилися тільки рисунки, вони дають дуже приблизне уявлення про виготовлені тарелі, бракує кольору. 

 

 

Богдан мовчав, а Софія з поважною міною додала:

- Обидва тарелі в 1954 році побували на республіканській виставці, присвяченій 300-річчю возз'єднання України з Росією.

 

Гордовита самореклама Софії неприємно вразила Богдана. Можливо, художниця не побачила його кислої міни, бо подала йому в руки ще кілька рисунків з підписами: „Жар-птиця", „Довбуш", „Птича ферма", „Дон Кіхот", «Данило Галицький і син Лев розмовляють з будівничим", „Данило Галицький на будівництві Львова", „Данило Галицький з будівничими". Богдан утримався від оцінок. Мовчанку порушила господиня:

- Усі роботи, що виконані на основі тих рисунків, експонувалися на республіканській художній виставці 1957 р., присвяченій 40-річчю Жовтня, – прокоментувала майстриня.

 

Наче не почувши цих слів, Богдан запитав:

- Чому під деякими рисунками підписано „фарфор", а не „порцеляна", як у нас прийнято називати.

 

 

- На фабриці ніхто не говорить „порцеляна", а тільки „фарфор".

- А мама ваша говорить „порцеляна" чи „фарфор"?

- Мама – то інша справа, а я кажу про художників. Бачу, що у вас заговорив філолог, а мене більше цікавить мистецька оцінка. Зрозуміла, що вам нічого не сподобалося. Дарма я все це повитягувала.

- Не знаю, що відповісти. Більшість цих робіт виконані у традиційній реалістичній манері, а художники зараз шукають чогось нового, уникають академічного реалізму і натуралізму, узагальнюють.

- Якщо хочете знати, то далеко не всі, що відходять від реалізму, мають належну фахову підготовку.

- Не знаю, для чого ці сюжети втілювати на тарілках. Чи не краще виконати їх у графіці або в живопису, – менше було б праці, а ефект міг би бути кращий.

 

 

- Я за фахом, за дипломом – кераміст, працюю на кераміко-скульптурній фабриці, тому не могла подавати на виставку графіку або малярство, хоча в Інституті починала студії з малярства й графіки, але так вийшло.

- Яке то має значення, що написано в дипломі. Значення має тільки одне – до чого людину тягне, що вона хоче робити.

- Гм, здається, маєте рацію. Мене й справді більше тягне до графіки й малярства, ніж до кераміки, хоча й кераміка мені не чужа й багато чого іншого. Є в мене й графічні й живописні роботи різного часу – покажу вам іншим разом. Сьогодні їду в село до мами. Як повернуся – дам про себе знати. Чи зможете прийти, як повернуся? Хотіла б вам показати деякі свої графічні й малярські роботи.

- Дякую за запрошення. Постараюся прийти, хіба що пошлють у відрядження, – чемно відповів Богдан, поклонившись на прощання.