НАЙМИЧКА

Софія Караффа-Корбут після виходу „Кобзаря" 1967 року окремо проілюструвала поему Т. Шевченка „Наймичка". Тут подані усі її ілюстрації до цього твору, включно з гравюрою з 1963 р., титульною сторінкою і присвятою

 

№ 1. Титульна сторінка до поеми Т. Шевченка „Наймичка" 

 

  

У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані, на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає

Та з туманом розмовляє:

 

„Ой тумане, тумане –

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

[...]

 

№ 2. „Моїм найріднішим присвячую"

 

 

Присвята С. Караффи-Корбут до проілюстрованої нею поеми Т. Шевченка „Наймичка"

 

НАЙМИЧКА 

 

 

№ 3. „Не лай мене! молитимусь...”

[...]

 

„Дитя моє! мій синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

Чужі люде хреститимуть,

Я не буду знати,

Як і зовуть... Дитя моє!

Я була багата...

Не лай мене; молитимусь,

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе".

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

  

№ 4. “Ач, яке, нівроку!”

[...]

 

„Стривай лишень!

Чи чуєш? щось плаче

За ворітьми... мов дитина!"

[...]

Перед самим перелазом

Дитина сповита –

Та й не туго, й новенькою

Свитиною вкрита;

Бо то мати сповивала –

І літом укрила

Останньою свитиною!..

Дивились, молились

Старі мої. А сердешне

Неначе благає:

Випручало рученята

Й до їх простягає

Манюсінькі... і замовкло,

Неначе не плаче,

Тілько пхика.

[...]

„Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище..."

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

  

№5. „Той з рук не спускає…?”

[...]

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

В будень і в неділю

Головоньку йому змиє

Й сорочечку білу

Що день божий надіває.

Грається, співає,

Робить возики, а в свято –

То й з рук не спускає.

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

  

№ 6. „І укриє, й перехрестить…”

[...]

Не зна Марко, чого вона

Так його цілує –

Сама не з'їсть і не доп'є,

Його нагодує.

Не зна Марко, як в колисці

Часом серед ночі

Прокинеться, ворухнеться –

То вона вже скочить,

І укриє, й перехрестить,

Тихо заколише;

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

„Вона чує з тії хати, як дитина дише"

[...]

Вона чує з тії хати,

Як дитина дише.

Вранці Марко до наймички

Ручки простягає

І мамою невсипущу

Ганну величає...

[...]