Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Частина VIII. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 26 бер. 2014 р., 12:21 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 квіт. 2014 р., 11:49 ]

Після хвороби Софія знову звернулася до дирекції Інституту з проханням перевести її з малярського відділу на відділ прикладної графіки. На написаній 5 січня 1950 р. заяві директор Інституту Леонов через два місяці – 1 квітня 1950 р. наклав резолюцію: «перевести студентку С. Караффу-Корбут на графический факультет с живописного факультета с сохранением стипендии». 

 

 

Як засвідчив подальший розвиток подій, це була оманлива втеча, можливо, помилковий крок. Тим паче, що нагінка на Інститут з боку органів НКВД стосувалася не лише живописно-декоративного факультету, а й інших факультетів, в тому числі – прикладної графіки. Вишукуючи, яким способом підпільники ОУН тиражують літературу, чекісти провіряли літографські камені, графічні станки. 

 

 

Імовірно, що питання про можливість використання майстерні графіки для тиражування ідейно-ворожої продукції розглядалося на найвищому рівні – в Києві та Москві. Роздумуючи, як ізолювати студентів та викладачів ЛІПДМ від засобів можливого тиражування рисунків та листівок, у головах партійних чиновників визріла думка про недоцільність існування у Львові факультету прикладної графіки й переведення цього факультету до більш надійного міста – Києва. На адресу дирекції Інституту надійшов наказ: „О решения Министерства высшего образования и Комитета по делам искусств СССР о переводе факультета прикладной графики Львовского государственного института прикладного и декоративного искусства в Киевский художественный институт». 

 

 

Керівництво Інституту отримало вказівку спрямувати роботу ЛІПДМ в русло суто прикладного та декоративного мистецтва.

 

Відповідно до наказу з Москви, дирекція інституту підготувала студентам факультету графіки документи, на основі яких їх мали зачислити студентами факультету графіки Київського художнього інституту. Заслуговує уваги довідка про закінчення Софією чотирьох курсів інституту:

 

„СПРАВКА

Выдана тов. Караффе-Корбут Софии Петровне в том, что он (а) действительно в течение 1947/48, 1948/49, 1949/50 и 1950/51 учебных годов обучался (ась) на факультете прикладной графики Львовского Государственного Института Прикладного и Декоративного Искусства (...). Согласно решения Министерства высшего образования и Комитета по делам искусств СССР о переводе факультета прикладной графики в Киевский художественный институт студент Караффа-Корбут С. П. переводится на V курс Киевского художественного института.

 

Директор Львовского гос. института прикладного и декоративного искусства

/ Леонов /". 

 

 

Із довідки дізнаємося, які дисципліни в Інституті були для Софії улюбленими, а які вона відверто ігнорувала, які оцінки отримала з різних предметів. Привертає увагу відмітка, що Софія була звільнена від занять фізкультурою. Мабуть, з молодих років далася взнаки повнота, часті застуди, від яких терпіло серце. Оцінки „відмінно" отримала за композицію, роботу в матеріалі, історію мистецтва, іноземну мову, графічне вивчення стилів, народну творчість. Знання марксизму-ленінізму, політекономії, російської мови оцінено на „посередньо".

 

Наказ «Министерства высшего образования и Комитета по делам искусств СССР» про закриття факультету прикладної графіки зруйнував мрію Софії стати після закінчення Інституту вільним художником, активно включитися в мистецьке життя в царині станкової та книжкової графіки. Перед Софією та її однокурсниками постав запропонований керівництвом Інституту вибір: закінчувати навчання у Києві або перейти на інший факультет.

 

На продовження навчання в Києві не дала б згоди мама, бо в неї одна, народжена в муках, дитина і вона не хотіла б з нею розлучатися, не хотіла б її втратити, врешті, не уявляла собі без неї життя, чула потребу знати й контролювати кожен її крок, кожну думку, помисли й почуття, застерігати від захоплень легковажними хлопцями, щоб не знівечила через них своє життя. Отже, про переїзд до Києва не могло бути й мови. Без вагань написала заяву:

 

„У зв'язку з перенесенням графічного факультету, прошу оставити мене в нашому інституті на п'ятому курсі керамічного факультету.

 

Караффа-Корбут 24. VIII. 1951". 

 

  

Того ж дня директор інституту наклавши на заяві резолюцію, задовольнив прохання студентки С. Караффи-Корбут. 

 

 

Тим часом чекісти продовжували свою негідну роботу. Рилися в біографіях студентів, з'ясовували питання, які викликали в них сумніви. Підійшла черга й до Софії Караффи-Корбут. Від неї вимагали документ, на якій підставі поступила до інституту. Вимушена була звернутися до тодішнього директора Художньо-промислового училища В. Проня. Той видав потрібний документ:

 

„ПОСВІДЧЕННЯ

Пред'явник цього посвідчення Караффа-Корбут Софія Петрівна, що народилася в 1924 році в місті Львові, закінчила в 1946 році Львівське Художньо-Промислове училище, відділ декорат.-живописний.

 

Посвідчення це видано у відповідності з параграфом 7, 8 інструктивного листа щодо порядку видачі документів про закінчення школи, затвердженого Міністерством освіти УРСР від 14 жовтня 1948 р.

 

М.П. Директор училища: Пронь

 

№ 3. Дата видачі документа 13 грудня 1951 р".

 

 

Обравши факультет кераміки, Софія була впевнена, що дасть собі раду з новою спеціальністю. За порадою викладачів придбала книжку С. А. Чикільдена „Художественное оформление гончарных изделий и производство изразцов» (М., 1948). Там знайшла важливі поради, які почала застосовувати на практиці. Кожної неділі їздила до Куткора: материні та тітки Євгенії настанови були понад усе. Життя Софії при дотримуванні суворих правил поведінки мало чим відрізнялося від тих, що перебували в монастирі. Трималася осторонь компаній, що любили випити й повеселитися. Не піддавалася захопленням, відсторонювала бажаючих пофліртувати. В усьому покладалася на долю. Якщо суджено мати друга, який би відповідав її вимогам, то це скоріше чи пізніше станеться. А якщо ні, то ні. Тета Євгенія все життя самітна, віддає енергію вихованню дітей. Свідомо зробила цей вибір, який вберіг від переживань і страждань, котрих зазнала її мати Анна. Тож і вона, Софія, якось дасть собі раду, бо готова зустріти виклик долі: якщо не суджено мати вірного друга, знаходитиме радість у творчості, працюватиме, не шкодуючи сил. Можливо, знайдеться той, хто належно оцінить її талант.

 

Для вразливої, багатої на уяву натури, марення про легеня, що подарує квітку папороті, нав'язливо перетворювалися в ідею фікс.

 

Підходив час обрання теми дипломної роботи. Викладачі, виконуючи вказівку партійних органів готуватися до трьохсотлітнього ювілею „возз'єднання України з Росією, орієнтували студентів обирати теми, пов'язані з важливими історичними подіями. Провідним мав стати образ Богдана Хмельницького. Настанова зробила своє: Софія почала збирати матеріали, пов'язані з епохою великого гетьмана. Визрівав задум створити вітраж „Богдан Хмельницький". Вивчала одяг, зброю, характерні типажі. Після багатьох ескізів зупинилася на варіанті зображення Богдана Хмельницького на коні з піднятою в правій руці булавою. Після днів виснажливої праці проект вітража був готовий. Попросила поглянути на картон Романа Сельського – незаперечного авторитета в усіх мистецьких справах. Зробив деякі зауваження, похвалив за сміливість композиції, сказав, що доповість про обрану тему керівництву інституту.

 

 

При обговоренні тематики дипломних робіт члени вченої ради були одностайні в думці, що дипломні роботи повинні бути виконані в матеріалі, відповідно до обраного фаху. Це означало, що Караффі-Корбут слід обрати матеріалом для дипломної роботи кераміку, а не вітраж. Після узгодження остаточно стверджено тему дипломної: „Богдан Хмельницький", матеріал – порцеляна.

 

 

Одна справа трактувати обличчя площинно, як вимагає вітраж, а зовсім інші завдання стоять, коли треба виконати портрет на порцеляновому тарелі. Софія переглянула десятки портретних зображень Хмельницького у творах живопису, графіки та скульптури. Після створення на окремому аркуші портрета гетьмана, постало питання, як вписати портрет у круглу площину тареля. Оскільки робота була задумана до відзначення історичної події, Софія ліворуч від голови Хмельницького поставила дату „1654", а праворуч –„1954". Краї тареля заповнила рослинним орнаментом, вклинивши в нього історичні сюжети. В кінцевому варіанті портрет гетьмана був видозмінений, відповідно до вимог форми тареля: лікоть і кисть правої руки з булавою вписувалися в круг тареля. 

 

В Інституті існувала практика перед державними екзаменами писати дипломникам характеристики. У лютому 1953 р. С. Караффі-Корбут була дана така характеристика:

 

Тов. Караффа-Корбут С. П., рождения 1924 г., национальность – украинка, беспартийная. Поступила в институт в 1947 г. на отделение художественной керамики.

 

За время учебы в институте проявила себя способной студенткой в композиции и рисунку.

 

Тов. Караффа-Корбут С. П. является одной из ведущих студентов на курсе. Активная общественница. Имеет благодарности от дирекции института.

 

Тов. Караффа-Корбут С. П. хорошо овладела специальностью керамика декоративного искусства по тонкой керамике: фарфор, может работать на предприятиях фарфоровой промышленности как художник-проектировщик и преподавателем в училище прикладного искусства.

 

Директор института (доц. Ф. Павлюченко)

Секретарь партбюро (А. Горбенко)

1 февраля 1953 года".

 

  

Настав час державних екзаменів і захисту дипломної роботи. Попри старання, дипломна робота Софії Караффи-Корбут була оцінена „добре". 16 липня 1953 р. їй вручено диплом за спеціальністю „художня кераміка". До диплому додано (російською мовою) „Выписку из зачетной ведомости». Заслуговують на увагу отримані С. Караффою-Корбут оцінки. За такі предмети, як основи марксизму-ленінізму та політекономію, поставлено оцінку „посередньо", за інші предмети – естетику, загальну історію мистецтва, історію російського і радянського образотворчого мистецтва, іноземну мову, пластичну анатомію, композицію, скульптуру – „добре". За три предмети – рисунок, живопис, працю в матеріалі – „відмінно", державний екзамен з основ марксизму-ленінізму склала з оцінкою „добре". 

 

 

Перед тим, як попрощатися з Інститутом, Караффа-Корбут звернулася до керівника методфонду із такою заявою: „Прошу прийняти в методфонд мою дипломну роботу „блюдо 300 років приєднання України до Росії", фарфор, R-42 см". Заяву, крім дипломанта, підписали декан керамічного відділу і завскладом методфонду.

 

 

Залишилася остання процедура отримати направлення на працю. Чемно подякувала кільком викладачам, котрі дали знання й привили практичні навики в різних видах образотворчого мистецтва.  

 

 

Підійшла черга потиснути руку й Іванові Васильовичу Севері. Професор затримав її у кабінеті, почав розпитувати про подальші плани, сказав, що хотів би підтримувати з нею контакт, можливо щось допоможе, порадить. То не була пуста балачка: професору надоїло самітне життя і він вирішив знайти собі подругу. Давно звернув увагу на Софію, подобались її працьовитість, енергія, а понад усе статура, в якій досвідченим оком вгадував нерозтрачену життєву силу. Радо взяв би її за дружину, але треба було б на цю тему поговорити, а Софія, підсвідомо вгадуючи хід думок професора, сказала, що дуже поспішає. Севера перегорнув на столі папери, витяг фотографію скульптури „Василь Стефаник" і підписав: „На пам'ять Софії Корбут. 1. VIII53 р. Севера".

 

  

Вручаючи світлину, сказав, що хотів би з нею зустрітися, щоб про дещо поговорити. Написав адресу й телефон. Софія подякувала, наперед знаючи, що не скористається ні адресою, ні телефоном: Севера не відповідав її романтичним мріям про легеня, що вручить їй квіт папороті. Невдовзі видатний скульптор поєднав своє життя з іншою випускницею інституту Валентиною Макогін.