Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Частина XХXІII. (Автор: Горинь Богдан

опубліковано 18 черв. 2014 р., 12:16 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 черв. 2014 р., 08:27 ]

Карпатський рейд

У неділю, 30 червня, з Києва до Львова прибули Іван Світличний з дружиною Леонідою (Льолею) і сестрою Надійкою. Богдан у той день чергував у музеї, не міг приділити їм уваги, відвів до Івана Денисюка. Під кінець робочого дня до музею прийшла, почувши про приїзд тріо Світличних, наречена Івана Дзюби – Марта Ленець. Разом пішли на помешкання Денисюка, забрали гостей і на пропозицію Марти повели їх до Зеленого театру, де виступали бандуристи. Коли знайшли вільні місця, Богдан звернув увагу, що кілька рядів попереду сидить Іван Драч. Домовилися наступного дня зустрітися в майстерні Теодозії Бриж, а ввечері піти до Миколи Петренка.  

 

 

1 липня до компанії приєдналися Роман Крип'якевич, Іван Гречко. Вчасно приїхала з Куткора й поповнила компанію Софія Караффа-Корбут. Обговорили всі деталі подорожі, склали список готових до поїздки в Карпати львів'ян, киян і тих, що приєднаються в дорозі. Користуючись нагодою, Микола Петренко подарував гостям нову збірку поезій. Не обминув і Софію Караффу-Корбут, якій вручив збірку з незвичною присвятою.

 

  

Згодом про підготовку й проведення „карпатського рейду" провідник групи Іван Гречко написав:

 

„За посередництвом тоді ще молодого літературного критика Богдана Гориня до Львова приїхала чимала група киян, молодих неформалів, які цікавились літературою та мистецтвом. Познайомившись тут, у Львові, зі своїми ровесниками, що мали подібні творчі аспірації, ця нашвидкоруч зорганізована київсько-львівська група молодих інтелектуалів, на бажання киян, надумала вирушити в туристичний похід по гуцульських Карпатах. Мені, як уродженцеві тих сторін, що відносно добре орієнтувався в горах, традиціях та звичаях гуцулів, випала місія бути провідником (...). А щоби якомога скоріше такі упередження зникали, потрібний був авторитетний для обох сторін посередник, що виступав би немов гарантом політичної порядності одних перед другими, В нашому випадку таким гарантом був Богдан Горинь, до якого була повна довіра і киян і, як ми жартома казали: „галіцменів". 

 

  

Маршрут від Надвірної (туди доїхали зі Львова поїздом) пролягав через с. Маняву, де руїни знаменитого Скиту Манявського, далі верхами каменистих Ґорганів з найвищою їх вершиною Сивулею в напрямку Чорногори, з обов'язковим виходом на Говерлу та гору Піп Іван. 

 

 

Дна тижні походу дали можливість пізнати не тільки романтику гірського туризму й умови полонинського життя та побуту карпатських пастухів, а й ближче пізнати один одного, вивчити, як то кажуть, хто на що здатний і хто що може. І треба сказати, що попри загальне захоплення чаром безмежних панорам то каменистих, то полонинських верхів, кожна наша зупинка на короткий перепочинок, а головно – бесіди при вечірній ватрі мали характер якогось інтелектуального дискусійного клубу, Хтось пропонував тему, провокував дискусію, в якій завжди останнє слово, що розв'язувало суперечку, було за Йваном (Світличним). 

 

Годі описати тепер увесь перебіг того походу і тематику дискусій при вечірній ватрі десь на полонинах Малиновищі або Братківській, Боярині чи Стеришорі, або над озером Марічейка під горою Піп Іван та й інших з назвами неслов'янського звучання, як наприклад, Негрова, Менчул, Данциж й інші" (Гречко І. Рrо аеtеrnа mеmоrіа // Літературний Львів. 1994. Ч. 18). 

 

 

Софія Караффа-Корбут фіксувала в нотатнику кожний населений пункт, кожну гору і полонину, через які проходила група: Надвірна, Манява, Гута, Малиновище, Межиріки, горf Сивуля, Рафайлів, Тясмениця, Боярин, полонина „Рівна", Ворохта, Дземброня, Жаб'е, Криворівня, Косів, Дора, Микуличин, Коломия, Хуст, Мукачеве. 

 

 

Зарисовувала характерні гуцульські хати, одяг і взуття гуцулів, види Карпат, виконала кілька жартівливих рисунків учасників рейду, фіксувала задуми майбутніх творів.

 

Почувала себе не найкраще, не мала постійного співбесідника, тому тримала себе дещо осторонь від групи. Провідником опікувалася його молоденька приятелька, Анатолій Зубок жартував із Галиною Возною, Льоля Світлична в основному відмовчувалася, Надійка Світлична займалася фотографуванням, мужчини проводили безконечні розмови й дискусії на різні теми, переходячи від літератури й мистецтва на історію та політику, 

 

 

Щоб заповнити прогалини з історії західноукраїнських земель, кияни задавали львів'янам сотні запитань, вимагали докладних і аргументованих відповідей. Особливу наполегливість у розпитуванні проявляв Юрій Бадзьо, намагаючись якнайдокладніше з'ясувати сторінки національно-визвольної боротьби ОУН і керованою нею УПА з німецькими п московськими окупантами,

 

 

Ходорівські враження

Після Карпат Богдан запросив тріо Світличних до Ходорова з наміром показати їм старі видання книжок та журналів, якими найбільше цікавився Іван Світличний. Його дружина Льоля навідріз відмовилася від запрошення, почувала себе змученою подорожуванням Карпатами, вирішила їхати додому. Присутня при тій розмові Софія, глянувши на Богдана, радісно вигукнула: „У такому разі бери мене!" 

 

 

До Ходорова прибули опівдні. Після обіду зразу вирушили на озеро. Все відбулося так, як і при попередньому приїзді Караффи: вибрали човен, щоб не протікав, Надійка з фотоапаратом зайняла місце у носовій частині човна, Софія з Іваном посередині, за ними Богдан з веслами. Був кінець липня – прекрасна пора для відпочинку. Весляр у заповненому човні відчував чималу трудність, вибираючись на спокійну течію річки. Гості не могли намилуватися зеленим килимом озера із білосніжними ліліями Крізь їхнє листя й довжелезні стебла нелегко прорватися на чисте плесо. Заворожена тою красою Надійка часто клацала апаратом, а Софія, притулившись до Івана, розповідала йому про свої творчі плани, вислуховувала компліменти.

- Іванку, що сказала б Льоля, побачивши, як воркують голуб з голубкою, – кинула репліку Надійка.  

 

  

- Пошкодувала б, що не поїхала з нами, – відповів, посміхаючись, сестричці Іван. – А крім того, пам'ятай народну мудрість – „очі не бачать – серце не болить".

- Отут ти помиляєшся, бо в моїх руках фотоапарат, будуть світлини, а це „вещественниє доказательства".

- У такому разі вона подвійно пошкодує.

 

 

За розмовою й жартами об'їхали озеро, оглянули зарослі комишем і лозою береги річки. Софія на кілька хвилин заглибилася в себе й втратила орієнтацію, в якому світі знаходиться – реальному чи уявному. Перед її внутрішнім зором творилася феєрія „Лісової пісні". Тим часом почало смеркати й з неохотою довелося спрямувати човен до причалу.

- Я наче п'яна, не можу твердо стати на землю, – заволала крізь дзвінкий сміх Софія, виходячи з човна. Надійка встигла сфотографувати сп'янілу від щастя художницю.

 

Обличчя Надійки також світилося радістю, очі випромінювали захоплення, виявляли бажання ще побути серед божественної краси лілій, але час повертатися до хати – на гостей чекала вечеря і знайомство з унікальними львівськими виданнями першої половини XX ст.

 

Було б нерозумно їхати до Львова вечірнім поїздом, бо виникла б проблема з ночівлею, тому мати Богдана приготувала для гостей окрему кімнату, де вони до півночі ділилися враженнями про Карпати й ходорівське озеро, а раненько, хутко зібравшись, прискореним кроком попрямували на вокзал, щоб встигнути на вранішній приміський поїзд Ходорів – Львів.