НАЙМИЧКА Софія Караффа-Корбут після виходу „Кобзаря" 1967 року окремо проілюструвала поему Т. Шевченка „Наймичка". Тут подані усі її ілюстрації до цього твору, включно з гравюрою з 1963 р., титульною сторінкою і присвятою
№ 1. Титульна сторінка до поеми Т. Шевченка „Наймичка"
У неділю вранці-рано Поле крилося туманом; У тумані, на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє:
„Ой тумане, тумане – Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? [...]
№ 2. „Моїм найріднішим присвячую"
Присвята С. Караффи-Корбут до проілюстрованої нею поеми Т. Шевченка „Наймичка"
НАЙМИЧКА
№ 3. „Не лай мене! молитимусь...” [...]
„Дитя моє! мій синочку, Нехрещений сину! Не я тебе хреститиму На лиху годину. Чужі люде хреститимуть, Я не буду знати, Як і зовуть... Дитя моє! Я була багата... Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе". [...]
НАЙМИЧКА
№ 4. “Ач, яке, нівроку!” [...]
„Стривай лишень! Чи чуєш? щось плаче За ворітьми... мов дитина!" [...] Перед самим перелазом Дитина сповита – Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита; Бо то мати сповивала – І літом укрила Останньою свитиною!.. Дивились, молились Старі мої. А сердешне Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі... і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика. [...] „Ач яке, нівроку! Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами В Городище..." [...]
НАЙМИЧКА
№5. „Той з рук не спускає…?” [...] А коло дитини Так і пада, ніби мати; В будень і в неділю Головоньку йому змиє Й сорочечку білу Що день божий надіває. Грається, співає, Робить возики, а в свято – То й з рук не спускає. [...]
НАЙМИЧКА
№ 6. „І укриє, й перехрестить…” [...] Не зна Марко, чого вона Так його цілує – Сама не з'їсть і не доп'є, Його нагодує. Не зна Марко, як в колисці Часом серед ночі Прокинеться, ворухнеться – То вона вже скочить, І укриє, й перехрестить, Тихо заколише; [...]
НАЙМИЧКА
„Вона чує з тії хати, як дитина дише" [...] Вона чує з тії хати, Як дитина дише. Вранці Марко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає... [...] |